Значення римського цивільного|громадянського| права для виникнення та розвитку системи сучасного цивільного|громадянського| права

Основні риси|межі| римського цивільного|громадянського| права.

Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право -jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термі­нологію, то звідси і назва галузі - цивільне право.

Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виник­нення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, в сфері побуту і обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. А коли взяти до уваги ще договір купівлі-продажу, який здійснює кожна людина щодня і неоднора­зово, то стане зрозуміло, яке велике значення в житті кожної особи, кожної організації і суспільства в цілому має цивільне право. Воно є юридичною ос­новою матеріального забезпечення життєдіяльності людей. Саме цією обставиною пояснюється велика увага до цивільного права з найдавніших часів. Тому юрист, який не володіє досконало цивільним правом, де б він не працював, не може вважатися кваліфікованим спеціалістом.

Однак варто застерегти, що поняття сучасного цивільного права не відпо­відає поняттю' цивільного права (jus civile) в Стародавньому Римі. Сучасне цивільне право можна визначити як систему правових норм, що регулюють усі майнові і пов'язані з ними не майнові відносини між людьми методами рівності сторін. Такому розумінню сучасного цивільного права в Римі відпов­ідало три існуючих (діючих) системи:

jus civile - цивільне право;

jus gentium - право народів;

jus praetorium - преторське право.

Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвіч­не національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським пра­вом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегринами), які приїжджали до Риму, - з іншо­го. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Починаючи з VIIст. до н.е. і до V ст. н.е. Римська держава пережила бага­ту на події історію. Вона виникла пізніше, ніж деспотії Сходу і Греції, а тому увібрала в себе їхній досвід, культуру, знання. Використавши і розвинувши їх, Рим у своєму розвитку став порівняно прогресивнішою і досконалішою ста­дією на весь Середземноморський басейн, на території якого згодом виникли середньовічні держави.

Рим на всіх стадіях своєї історії був рабовласницькою державою, в якій раби, що становили переважну більшість населення, були цілком безправни­ми. Не володіли повною правоздатністю тривалий час і підкорені Римом народи.

Важливим фактором розвитку античної культури і одночасно її складо­вою частиною стало римське право. Науково-теоретичне і практичне значення правової культури Стародавнього Риму, практика глибокого аналізу майно­вих відносин та ситуацій, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської цивілістики мають неперехідне значення. Саме цей фактор зумовлював незгасаючий інтерес до римської цивілістики ось уже по­над півтори тисячі років. І цей інтерес виправданий, бо скарбниця римської цивілістики до кінця ще не вичерпана, повною мірою не використана, її над­бання ще не стали з усією повнотою надбанням людства. Безцінні здобутки римської цивілістики ще довго будуть слугувати людству. Багато що з неї по­винно бути досліджено, вивчено і використано нами в сучасній правовій практиці.

Важливо також відзначити, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має ве­лике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне законодавство.

Винятковість долі римського приватного права полягає в тому, що воно зберегло своє значення протягом століть після того, як рабовласницький лад' поступився наступним суспільно-економічним формаціям. Пояснити це мож­на тим, що воно є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність і наступне законодавство не могло внести в нього істотних поліпшень. Римське право є найбільш доскона­ла форма права, яка базується на приватній власності.

Природний економічний розвиток нових народів приводить їх до міжнародних торгових відносин. Знову, як у старому світі, на ґрунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знову для регулювання цього обміну виникає нестаток у єдиному загальному праві, праві універсальному. Знову економічний прогрес вимагає звільнення особистості від усякого феодального, общинного і патріархального пута, вимагає надання індивіду волі діяльності, волі самовизначення. І спадкоємці згадують про закинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять у ньому саме те, що було потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно починає застосовуватися в судах, воно переходить у місцеве і національне законодавство, відбувається те, що зветься рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстиніана робиться законом. Римське право воскресло для нового життя і в другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи йде під знаком римського права аж до нинішнього часу: лише з часу вступу в дію нового загальнонімецького цивільного укладення - з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстиніанівського Зводу в тих частинах Німеччини, у яких воно ще зберігалося. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: усе саме коштовне з нього перелито в параграфи і статті сучасних кодексів.

Римське право визначило не тільки практику, але і теорію. Безупинне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всій законодавчій роботі. Поєднуючи Європу на практиці, римське право поєднувало її й у теоретичних шуканнях: юриспруденція французька працювала весь час рука об руку з юриспруденцією німецькою чи італійською, говорила з нею на тій самій мові, шукала вирішення тих самих проблем. Так виникала на ґрунті римського права дружна загальна робота всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: смолоскип, запалений яким-небудь римським Юліаном чи Папіньяном, дійшов до сучасних вчених усіх націй.

Дата добавления: 2015-05-31