Умови дійсності договорів

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДОГОВОРІВ

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. По­няття "зобов'язання" ширше від поняття "договору". Зобов'язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазі-договору, делікту та квазі-делікту. У договорі може бути декілька зобов'язань, договір ви­ступає домовленістю кількох осіб про здійснення певної дії чи про утри­мання від неї. Більшість договорів - двосторонні, але бувають і тристо­ронні та багатосторонні. Предмет договору - дія, утримання від. дії.

Усі контракти поділялися на чотири групи: реальні (укладалися в момент передачі речі; вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул); літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів) та консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди). Для визнання дійсними кон­трактів першої групи вимагалася фактична передача речі кредитором боржнику (наприклад, позиченої суми, після чого лише можна було вимагати виконання зобов'язань боржника — сплати відсотків по боргу

і т.д.), в решті ж випадків сама річ могла фактично передаватися піз­ніше (чи дія - бути виконана через якийсь час).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого. Так, наприклад, погроза "розорити" несплатного боржника судовим позовом не є протизаконною.

Договори з порушеннями суб'єктного складу - дійсними були ли­ше договори, укладені правоздатними та дієздатними особами.

Договори з порушеннями волі - недійсними були деякі договори при порушенні форми волевиявлення (при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах).

Договори з неможливістю - для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що складала предмет зобов'язання, діяло правило - неможливе не може бути обов'язковим.

3. ЗМІСТ ДОГОВОРУ

Зміст договору - це зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії. Важливе значення мали його окремі елементи. Вони, в свою чер­гу, поділялися на: а) істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначен­ня ціни); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника); в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору відносяться умови та терміни.

Поняття "умови" розумілося в двох планах. По-перше, це фактор дій­сності самого договору. По-друге, умова як випадковий елемент догово­ру. Відкладальна умова - договір вступає у силу, але тільки після факту настання певної очікуваної події. Відміняюча (резолютивна) умова - дія договору продовжується до того часу, поки не відбудеться зазначена очікувана подія. Виконання договору може залежати від термінів. Від­мінність між поняттям "умова" і "термін" полягає у тому, що умова ще може настати чи не настати, а термін обов'язково настає. Терміни мо­жуть бути визначені або невизначені.

Наказ - покладення якого-небудь обов'язку на особу, якій нада­ється безоплатна вигода, це випадковий елемент договору; невико­нання якого робило договір недійсним. Чисті договори - ті, які не обтяжені наказами, умовами і термінами.

Договори можуть бути каузальними й абстрактними. Ближня оче­видна мета договору називається каузою. Наприклад, при договорі купівлі-продажу наміри сторін очевидні: продавець хоче мати гроші, покупець - отримати право власності на відчужувану річ. Це договір каузальний. Інколи сторони, з тих чи інших причин, приховують від широкого загалу свої наміри. Наприклад, стипуляція укладалася у формі запитання-відповіді в присутності претора і свідків: "Обіцяєш дати сто?" - "Обіцяю дати сто". Абстрактні договори — в яких оточу­ючим невідома мета договору, відсутня кауза, чому виникло зобов'я­зання. Як правило, абстрактні договори виникають внаслідок новації, тобто обновлення, коли одне зобов'язання замінюється іншим без вказування на причину.

Дата добавления: 2015-05-31