Засоби конституційного закріплення основних прав, свобод та обов'язків громадян

Враховуючи значимість основних прав, свобод і обов'язків людини І громадянина для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, необхідно звернути особливу увагу на засоби їх конституційного закріплення. Щодо реалізації прав І свобод людини, то постає проблема державного, І насамперед

юридичного закріплення основних прав і свобод у конституціях і в інших нормативно-правових актах їх забезпечення.

Виходячи із природно-правової доктрини, держава не може не визнавати невід'ємні, невідчужувані права людини (право на життя, гідність, недоторканість особи, житла та інше). І хоча ці права належать людині від народження, але «захищеність» надає їм юридична форма, тобто закон. У зв'язку з цим такі права не можуть бути протиставлені державі, яка повинна взяти на себе їх законодавче закріплення, а також функцію їх захисту й забезпечення. Особливого значення у зв'язку з цим має закріплення цих прав у Конституції.

В сучасній літературі виділяють два способи конституційного закріплення основних прав, свобод і обов'язків:

,..,•; • ПОЗИТИВНИЙ;

• негативний.

При позитивному засобі Конституція встановлює або констатує, що суб'єкт володіє визначеним правом. Так, наприклад, згідно з частиною 1 ст. 46 Конституції України, «громадяни мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». У даній конституційній нормі чітко визначений суб'єкт права — громадяни. Хоча в принципі при позитивному засобі конституційного закріплення може і не вказуватися суб'єкт, коли йдеться про права людини. Так, у ч. 2 ст. 46 встановлено, що «це право гарантується...» З даної конституційної норми витікає, що гарантується це право кожному, хто є суб'єктом вказаного права. До речі, яскравим прикладом щодо позитивного вираження природних (основних) прав людини і громадянина є досвід конституційного розвитку США. Як відомо, Конституція США 1787 р. не містила переліку не-відчужуваних прав, тому що батьки-засновники походили з того Що, природні права належать людині від народження і не потребують їх позитивного підтвердження в Основному Законі. З часом відсутність у Конституції США переліку федеральне закріплених прав і свобод викликала критику Основного Закону. І під натиском суспільної думки обраний у 1789 р. новий Конгрес розглянув проект поправок, який містив положення про

політичні й особисті права. Уже наприкінці 1791 р. були ратифіковані десять перших поправок, склавших федеральний Білль про права, і серед них сім поправок, які передбачали свободу віросповідання, свободу слова і друку, право народу вільно збиратися й звертатися до уряду з петиціями, недоторканість особи, житла, паперів і майна та інше.

Негативний засіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати чи обмежувати визначене право або визначену свободу. Так, згідно зі ст. ЗО Конституції України, «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду». Стаття 63 Основного Закону закріплює, що «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

В першому випадку (ст. ЗО) застосована безособова формула, яка вказує на такий суб'єкт як «ніхто», а в другому (ст. 63) зазначається суб'єкт прав і свобод — «особа».

Становлення і розвиток прав і свобод людини свідчить, що конституційна і судова практика країн світу йде шляхом позитивного закріплення природних (основних) прав і принципів. На думку вчених в галузі прав людини, це сприятлива тенденція, яка відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим стандартам у галузі прав людини, і насамперед ст. 2.1. Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права, і ст. 2.2. Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права. Згідно з нормами вищезазначених Пактів, кожна держава — сторона цих Пактів — зобов'язується вжити максимальних заходів, щоб прийняти відповідні законодавчі акти, щодо забезпечення повного здійснення прав і свобод людини і громадянина, визначених цими документами. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина, знаходячи законодавчу силу, отримують додаткову «енергію», а держава бере на себе обов'язок гарантувати і забезпечувати їх.

Дата добавления: 2015-05-31