Тема 5. Природа як вихідна основа розвитку людини. Дух, матерія природа. Дух та свідомість

Перш ніж розглядати складну проблему взаємодії суспільства і природи, тенденції у їх взаєминах, слід уточнити самі поняття «природа» і «суспільство».
Поняття «природа» займає особливе положення в ряду найбільш важливих і широко використовуваних філософських категорій. Цей термін має декілька інтерпретацій і у філософії часто вживається в двох значеннях: широкому і вузькому.
Вживаючи це поняття в широкому сенсі слова, ним позначають все суще, весь світ в усьому різноманітті його форм. У цьому контексті термін «природа» поширюється на всю об'єктивну реальність і охоплює весь матеріально-енергетичний і інформаційний світ, куди складовою частиною входить і людство як щось ціле, що являє собою єдність матеріального і духовного начал.
У вузькому сенсі слова під терміном «природа» розуміють сукупність природних умов існування суспільства. Дане смислове значення терміна «природа» є найбільш вживаним у соціальній філософії і охоплює як природну середовище проживання людей, так і штучну, створену руками людини.
Суспільство - відокремилися частина природи (матеріального світу), історично розвивається форма життєдіяльності людей, що функціонує за своїм соціальним законам. Суспільством називають сукупність усіх форм об'єднання і способів взаємодії людей, як між собою, так і з природним навколишнім світом.
Людство, незважаючи на всю сьогоднішню міць і незалежність, є складовою частиною і продовженням природи. Природа - природна основа життєдіяльності людини і суспільства в цілому. Суспільство нерозривно з нею пов'язане і не в змозі існувати і розвиватися поза природою і насамперед без навколишнього середовища людини, т. к.:
- воно бере з навколишнього природи кошти і ресурси, необхідні для свого розвитку (землеробство неможливе без існування родючих ґрунтів, життя сучасного суспільства немислима без використання різних природних джерел сировини);
- темпи і особливості його розвитку багато в чому визначаються специфікою природного середовища, кліматичних та географічних умов;
- воно виникло в результаті розвитку природного світу, виділившись на певному етапі з нього (це сталося у тривалому і складному процесі становлення людини).
Суспільство стало результатом перетину двох ліній саморозвитку матерії: природної еволюції неживої і живої природи і штучної, тільки в суспільстві реалізується еволюції, яка здійснюється завдяки людській діяльності. Причому друга лінія еволюції матерії реалізується не тільки у формах розвивається предметної сфери, яку створює людина в процесі виробництва, але і в формі розвитку самої людини, яка розгортає свої природні можливості, будує нові різноманітні форми спілкування і соціальних відносин і в цьому процесі зраджує самого себе.
Історія виникнення суспільства невіддільна від історії становлення самої людини. Будучи частиною природи, людина поступово, у процесі праці і спілкування, формувався як соціальна істота. Початком цього процесу є виділення людини з тваринного світу, формування у нього соціальних спонукальних мотивів в поведінці. В силу вступає поряд з природним і соціальний відбір (стосовно до спільнот). Виживали ті спільноти, які підпорядковувалися певним соціально значущим вимогам - згуртованості і взаємодопомоги. Це закріплювалося природним відбором і передачею досвіду. В перетворенні первіснообщинного суспільства в людське суспільство дедалі більшу роль відігравали соціальні закономірності на тлі дії біологічних закономірностей. В першу чергу це здійснювалося в процесі праці.
Для праці характерний колективно організований і цілеспрямований суспільний спосіб діяльності. Праця - це процес, в якому людина своєю діяльністю регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Цей обмін відбувається не безпосередньо, а проходячи цілий ряд ланок, що народжують нові відносини суспільного характеру, що є еволюційним стрибком. Тобто праця - це та головна матеріальна сила, яка вела до виникнення і формування людського життя - суспільства. Таким чином, суспільство є і умова, і результат діяльності людей.
Питання взаємодії людини і природи неможливо аналізувати без такого поняття як «географічне середовище».
Географічне середовище-це та частина земної природи, яка втягнута в сферу людської діяльності і становить необхідну умову існування і розвитку суспільства. Мова йде про вплив різних параметрів: території, клімату, ресурсів, ландшафту і т.п. на темпи і характер суспільного розвитку.
Вплив географічного середовища на розвиток суспільства неоднаково на різних етапах історії. Чим далі йти вглиб історії людини, тим більше його залежність від навколишніх природних умов, які він повинен приймати і до яких він повинен пристосовуватися. Це вплив може бути простежено за такими основними напрямами:
1. Географічне середовище впливає на суспільний поділ праці, розміщення і розвиток різних галузей виробництва. Вже перше в історії велике громадське розподіл праці - відділення скотарства від землеробства відбувалося з урахуванням умов географічного середовища.
2. Географічне середовище впливає на продуктивність праці. Мова йде про наявність сприятливих природних умов виробництва. При однаковій технічної озброєності і однаковою умелости робочого результати праці будуть різними в залежності від цих умов. 3.Географическая середовище впливає на розвиток здібностей людини, стимулюючи розвиток у одних випадках і стримуючи в інших. Якщо б люди знаходили всі необхідні їм засоби для існування в природі в готовому вигляді, то не мали б стимулів для розвитку виробництва, а отже, і для свого розвитку. І навпаки - вкрай сувора й одноманітна середовище також виявляється несприятливою. iВеличезний вплив природи на суспільство стало основою появи цілого напряму в соціології - географічного детермінізму. Це напрям, що абсолютизує роль географічних чинників, тобто визнає їх вирішальними. Її історія сходить до античної філософії. Ще в античності географічному положенню і природним умовам приписували визначальну роль у розвитку суспільства. Гіппократ, Геродот, Полібій, Страбон та ін., приділяючи велику увагу кліматичних відмінностей різних регіонів, вважали найбільш сприятливими для життєдіяльності людей Грецію і Середземномор'ї
Засновником і найбільш яскравим представником цього напряму є французький філософ-просвітитель Ш.Л.Монтескье (1689-1755).У своєму твір «Про дух законів» він докладно виклав свою концепцію,відповідно до якої життя людей, їх звичаї, закони і навіть політичний устрій випливають з географічних і кліматичних умов, в яких вони живуть. Згідно з Монтеск'є, клімат, ґрунт, стан земної поверхні, величина території визначають дух народу, його характер, особливості розвитку."Народи жарких кліматів боязкі, як старі люди, народи холодних кліматів відважні, як юнаки". Оцінки і висновки Монтеск'є про жорсткої залежності суспільного життя людей від природних умов отримали подальший розвиток, наприклад, у Г.Т.Бокля, Э.Реклю, Л.Н.Мечникова та ін.
Вітчизняний мислитель Мечников Л.І. (1838-1888) вважав, що визначальним фактором у розвитку суспільства завжди була вода, водні простори. Особливості давніх суспільств Китаю, Єгипту, Месопотамії визначалися освоєнням великих річок, що протікають на їх території. Це була "річкова"цивілізація. Потім виникає середземноморська цивілізація, особливості якої пов'язані з оволодінням морськими просторами. З відкриттям Америки виникає глобальна "океанічна" цивілізація.
На висновки географічного детермінізму про значення природних факторів спирається геополітика. Теорію розробляли геополітики Ф.Ратцель і К.Хаусхофер в Німеччині, Г.Маккиндер у Великобританії, А.Т.Мэхэн і Н.Спикмен в США, а також Р.Челлен в Швеції, який першим вжив цей термін в 1916г. Ця теорія про державу як географічний і біологічному організмі, що прагне до постійного розширення. Зовнішня політика держав, згідно з цією версією геополітики, в основному визначається географічними факторами (кліматом, місцем розташування, природними ресурсами, темпами зростання народонаселення). Боротьба того чи іншої держави за життєвий простір є не що інше, як природний закон боротьби за існування-закон життя всього живого організму. Це положення послужило теоретичним виправданням і обґрунтуванням агресії Німеччини, Японії, Італії, Ізраїлю, нібито боролися за реалізацію життєвого простору із-за можливого перенаселення. Сучасні геополітичні версії прагнуть відокремити геополітику від географічного детермінізму, розглядають геополітичний потенціал країни як один з важливих чинників міжнародних відносин.

Дата добавления: 2015-05-26