Правове становище римських громадян

Стати римським громадянином можна було шляхом народження у законному римському шлюбі, де батько і мати були повноправними громадянами Риму. В разі народження поза шлюбом дитина розділяла статус матері на момент свого народження. Дитина римської громадя­нки отримувала і громадянство Риму - мати завжди достовірно відо­ма. Кожний римський громадянин, в залежності від свого цензу, був зобов'язаний нести військову службу, приносить присягу, яка не мо­же бути порушена. Римський громадянин міг звільнити свого раба з наданням йому статусу громадянина. Як виняток, за особливі заслу­ги, Римським громадянином міг стати перегрій чи латин, якщо пере­їжджав на постійне мешкання у Рим.

Громадянство втрачалося у разі: а) смерті особи; б) продажу у раб­ство (цивільна смерть); в) потрапляння у полон (у випадку повернен­ня з полону громадянство поверталося); г) засудження за найтяжчі злочини; д) вигнання з Риму у, місцевості, населені перегрінами.

Повна правоздатність громадянина охоплювала політичну, майно­ву і сімейну сфери. У політичній сфері вона означала право нести військову службу, право брати участь у народних зборах та право висувати свою кандидатуру для обрання на посади магістратів. Полі­тична правоздатність не залежала від сімейного стану. Цивільна пра­воздатність поєднувала право вступати у законний римський шлюб та право "торгувати". Податками на римських громадян обкладалися лише звільнення рабів, усі форми работоргівлі та усі форми спадку­вання. Весь тягар прямих податків лягав на жителів провінцій.

Рівність громадян Риму була декларованою, існували суттєві від­мінності в об'ємі їх громадянських прав, включаючи і цивільні права. Так, аж до періоду пізньої Республіки функції суддів здійснювалися виключно представниками сенаторського стану. Незаможні громадя­ни, особливо вільновідпущеники, а також низи плебейства, перебува­ли у клієнтській залежності від своїх патронів - багатих і знатних покровителів. В обмін на підтримку патрона клієнт був зобов'язаний йому послугами і навіть військовою службою. Особливо ці відміннос­ті були відчутними у галузі державної служби та публічного права. Так, діти вершників розпочинали військову службу відразу з офіцер­ських посад, а представники низів могли дослужитися максимум до центуріонів. Представництво в суді інтересів землевласника міг здійс­нювати лише землевласник, а безземельного - будь-хто.

3. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЛАТИНІВ І ПЕРЕГИНІВ

Латинами первісно називалися жителі Лаціуму тобто території Італії від долини нижньої течії р. Тібр до Альбанської гори на узбе­режжі Центральної Італії. Пізніше статус латина надавався особливи­ми актами Римської держави населенню позаіталійських общин і ці­лих провінцій. Статус латина міг набуватися різними шляхами. По-перше, латинами ставали діти, народжені від шлюбу латинів. Дитина, народжена поза шлюбом у матері-латинки, отримувала її статус. По-друге, статус латина присвоювався актами державної влади. Жителі латинських міст користувалися урізаними правами латинського гро­мадянства. У сфері публічного права латини не могли служити в рим­ських легіонах, а також обиратися на посади магістратів. На час пере­бування у Римі мали право взяти участь у роботі народних зборів і навіть віддавати свій голос на підтримку того чи іншого законопроек­ту. Латини мали не повний об'єм цивільних прав.

Перегріни - це вільні люди, що не володіли правами римського громадянина чи латина. Згодом перегрінами вважалися жителі підко­рених Римом територій, яких не обертали у рабів, а також чужоземці,

Дата добавления: 2015-05-31