Тематичний план 3 страница

5. Про звільнення від податку на добавлену вартість окремих видів юридичної допомоги громадянам, 14 жовтня 1994р.

6. Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх, 8 липня 1995р.

Постанови Пленуму Верховного Суду України:

1. Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат, 7липня 1995 р., № 11.

2. Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з їх екстрадицією, 8 жовтня 2004 р.

3. Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи, 11 лютого 2005 р., № 1.

4. Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт, 30 вересня 1994р., № 10.

5. Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів, 22 грудня 1978 р., № 8.

6. Про додержання судами України процесуального законодавства, який регламентує судовий розгляд кримінальних справ, 27 грудня 1985 р., № 11.

7. Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя, 22 лютого 1991 р., № 1.

8. Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів, 12 квітня 1996р., № 4.

9. Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві, 18 червня 1999 р., № 10.

10. Про застосування Конституції України при здійснення правосуддя, 2 листопада 1996р., № 9.

11. Про застосування судами законів України про внесення змін до чинного законодавства у зв’язку із закінченням дії “Перехідних положень” Конституції України, 6 липня 2001 р., № 6.

12. Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина, 30 травня 1997р., № 7.

13. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів, 2 липня 2004 р., № 13.

14. Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу, 26 березня 1999 р., № 3.

15. Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх, 16 квітня 2004 р., № 5.

16. Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків, 21 грудня 1990 р., № 11.

17. Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочин, в дисциплінарний батальйон, 28 грудня 1996 р., № 15.

18. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру, 15 травня 2006 р., № 2.

19. Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України, 19 січня 2001 р., № 1.

20. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах, 30 травня 1997 р., № 8.

21. Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, 25 січня 1974 р., № 2.

22. Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру, 19 березня 1982 р., № 2.

23. Про судову практику у справах про необхідну оборону, 26 квітня 2002 р., № 1.

24. Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства, 25 квітня 2003 р., № 4 зі змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 16 від 8 жовтня 2004 р.

ІІ. Спеціальна література

1. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. – М., 1954.

2. Баулін О. Реальне забезпечення процесуальної незалежності слідчого у майбутній правовій системі України // Концепція розвитку законодавства України. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. - №7. – С. 15-16.

3. Бахін В., Гончаренко В. Як розкриваються злочини. – К., 1996.

4. Бентам И. О судебных доказательствах.-К., 1876.

5. Божьев В.П. Процессуальный статус потерпевшего // Российская юстиция. – 1994. ‑ № 1.

6. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск, 1988.

7. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К., 1998.

8. Веселовський В. Питання захисту осіб, які мають інформацію про злочинну діяльність // Право України. – 1999. - № 7.

9. Галаган В.І. Питання застосування поліграфу в діяльності органів внутрішніх справ // Дніпропетровськ: Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 1999. – С. 321-326.

10. Гогусь О. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення законодавства про державне забезпечення безпеки суб’єктів в кримінальному судочинстві // Право України. – 1999. ‑ № 6.

11. Гончаренко В.И. Использование даных естественных и техничных наук в уголовном судопроизводстве – К., 1980.

12. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М., 1981.

13. Димитров Ю. Навіщо нам потрібен апеляційний суд? // Право України. – 1994. ‑ №3-4. – С. 44-46.

14. Дороніна В.П., Шумило М.Є. Про підстави реабілітації та відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2001. ‑ №1. – С. 48-50.

15. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск, 1970.

16. Ефимичев С.П. Оформление уголовного дела. – Волгоград, 1990.

17. Іщенко І. Поняття протоколів слідчих і судових дій, як самостійного виду доказів у кримінальному судочинстві // Право України. – 1998. ‑ №5. – С. 78-81.

18. Заїка С.О. Щодо порядку обчислення строків у кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 1. – С. 41-45.

19. Козаренко М. Розширення прав потерпілого – шлях до рівності сторін у процесі // Право України. – 1999. ‑ № 12.

20. Корнеева Л.М. Привлечение в качестве обвиняемого. – М., 1966.

21. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини та громадянина в Україні // Право України. – 1998. ‑ №11. – С.29-31.

22. Когутич І.І. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. проф. Нора В.Т. – К.: Атака, 2004. – 352 с.

23. Колодій А.М. Принципи права України. – К., 1998.

24. Коляда П.В. Який кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. – № 9-11.

25. Лакизюк В. Протест прокурора // Вісник прокуратури України. – 1999. ‑ №1. – С.76-84.

26. Лобойко Л.М. Прийняття міліцією рішень за заявами і повідомленнями про злочини: Навч. практ. посібник. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. м-ва внутр справ, 2003 – 84 с.

27. Лобойко Л.М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права. – Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 9. – С. 39-44.

28. Логінова С. Охорона адвокатської таємниці // Право України. – 2000. ‑ №5. – С.37-40.

29. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. – К., 1991.

30. Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Лобойко Л.М., Ліпинський В.В., Шиян А.Г. Дізнання в міліції та в митних органах: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: ПП “Ліра ЛТД” – 2003., 452 с.

31. Манаев Ю.В., Посник В.С., Смирнов В.В. Применение мер пересичения следоватилем. – Волгоград, 1976.

32. Марітчак Т.М. Проблеми визначення Обсягу доказів, що підлягають дослідженню // Вісник Верховного Суду України.- 2004. - № 5. – С. 40-45.

33. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 214 с.

34. Михайленко О.Р. Провадження кримінальних справ у суді. – К., 1992.

35. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К., 1992.

36. Молдован В.В. Судова риторика. – К., 1998.

37. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопро­изводстве. – К., 1989.

38. Обиход М. Слідчий апарат і боротьба з організованою злочинністю // Вісник прокуратури. – 1999. ‑ №1. – С. 40-44.

39. Пастухов М.И. Оправдание подсудимого. – Минск, 1985.

40. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики // Право України. – 1998. ‑ №2. – С. 76-77.

41. Півненко В.П., Мірошниченко Є.О. Про презумпцію правоти і пріоритетності прав потерпілого // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 8. – С. 39-43.

42. Плевако Ф.Н. Речи. – М., 1909-1912.

43. Присяжнюк Т.І. Правовий статус потерпілого: проблеми та перспективи // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 8. – С. 36-39.

44. Радудная Н.В. Суд присяжных. – М., 1991.

45. Русанова І. Становлення суду присяжних в Україні: деякі міркування // Право України. – 1999. ‑ №7. – С. 71-73.

46. Сверидов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск, 1978.

47. Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України. – К., 1997.

48. Строгович М.С. Курс совецкого уголовного процесса. – М., 1968.

49. Тертишник В.М. Гарантії недоторканості сфери приватного життя людини // Вісник прокуратури. – 2001. ‑ №2. – С. 7-13.

50. Тертишник В.М. Проблема розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя // Право України. – 2001. ‑ №1. – С. 91-91.

51. Тертышнык В.М., Слинько С.В. Теория доказательств. ‑ Харьков: Арсыс, 1998.

52. Тертышнык В.М. Науково-практыческий комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Украины.- К.: А.С.К., 2001.

53. Тертышнык В.М., Смоков С.М., Петренко А.Л. и др. Досудебное расследование: юридические документы. – Харьков, 1999.

54. Томин В.Т. Острые углы уголовного судопроизводства. – М., 1991.

55. Филиппов П.М. Судебная защита и правосудие в СССР. – Саратов, 1987.

56. Філатов В.М., Солодкий С.А. Застосування норм міжнародних договорів та рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 7. – С. 32-38.

57. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права і свободи людини і громадянина. – К., Парламент вид-во, 1999.

58. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. – 1999. ‑ №1.

59. Шейфер С.А. Следственные действия. – М., 1981.

60. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України. – 1995. ‑ № 5-6.

61. Шпонка В.П., Шило О.Г. Взяття під варту та продовження його строків на стадії досудового розслідування кримінальної справи: проблеми застосування. – Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 8. – С. 41-43.

62. Шумський П.В. Прокуратура України. – К., 1998.

63. Юридична енциклопедія. – К., 1998.

64. Юркова Г.В. Досудове слідство: шляхи його прискорення // Право України. – 2000. ‑ №4. – С. 51-53.

65. Юркова Г.В. Чи відповідає інститут додаткового розслідування Конституції України // Право України – 2000. ‑ №4. – С. 51-53.

66. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. – Харків, 1995.

№ п/п	Назви розділів і тем	Всього	Кількість годин	Самостійно
Всьогогодин	З них
Лекцій	Семінар	Практичні
1.	Тема 1-2.Поняття, завдання, значення кримінального процесу. Кримінально - процесуальне законодавство України. Засади кримінального провадження
2.	Тема 3-4. Суб’єкти кримінального провадження. Кримінально-процесуальні рішення. Кримінально-процесуальні строки та витрати. Відшкодування шкоди у кримінальному провадженні.
3.	Тема 5-6. Доказування в кримінальному процесі. Кримінально-процесуальні джерела доказів.
4.	Тема 7-8. Заходи забезпечення кримінального провадження не пов’язані з позбавленням волі. Запобіжні заходи. Затримання особи.
5.	Тема 9-10. Загальні положення досудового розслідування. Повідомлення про підозру. Слідчі (розшукові) дії.						2
6.	Тема 11-13. Негласні(слідчі) розшукові дії. Зупинення досудового розслідування. Закінчення досудового розслідування. Оскарження рішень						2
	Модуль № 2
	Тема 14-16. Підсудність. Загальні положення судового розгляду. Підготовче провадження. Розгляд справи в суді першої інстанції.
7.	Тема 17-19. Провадження в суді апеляційної інстанції. Провадження в суді касаційної інстанції. Провадження у Верховному суді України та за ново виявленими обставинами.
8.	Тема 20-22. Особливі порядки кримінального провадження. Виконання судових рішень. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.						2
	Модульний контроль
	Всього годин
	Екзамен

5. Критерії оцінювання навчальної роботи КУРСАНТІВ

Методи оцінювання

Для визначення рівня засвоєння курсантами навчального матеріалу використовують такі методи оцінювання знань та умінь:

- поточний контроль (оцінювання усних і письмових відповідей на практичних заняттях, оцінювання письмових робіт);

- оцінка за самостійну роботу;

- модульний контроль;

- підсумковий контроль (залік).

Методи навчання

Упродовж викладання навчальної дисципліни використовуються такі методи навчання: інформаційно-ілюстративний, метод проблемного викладу, розв’язування задач, тестування, виступ з рефератом (доповіддю) тощо.

Успішність навчання курсантів оцінюється за чотирьохбальною шкалою:

«Відмінно» – курсант глибоко і міцно засвоїв програмний матеріал, вичерпно, послідовно, грамотно й логічно його викладає, тісно ув'язує загальну теорію систем та управління з практикою застосування основних її норм, уміє зробити обґрунтовані висновки, самостійно узагальнити і викласти суть розглянутої проблеми, не відчуває труднощів з відповідями при зміні завдань, з можливих варіантів вибирає найкращу відповідь.

Із загального обсягу курсант правильно виконує 91-100% завдань.

«Добре» – курсанттвердо знає весь програмний матеріал, грамотно і за суттю викладає його, не допускає суттєвих неточностей при виборі відповіді, тобто вибирає правильну, але не найкращу відповідь; правильно застосовує теоретичні положення при розв’язанні практичних завдань, володіє необхідними навичками і прийомами їх виконання, але для визначення дійсного ступеня знань курсанта екзаменатор змушений задавати додаткові запитання і уточнити окремі відповіді.

Вміє розв’язувати завдання середньої важкості.

Із загального обсягу курсант правильно виконує 72-90% завдань.

«Задовільно» – курсант знає тільки основний матеріал, передбачений програмою, але не засвоїв його деталей, припускається неточностей, обирає недостатньо чіткі формулювання, порушує послідовність у викладенні програмного матеріалу, проявляється невпевненість у вирішенні завдань практичного характеру.

Курсант спроможнийрозв’язати прості завдання. Із загального обсягу студент правильно виконує 53–71% завдань.

«Незадовільно» – курсант не знає значної частини програмного матеріалу, допускає суттєві помилки при формулюванні основних положень курсу, з великими труднощами використовує теоретичні відомості при виконанні завдань.

Із загального обсягу курсант правильно виконує не більше 53% завдань.

Необхідно відзначити, що перераховані вище критерії мають достатньо загальний і орієнтовний характер, тому екзаменатор оцінює ступінь знань студента, враховуючи його поточну успішність та результати поточного контролю.

Оцінки, одержані курсантами на семінарських заняттях, виставляються в журнал, залікова оцінка – в журнал навчальних занять, у відомість і у залікову книжку.

Підсумковий контроль успішності курсанта

здійснюється за наступною шкалою

Кількість набраних за шкалою ЛьвДУВС балів	Оцінка
за національною шкалою	за шкалою ECTS
91–100	відмінно «5»	A
72–90	добре «4»	BC
53–71	задовільно «3»	DE
52 і менше	незадовільно «2» з правом перескладання	FX

Критерії оцінювання знань та вмінь курсанта за результатами вивчення навчального матеріалу модуля (навчальної дисципліни):

– А – оцінку «відмінно» – «5» – виставляється курсанту, який виявив глибокі знання навчального матеріалу модуля, що міститься в основних і додаткових рекомендованих літературних джерелах; вміє аналізувати явища, які вивчаються, у їхньому взаємозв’язку і розвитку, чітко, лаконічно, логічно послідовно відповідати на поставлені запитання; застосовує теоретичні положення під час розв’язання практичних задач та набрав за наслідками підсумкового контролю 91–100 балів.

– ВС – оцінку «добре» – «4» – виставляється курсанту, який виявив міцні знання навчального матеріалу модуля, включаючи розрахунки, аргументовані відповіді на поставлені запитання; вміє застосовувати теоретичні положення під час розв’язання практичних задач, які, однак, містять певні (неістотні) неточності та набрав за наслідками підсумкового контролю 72-90 балів.

– DE – оцінка «задовільно» – «3» – виставляється курсанту за посередні знання навчального матеріалу, малоаргументовані відповіді, слабке застосування теоретичних положень під час розв’язання практичних задач, неточності та набрання за наслідками підсумкового контролю 53–71 бали.

– FX – оцінка «незадовільно» – «2» – з правом перескладання – виставляється курсанту, який виявив незнання значної частини навчального матеріалу, істотні помилки у відповідях на запитання, не вміє застосувати теоретичні положення під час розв’язання практичних задач та набрав за наслідками підсумкового контролю 52 і менше балів.

ІІІ. Завдання для семінарських і практичних Занять

Вступні зауваження. На семінарські і практичні заняття виносяться питання, які не достатньо висвітлюються на лекціях або, які вважаються проблемними. Знання, засвоєні на лекційних заняттях та рекомендована література, допоможуть курсантам ґрунтовно підготуватися до семінарських і практичних занять.

Семінарське і практичне заняття – це навчальне заняття, під час якого курсанти знайомляться з принципом дії та устроєм реальних об`єктів, виконують за певними методиками вирішення типових задач, пов`язаних з їх подальшою професійною діяльністю. Практичні заняття проводяться в аудиторіях із використанням методичної, інформаційно-довідкової та нормативно-правової документації, технічних засобів навчання (демонстраційних установок, інформаційних планшетів, мультимедійного устаткування та ін.) під керівництвом викладача.

Метою проведення практичних і семінарських занять є закріплення та подальше поглиблення теоретичних знань курсанта і набуття практичних умінь з дисципліни «Досудове слідство в органах внутрішніх справ», що визначені освітньо-професійною програмою відповідного напряму підготовки. У результаті проведення практичних і семінарських занять курсанти повинні:

знати теоретичні основи провадження досудового розслідування;

вміти: оцінювати первинну інформацію по заяві або повідомленню громадян про вчинений злочин, або який готується; скласти протокол усної заяви про злочин; прийняти законне рішення по заяві або повідомленню громадян; складати процесуальні документи; організувати взаємодію з органами дізнання; формулювати типові слідчі ситуації, моделювати слідчі версії та складати план розслідування кримінальної справи в залежності від виду вчиненого злочину; проводити невідкладні слідчі дії для дослідження і закріплення матеріальних та ідеальних слідів злочину; фіксувати хід та результати слідчих дій в протоколі та на схематичному плані; застосовувати науково-технічні засоби під час проведення слідчих дій, оцінювати та використовувати отриману інформацію у розслідуванні злочинів; призначати експертизи, належним чином зберігати речові докази, прийняти рішення про обрання запобіжного заходу; вжити заходи для забезпечення цивільного позову у кримінальній справі.

Дата добавления: 2015-05-31