Кодифікація римського приватного права

Преторське право.

Головним рушієм розвитку римського цивільного права були по­треби господарського обороту великої держави, який бурхливо розвивався. А головним засобом задоволення цих потреб була плідна правотворча діяльність преторів, оперативне вирішення проблем без бюрократичних перешкод. У ре­зультаті такої правотворчої діяльності преторів поруч з jus civile, одвічним римським цивільним правом, склалася нова система норм, яка дістала назву jus praetorium - преторського права.

Преторське право, навпаки, - це сукупність норм, виданих магістратською владою, дійсних de jure тільки на один рік, і для самих органів цієї влади тільки відносно обов'яз­кових.

Зовсім інший характер має преторське суб'єктивне право. Не володіючи цивільним правом, особа прагнула від претора мати захист своїх інтересів і тому потребувла активного втручання преторської влади. Якщо претор у своє­му едикті для того чи іншого випадку обіцяв дати такий захист у вигляді інтердикту або позову, то цією обіцянкою він тільки зобов'язував сам себе, але жодних гарантій щодо її здійснення зацікавлена особа не одержувала. Якщо претор не виконував своєї обіцянки, не давав позову, то у претендента (у наве­деному вище прикладі, - У дочки) не залишиться нічого. Усе преторське право базується тільки на обіцянці дати позов і на дійсному виконанні цієї обіцянки. Отже, преторське право є наслідком позову; особа має право тому, що їй дається позов, а не позов дається тому, що має право.

Особливість правотворчості преторів, котрі, не маючи законодавчої влади, однак, керуючи судовою діяльністю, створювали нові норми та інсти­тути права, які витісняли старі цивільні норми, яскраво виявились у термінології римських.юристів. Зокрема, стосовно інститутів цивільного права вживався термін legitimus (законний). Цей термін не вживався щодо інститутів і відно­син, які регулювалися преторським правом. Стосовно відносин, які регулювалися преторським правом (едиктом) вживався термін juite cause (спра­ведливі, достатні підстави).

Необхідність у створенні єдиної і функціонально дієздатної системи правових норм шляхом їх кодифікації, за допомогою якої можна б було звести воєдино принаймні всі накопичені до цього часу в неосяжних кількостях правові норми специфічно орієнтованого імператорського законодавства разом з усіма імператорськими рескрипту і виходила від нього правової практики, призвела до створення під час правління імператора Феодосія II так званого Codex Theodosianus - Кодексу Феодосія. Робота з підготовки цієї першої функціонально прийнятною кодифікації, мета якої полягала в тому, щоб «показати всім і кожному, що він повинен і що йому дозволяється повинен», мала менш ніж скромний результат: всього лише якісь збори імператорських конституційних норм періоду після правління Костянтина Великого. Іншими словами, цей кодекс був звід загальних законів. У цьому сенсі вся робота з кодифікації з'явилася всього лише продовженням двох попередніх комплектів окремих конституцій.

Виконав цей план у найширшому масштабі візантійський імператор Юстиніан.

Величезна праця складання Юстиніанівського зводу виконувалась під ке­рівництвом видатного юриста того часу Трибоніану в декілька прийомів і в порівняно короткий термін.

Насамперед Юстиніан вирішив упорядкувати конституції, які були видані після Теодозіанського кодексу, і переглянути попередні кодекси, вилучити все застаріле, а діюче об'єднати в один збірник.

Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи. Книга І містить конституції, які торкаються церковного пра­ва, джерел права і різних імператорських чиновників; книги 2-8 - цивільне право; книга 9 - кримінальне право; книги 10-12 - положення про державне управління. Усередині титулу розміщені окремі конституції у хронологічному порядку.

Систематизувавши конституції, Юстиніан приймає рішення упорядкува­ти юридичну літературу. З цією метою в грудні 530 р. була створена нова. комісія, в складі якої працювали представники правових шкіл Константино­поля, Беріте та інших міст. Комісія мала досить складне завдання: треба було зібрати всі твори класичних юристів, зробити з них витяги і все застаріле ви­лучити, замінивши новим, а всі розбіжності усунути. Врешті, весь цей матеріал треба було відповідно систематизувати.

Це складне завдання комісія виконала в надзвичайно короткий термін. Уся зібрана юридична література була переглянута, систематизована і зведена в єдине ціле. У грудні 533 р. цей величезний звід одержав назву Дигести, або Пандекти, був опублікований і вступив у дію.

Дигести становлять центральну частину Юстиніанівського зводу, найб­ільшу за розмірами і найціннішу за своїм змістом. Усі цитати розподілені в 50 книгах, які своєю чергою поділяються на певну кількість титулів з відповідни­ми заголовками. У середині кожного титулу теж у певному порядку розміщені цитати, кожна з яких починається із зазначення автора і твору, з якого вона взята.

Дата добавления: 2015-05-31