Право на вільний доступ до екологічної інформації

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина. У Стокгольмській декларації з навколишнього середовища, прийнятій 16 червня 1972 року, вперше закріплено право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя. У Декларації Ріо-де-Женейро з навколишнього

середовища і розвитку, прийнятій 14 червня 1992 року, закріплено право громадян на здорове і плідне життя в гармонії з природою. Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно з ст. 50 Конституції України "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".

Згідно з ст. 293 Цивільного кодексу України право на безпечне для життя і здоров'я довкілля віднесено до особистих немайно-вих прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. У свою чергу це означає, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, тому вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як особисте немайнове право, належать кожній фізичній особі і ним вона володіє довічно.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля базується на взаємодії людини і навколишнього природного середовища. Людина може зазнавати негативного впливу від прояву техногенної або природної небезпеки, тому вимагає державного захисту.

Зміст цього права безпосередньо пов'язаний з розумінням і характеристикою безпечного довкілля. Юридичними критеріями цього визначення є нормативи екологічної безпеки:

граничнодопустимі концентрації забруднених речовин
у навколишньому природному середовищі;
граничнодопустимі рівні акустичного, електромагніт
ного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на
навколишнє природне середовище;
- граничнодопустимий вміст шкідливих речовин у про-

дуктах харчування.

До недавнього часу в національному законодавстві було відсутнє трактування поняття екологічної інформації. У більшості випадків вживалося поняття '"інформація про стан довкілля (навколишнє природне середовище)". Проте ці два поняття не є тотожними. Поняття "екологічна інформація" є значно ширшим, ніж поняття "інформації про стан довкілля".

Поняття екологічної інформації подано у статті 2 Оргуської

конвенції. Екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

а) стан складових навколишнього середовища, таких як по
вітря й атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні
об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи
генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

б) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання,
а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи,
угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодав
ство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на
складові навколишнього середовища, зазначені у підпункти/ і аналіз
затрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення,
використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються
навколишнього середовища;

в) стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан
об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або
може вплинути стан складових навколишнього середовища або
через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені у
підпункті Ь;

28 листопада 2002 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стаття 25 Закону України '"Про охорону навколишнього природного середовища'* викладена у новій редакції. Згідно з зазначеними змінами законодавець фактично ототожнив поняття "інформації про стан навколишнього природного середовища" та "екологічної інформації". Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація про:

стан навколишнього природного середовища чи його
об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рос
линного і тваринного світу та рівні їх забруднення;
біологічне різноманіття і його компоненти, включаю
чи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з
об'єктами навколишнього природного середовища;
- джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію,

енергію, фізичні фактори (шум. вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологі-

чних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля. Порівнюючи трактування поняття екологічної інформації, наведених в Оргуській конвенції та Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", можна дійти висновку, що поняття екологічної інформації, поданої у Законі, є значно вужчим, оскільки виключає інформацію про стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди є відкритою і не може бути визнана інформацією з обмеженим доступом.

Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію.

Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інфор-

мації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності. Наприклад, обов'язок активного надання екологічної інформації покладено на органи державної влади, зокрема на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Цей обов'язок воно виконують шляхом підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет.

Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію. Як правило, громадяни можуть звернутися до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування з інформаційним запитом про надання необхідної інформації. Причому вони не зобов'язані аргументувати своєї зацікавленості щодо надання екологічної інформації.

18 грудня 2003 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України своїм наказом затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації. Цим Положенням визначено правові та організаційні засади забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації та додається форма запиту на екологічну інформацію.

Дата добавления: 2015-05-31