Стадії юридичного процесу

Юридичний процес здійснюється в певній логічний послідовності, за стадіями процесу. Процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з порушенням, розглядом і вирішенням справ, так і з виконанням рішень суду. Реальний захист порушених прав може бути забезпе­чений лише тоді, коли рішення суду буде виконане у встановленому законодавством порядку. Отже, судочинство та будь-яке провадження з індивідуальної справи складається з окремих частин (стадій).

Стадію можна визначити як відносно відмежовану, виділену в часі й логічно пов’язану сукупність процесуальних дій, спрямовану на досягнення визначених цілей і розв’язання відповідних завдань, яка функціонально погоджується з ними, відрізняється колом суб’єктів і закріплюється у відповідних процесуальних актах.

Кожний процес специфічний в залежності від цілей та завдань, які досягаються і вирішуються в його ході, а також кола учасників провадження. Тому виділення стадій повинно носити об’єктивний характер і не залежати від суб’єктивного розуміння його послідовності. Самостійність кожної стадії обумовлена певними критеріями, які можна розділити на дві групи:

1) конститутивні, й 2) факультативні [1].

В якості конститутивних критеріїв виступають: конкретні задачі і функції, властиві тільки одній стадії; система юридичних фактів, що безпосередньо забезпечують перехід з однієї стадії в іншу; специфічність правового положення учасників провадження; специфічність вчинених операцій і характер юридичних наслідків; особливості закріплених у відповідному процесуальному акті (документі) кінцевих матеріально-правових результатів.

Поряд з цим у кожній окремій стадії провадження можуть бути виявлені факультативні ознаки, які підкреслюють автономність стадій і їхній специфічний прояв у рамках провадження. Цей перелік критеріїв не є вичерпним при визначенні самостійних стадій процесу, але за їх допомогою можна встановити межі кожної окремої стадії і більш правильне їх вичленування. Тому кожне провадження характеризується своєю визначеною кількістю стадій, серед яких можна виділити обов’язкові і факультативні стадії.

Обов’язкова стадія – це стадія, проходження якої є обов’язковим для досягнення цілей і задач, поставлених перед провадженням.

Факультативна стадія – це стадія, проходження якої не завжди є обов’язковим для досягнення загальних цілей і задач провадження.

Будь-яка стадія регламентована за часом, тобто має здійснюватися у певних строкових межах. Конкретні терміни передбачені законодавством. Наприклад, згідно з КУпАП справи про дрібне хуліганство підлягають розгляду у добовий термін. Строки здійснення відповідної стадії або процесуальних дій не можна порушити. Однак за поважних причин їх можна подовжити за рішенням органу, який її вчиняє, або спеціально уповноваженим органом. Так, адміністративне затримання не може перевищувати трьох годин, проте у разі складності чи специфічності справи його можливо продовжити до десяти діб за рішенням прокурору.

Кожний з видів юридичного процесу (цивільний, адміністративний чи кримінальний) маю свої чітко визначені цілі й завдання, власну специфіку й предмет розв’язання, злочин, адміністративне правопорушення або невиконання договірних зобов’язань. Тому кількість обов’язкових і факультативних стадій окремих видів юридичного процесу відрізняється. Проте можна виокремити стадії, притаманні їм всім, і визначити типову структуру юридичного процесу.

Стадіями юридичного процесу є:

1. Порушення справи в суді або в компетентному органі. Для захисту порушених прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави вони наділені правом звертатися до суду та до відповідних компетентних органів (органи внутрішніх справ, прокуратура, органи державної влади й місцевого самоврядування, інспекції, надзорні інстанції та інші, передбачені законодавством).

Основним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду або відповідного органу з метою здійснення правосуддя виступає позов, заява чи скарга. Тобто справа може розпочинатися за волевиявленням особи, права та інтереси якої порушені. Крім того, адміністративний і кримінальний процеси передбачають порушення справи за фактом скоєння злочину чи правопорушення, за заявою свідків, за інформацією у ЗМІ й посадових осіб органів влади.

2. Адміністративне, дисциплінарне та кримінальне розслідування. Ця стадія є складовою лише названих видів юридичного процесу. Її наявність обумовлена більшою тяжкістю вчиненого правопорушення, ніж цивільний делікт, а саме адміністративного правопорушення й злочину. Розв’язання справи з цього приводу вимагає значної уваги й ретельного дослідження. Тому ця стадія спрямована на встановлення фактичних обставин вчиненого правопорушення. В її ході збирається і фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, ухвалюється рішення про необхідність такого руху.

3. Підготовка справи до судового розгляду. Метою стадії підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, сприяння найповнішому і реальному захисту прав та інтересів заінтересованих осіб. Для досягнення мети підготовки справи до судового розгляду суддя повинен виконати такі завдання: а) визначити характер спірних правовідносин сторін; б) уточнити обставини, що підлягають встановленню; в) з’ясувати коло доказів, необхідних для вирішення справи; г) визначити склад осіб, які повинні брати участь у справі.

Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, виконуються, як правило, на вимогу судді. Але вони можуть виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи до розгляду, за власною ініціативою (подавати докази, заявляти клопотання та ін.).

Суд може з власної ініціативи винести ухвалу (постанову) про виклик у судове засідання нових свідків, затребування документів та інших доказів, про призначення експертів.

4. Судовий розгляд справи. Значення цієї стадії визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій. Шляхом розгляду справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання судочинства — захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Розглядаючи справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне та об’єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. Зазвичай судове засідання складається з таких частин: 1) підготовча частина; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали.

5. Апеляційне провадження. Для надання додаткових гарантій захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, а також забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень і ухвал в судочинство було введено інститут апеляційного провадження. Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справ по рішеннях та ухвалах, які не набрали законної сили, судом апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції має право: відхилити скаргу; скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції; змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті. Стадія має факультативний характер, ініціюється, як правило, сторонами в справі, а також на вимогу прокурора.

6. Виконавче провадження. Рішення й ухвали суду або адміністративного органу, який розглядав справу, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх осіб, на яких вони поширюються, і підлягають виконанню на всій території України. Рішення й ухвали, які не виконуються добровільно у встановлений строк, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби. Для примусового виконання рішення, ухвали суду видається виконавчий лист. Виконавчий лист — це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов’язує боржника, інших осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Виконання вироків у кримінальних справах і рішень про адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту здійснюється відповідними органами. До них належать органи внутрішніх справ, органи виконання покарань.

7. Касаційне провадження. Іноді помилкові рішення не оскаржуються. Не виключено, що апеляційний суд може ускладнити помилку, внаслідок чого набирають законної сили несправедливі рішення. Проте дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких рішень. Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності судових рішень і ухвал. Такою процесуальною гарантією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал — касаційного провадження. Суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, що беруть участь у справі перевіряє законність рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали чинності.

8. Перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами. Такий перегляд забезпечує законність і обґрунтованість рішень і ухвал, гарантує можливість судового розгляду нововиявлених обставин, які не були предметом його розгляду з незалежних від суду та осіб, які брали участь у розгляді справи, причин, для встановлення можливого впливу на результати розгляду справи.

Дата добавления: 2015-05-31