ІіІ^ійіііІиївШї іі і ч п tin на і 3 страница

Після приєднання України до Московської держави у відповідності з Березне­вими статтями дія московського законодавства на територію Гетьманщини спочат­ку не поширювалася. Там продовжували діяти «колишні права», тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство та Магдебурзьке право⁹⁶. Так, у цар­ській грамоті про підтвердження прав українського народу від 27 березня 1654 р. читаємо: «...шляхті, яка перебуває у Малій Росії, отчині нашої царської величності, веліли бути під нашою царської величності високою рукою по попередніх їх пра­вах і привілеях, які дані їм права, і привілеї, і вольності королями польськими; а вольностеи їх шляхетських ні в чому порушувати не велимо, і старших їм на уряди судові земські і міські обирати з-поміж себе самих, і маєтностями своїми володіти дозволити, і судитися між собою за своїми правами дозволити»⁹⁷.

Спроби рецепції римського права у Лівобережній Україні мали місце наприкін­ці XVIII та у XIX ст. Так, при підготовці проекту «Прав, за якими судиться малоросій­ський народ» були використані латинські та німецькі джерела. Статути Великого князівства Литовського, польське законодавство, звичаєве право України і судова практика⁹⁸. Один із найсумлінніших дослідників «Прав» К. Вислобоков вважав, що «проблема застосування німецького права у Кодексі є чи не найскладнішою порів­няно з рештою джерел, як і взагалі питання про німецьке право в Україні»⁹⁹.

На зміст «Прав», особливо в їхньому 10-му розділі, помітний вплив реципова-ного римського права (у регулюванні відносин стосовно речей та у положеннях зобов'язального права), а також його візантійських інтерпретацій (у наданні пріо-

*Х<ЮИТОНОВ Є. РеиеПНІЯ ПИМгккгпгп nnana u гшягипми ЦИВІЛЬНОМУ ГЮаВІ УКОвІНИ // РИГІСЬ*®

I. C. Гриценко, В. А. Короткий. Римське право в Університеті Святого Володимира

ритету сімейному та спадковому праву). Нагадаємо, що розділ 10-й відкривав най­більшу — цивільну — частину Кодексу і був присвячений шлюбному праву. Крім кількох загальнодекларативних артикулів, це в основному норми, що стосуються прав власності подружжя. Решта нормативів розділу проливає світло на інститут приданого і віна та регламентацію успадкування останніх¹⁰⁰.

Із цілеспрямованою експансією на територію Лівобережної України росій­ської адміністративної, фінансової та політичної систем у другій чверті XVIII ст. здій­снюється ряд спроб кодифікації «малороссийского» права за допомогою пере­робки Литовського статуту. Проте ні перша спроба (1728—1743), ні друга, здійсне­на в рамках загальноросійської Комісії зі створення нового Уложення (1767), не мали успіху. У 1783 p., поширивши на територію Лівобережжя дію «Учреждения о губерниях», Катерина II зміцнила там статус російського законодавства¹⁰¹. Павло І, щоправда, у 1796 р. частково відновив попередню систему судів і зобов'язав «су­дить по точной силе малороссийских прав». Але навіть з огляду на це нова Комі­сія, створена Олександром І, повинна була лише кодифікувати цивільні права для України. Після поширення на Україну в 1840—1842 pp. дії Зводу законів Російської імперії ситуація з рецепцією норм римського права докорінно змінилася, вступив­ши у нову стадію.

В основу іншого проекту — «Зібрання малоросійських прав», який фактично являв собою спробу підготовки першого цивільного кодексу України, були покла­дені литовське право, що було продуктом часткової рецепції римського права че­рез давньоруське, німецьке та польське право, а також німецьке та польське пра­во з їхньою рецепцією римського права західноєвропейського типу. Упорядники «Зібрання» підкреслювали, що «активное привлечение в Собрание норм немецко-го права стало возможньїм во многом благодаря добросовестности редактора, скрупулезно обработавшего все источники, названньїе инструкцией, а также тра-диционному представлению об исконности магдебургского и саксонского права на украинских землях, сложившемуся вследствие использования «Прав, по кото-рьім судится малороссийский народ»¹⁰².

На думку Є. Харитонова, «якщо оцінювати загальну тенденцію проектів роз­витку права України у X — XIX ст., можна зробити висновок про досить стійкий ви­лив римського приватного права — часткову похідну рецепцію у формі запозичен­ня законодавчих рішень»¹⁰³. Важко не погодитися з такими висновками. У XIX ст. внаслідок поширення законодавства Російської імперії дедалі помітнішим ставав візантійський вплив.

Оскільки значна частина України тривалий час перебувала у складі Російської імперії, доцільно бодай у загальних рисах торкнутися питання впливу римського права на право Росії. Хоча проникнення римського права у правову систему імпе­рії Романових було незначним, монізм ортодоксальної імперської цивілістики іс­тотно порушувався місцевим законодавством, яке значною мірою склалося під впливом (прямим або опосередкованим) римського права. Так, у Царстві Поль-

РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА. Книга 1

ському діяв Кодекс Наполеона, в Остзейських губерніях, поміж інших, римське право, у Фінляндії — Шведське уложення 1734 p., у Бессарабії — Шесжіснижзкі Арменопуло, Звід Юстиніана і Базиліки, у Чернігівській та Полтавській губерніях -Статути Великого князівства Литовського¹⁰⁴.

Загалом більшість дослідників не заперечують опосередковане запозичення ] (через Візантію) російським правом римських правових рішень у галузі шлюбно-сімейній та спадковій¹⁰⁵. Посередником у цьому процесі виступала православна церква, до юрисдикції якої належала значна група відносин у цій сфері. Разом Ц тим більшість романістів так само вважають, що на решту інститутів цивільного права Російської імперії римське право впливу практично не мало. Про це красно-І мовно свідчить теза відомого російського фахівця у галузі римського права, який] писав: «На Руси заимствование искаженньїх норм римского уголовного и граждан-ского права наблюдается в Соборном уложении 1649 г. Известно, что Каролина изучалась Петром І при подготовке «Воинских артикулов». Влияние иностраю го, в том числе римского, права на правовое развитие Русского государства не от-| меняло, как в Германии или Польше, самостоятельного характера зтого процес-са. Более того, оно чувствовалось гораздо слабее, чем в других государствах»¹⁰⁶.

Важливими інструментами поширення впливу римського права в Російській НІ перії була практика Сенату і швидкий розвиток романістики, який почався після буржуазних реформ 1861 р.¹⁰⁷ Останній тривав до встановлення радянської вла­ди, яка від початку свого існування почала руйнувати чинну систему майнових від­носин та відповідні правові інститути. В Україні цей процес дещо затримався у зв'язку зі спробою розбудови незалежної Української держави за часів української революції: УНР, Гетьманату, Директорії. Однак після перемоги радянської влади ліквідація дореволюційної правової системи відбувалась особливо швидкими темпами, хіба що призупинившись у часи вимушеного переходу до НЕПу.

Варто також нагадати, що в різні часи частина території України перебувала під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини. У цих державах діяло законодавство, що відображало переважно західноєвропейську традицію права, характерною рисою якої була рецепція римського права у різноманітних формах.

* * *

_ Перша половина XIX ст. ознаменувалася енергійними зусиллями самодержав­ної влади Російської імперії з удосконалення і поширення юридичної освіти. Чіль­ну роль у цих процесах відігравали університети та ліцеї. Один із провідних ро<Щ ських учених-правників писав у 1835 p.: «С умножением университетов и лицеве "

Дата добавления: 2015-05-31