Добрый день! 6 страница

45. Збір за геологорозвідувальні роботи.

Збір (відрахування) за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, стягується з користувачів надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на колись розвіданих родовищах і повністю надходить до Державного бюджету і направляється на розвиток мінерально-сировинної бази. Порядок установлення нормативів відрахувань за виконані геологорозвідувальні роботи і їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Кодексу України про надра надаються винятково в користування організаціям, підприємствам і громадянам тільки в тому разі, якщо в них є спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр. Існує кілька видів використання надр: геологічне вивчення, у тому числі дослідницько-промислові розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобуток корисних копалин; будівництво й експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобутком корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу й інших речовин і мате­ріалів, поховання шкідливих речовин і відходів виробництва,
скидання стічних вод; створення геологічних територій і об'єктів, які мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення; задоволення інших потреб.

Відповідно до ПК збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, віднесено до загальнодержавних, а отже, існують єдині правила обчислення й сплати збору при видобутку корисних копалин на території України. При цьому не має значення якість добутих корисних копалин і умови видобутку таких.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є користувачі надрами всіх форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розміщені на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні родовищах, які були заздалегідь оцінені й за згодою зацікавлених надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Інструкцією про порядок обчислення й стягнення відрахувань (тобто збору) за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету №25-31 від 22 березня 1996 р., а також постановою Кабінету Міністрів України №115 від 29 січня 1999 року "Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, та його справляння", визначені об'єкт і порядок обчислення й сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи. Розмір відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначається корис­тувачами самостійно, виходячи з вартості добутої мінеральної сировини або продукції її переробки за відповідний період на основі нормативів відрахувань і понижувальних коефіцієнтів.

Розмір відрахувань (збору) залежить від виду мінеральної сировини (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо). Одиниця виміру для мінеральної сировини визначається у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами при видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість.

Сплата відрахувань (збору) за геологорозвідувальні роботи до Державного бюджету провадиться у два етапи.

1. Здійснення авансових платежів у строки:

а) при середньомісячній сумі відрахувань 10 000 гривень і більше (за даними попереднього місяця) - виходячи з фактичної вартості добутих корисних копалин або продукції їх переробки (щодо підземних вод - від обсягу видобутку) за кожну минулу декаду до 13 і 23 числа поточного місяця, відповідно за першу й другу декаду, і до 3-го числа наступного місяця - за інші дні звітного місяця;

б) при середньомісячній сумі відрахувань менше 10 000 гривень - виходячи з фактичної вартості добутих корисних копалин або продукції їх переробки (щодо підземних вод - від обсягу видобутку) за кожний минулий місяць не пізніше 15 числа наступного місяця.

2. Остаточна сплата відрахувань провадиться в п'ятиденний строк з дати, установленої для подачі бухгалтерської звітності за перший квартал, півріччя, дев'ять місяців і рік. Постановою Кабінету Міністрів України №115 від 29 січня 1999 р установлено, що збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється надрокористувачами самостійно відповідно до вимог Інструкції про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Добувне підприємство, що сплачує зазначений збір за включені до його складу гірничодобувний цех (шахту, рудник, кар'єр тощо), обчислює збір за виконані геологорозвідувальні роботи в розрізі цих підрозділів.

У разі розробки більше ніж одного виду корисних копалин збір обчислюється за кожним видом корисних копалин окремо.

Розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого рівняється календарному кварталу, подаються надрокористовачами протягом 40 календарних днів, що спливають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Надрокористувач, зареєстрований в органах державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин, яке ним експлуатується, протягом 40 календарних днів, що спливають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, додатково подає (надсилає) до органу державної податкової служби, у якому він зареєстрований, копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи з відміткою органа державної податкової служби, що прийняла розрахунок.

Збір платиться протягом 10 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору. Надрокористувач сплачує авансові квартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу й до 20 числа місяця, що спливає за звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної в попередньому розрахунку.

46. Збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства.

Платник. Відповідно до ст. 1 Закону України від 9 квітня 1999 року № 587-XIV "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 05 березня 2009 року № 1067-VI "Про внесення змін до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства") платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво. Виробники алкогольних напоїв та пива є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб'єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. У разі реалізації алкогольних напоїв та пива за договорами комісії (консигнації) платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності (крім виробників-комітентів у разі здійснення ними оптової торгівлі алкогольних напоїв та пива), які отримують на свій рахунок кошти або інші види компенсації за продаж цієї продукції.

Об’єкт оподаткування. Відповідно до ст. 2 Закону України від 9 квітня 1999 року № 587-XIV "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 05 березня 2009 року № 1067-VI "Про внесення змін до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства") об’єктом оподаткування збором є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі.

Ставка. Відповідно до ст.3 Закону України від 09 квітня 1999 року N587-ХІУ „Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” із змінами та доповненнями ставка збору становить один відсоток від об'єкта оподаткування.

47. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Платник. Відповідно до п.240.2 ст.240 розділу VIIІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива (п.241.1. ст.241 ПКУ). Згідно із п.241.2. ст.241 ПКУ до податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом (пп.241.2.1. п.241.2 ст.241 ПКУ); здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб’єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті) (пп.241.2.2. п.241.2 ст.242 ПКУ).

Об’єкт та база. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти; обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів; обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами; обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк; обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ставка. Статтями 243-248 розділу VIIІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) встановлені ставки екологічного податку, а саме: ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (ст.243 ПКУ); ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (ст.244 ПКУ); ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (ст.245 ПКУ); ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (ст.246 ПКУ); ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (ст.247 ПКУ); ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (ст.248 ПКУ). Пунктом 4 розділу XIX „Прикінцеві положення” ПКУ встановлено Кабінету Міністрів України щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, із екологічного податку. При цьому, індексація ставок екологічного податку у рік запровадження Кодексу не проводиться. Водночас, відповідно до пункту 2 підрозділу 5 розділу ХХ „Перехідні положення” ПКУ, за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу; з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245, 246 цього Кодексу; з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу.

48. Місцеві податки і збори. Характеристика і правова природа.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону

На законодавчому (Податковий Кодекс ст. 10) рівні встановлено 2 місцевих податки і 3 місцевих зборів. До місцевих податків належать:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

туристичний збір.

Також ст. 10 пп. 10.3 – 10.6 встановлено: місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору, установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

49. Комунальний податок та податок з реклами; порядок нарахування.

Відразу відзначимо, що обидва податки ПК не передбачені.

Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Податок з реклами не сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення соціальної реклами.

На основі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України №56-93 місцеві органи самоврядування розробляють свої положення, що конкретизують механізм перерахування цього податку до бюджету. Так, Харківською міською Радою народних депутатів у вересні 1993 року було ухвалене рішення "Про введення податку на рекламу" з 1 жовтня 1993 р.

Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, каталогів, афіш, плакатів тощо. Юридичні й фізичні особи, від імені яких здійснюється реклама, називаються рекламодавцями. Особи ж, які здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця або розміщують її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщується реклама, іменується рекламним носієм. Механізм цього податку практично такий же, як і закріплений у Декреті. Однак обмовляється, що його утримують рекламні агенти, які щокварталу здають звіт до податкової адміністрації й перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця. З 20 січня 1995 р. рішенням Харківської міської ради ставки податку на рекламу були збільшені: 1% вартості послуг за установлення й розміщення одноразової реклами й 5% - за установлення й розміщення реклами на тривалий час (більше одного дня) або неодноразової реклами. Іншими сло­вами сталося те ж, що й зі збором за видачу ордера на квартиру.

Згідно зі ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Необхідно відзначити, платниками податку є юридичні особи, які навіть тимчасово не ведуть виробничу діяльність. Якщо вони подають до статистичних органів звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення, відстрочка сплати комунального податку є компетенцією органів місцевого самоврядування. Таким чином, підприємства, у статуті яких передбачена господарська діяльність, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

50. Мито. Його види та порядок нарахування. Характерні особливості мита. Його відмінності від податку.

Мито - вид митного платежу, що стягується з товарів, пере­міщуваних через митний кордон держави (тих, що вивозяться або слідують транзитом). Здійснення мита регулюється Митним кодексом України.

Диференціація видів мит може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером спрямованості переміщуваних товарів, об'єктів мита діляться на: а) ввізні; б) вивізні; в) транзитні.

Платниками мит є особи, що ввозять (вивозять) або переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяється на: сплачуване юридичними особами; сплачуване фізичними особами. У цьому випадку досить значно розрізняються ставки мита залежно від мети вико­ристання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого використання (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких повинне нараховуватися мито. Митна вартість перера­ховується в національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різноманіття ставок: адвалорні - ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів; специфічні - ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Дана ставка відображає специфічну характеристику товару, що припускає знеособлення предмета обкладання; комбіновані (змішані) - ставки, що являють собою сполучення адвалорних і специфічних мит при нарахуванні мита. Змішані мита використовуються як доповнення до специфічних мит або при їх недостатній ефективності; г)сезонні - ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввіз на територію держави і вивіз з її території сезонних товарів. Як правило, строк їх введення не може перевищувати шести місяців; особливі - являють собою ставки, що реалізують захисні функції мит.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами - митна вартість визначається як ціна угоди, фактично сплачена або підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання ним митного кордону.

Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується у разі неможливості використання першого) - митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність за основними характеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, зношування).

Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами – нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відношеннях, але мають подібні характеристики й комерційно замінні.

Метод оцінки на основі вирахування вартості - митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, видатків на транспортування тощо.

Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.

Резервний метод — використовується у разі неможливості застосувати попередні методи. Ціна угоди визначається з урахуванням світової практики й на основі чинного законодавства. Рішення про використання даного методу приймається митними органами.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Державного бюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю її обчислення й збору. Механізм внесення мита при­пускає певні гарантії (форми забезпечення внесення платежів): застава товарів; гарантії фінансово-кредитних установ; гарантії третіх осіб; внесення належних сум на депозит.

Природно, податок та мито, збір мають ряд загальних рис. До них відносяться: Обов'язковість сплати податків і мита до відповідних бюджетів й фондів. Чітке надходження їх до бюджетів й фондів, за якими вони закріплені. Вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й
порядку надходження. Примусовий характер вилучення. Здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розходження.

Мито відрізняються від податків: А. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше. Б. За метою. Ціль податків - задоволення потреб держави, ціль мита - задоволення певних потреб або витрат установ. В. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито виплачуються у зв'язку з послугою, надаваною платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження. Г. За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана із чітко вираженим обов'язком платника; мито характеризуються певною добровільністю їх дій і не регулюються іноді відно­синами імперативного характеру. Д. За періодичністю. Мито часто носять разовий характер і їх сплата здійснюється без певної системи; податки характеризуються певною періодичністю. Відмінності за періодичністю включають в себе два під­ходи: періодичність сплати (мито - одноразова сплата, податки - певна періодична сплата); періодичність дій (мито прямо залежить від кількості дій, що породжують зобов'язання щодо сплати, податки - чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов'язується з характером вико­ристання транспортного засобу). Е. За відплатністю. Відносини відплатності характерні для мит (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета й спеціальні інтереси.

51. Порядок стягнення митних зборів.

Статтею 10 Митного кодексу встановлено, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Митна декларація, відповідно до пункту 12 статті 1 Кодексу, це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Відповідно до статті 89 Кодексу одним з обов’язків декларанта є сплата податків і збори.

З метою врегулювання питань щодо справляння митних зборів Кабінетом Міністрів України прийнято відповідні постанови, з яких відзначимо постанову від 27 січня 1997 р. № 65 „Про ставки митних зборів" та постанову від 18 січня 2003 р. № 93 „Про справляння плати за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів".

Державна митна служба України своїм наказом від 23 червня 1998 року №363 затвердила Порядок справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією (далі - Порядок).

Так, відповідно до цього Порядку до митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією, належать такі їх види: за митне оформлення товарів та інших предметів;

за митне оформлення тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов’язання про його зворотне вивезення (ввезення); за митне оформлення товарів у разі транзиту; за митне оформлення товарів у разі ввезення на митний ліцензійний склад; за перебування товарів та інших предметів під митним контролем; за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митниці.

Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (далі - митні збори), справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі - товари) за вантажною митною декларацією (далі - ВМД) за винятком випадків, передбачених Порядком.

Платниками митних зборів є юридичні та фізичні особи, які здійснюють митне оформлення. Встановлено, що митне оформлення товарів у повному обсязі та пропуск товарів можна здійснювати лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органом у встановленому порядку відстрочення чи розстрочення їхньої сплати.

Проте митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця, за заявою платника та за наявності гарантії банку.

Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення і сплачуються платниками у національній валюті України або в іноземній валюті першої групи Класифікатора валют Національного банку України згідно з чинним законодавством України про валютне регулювання.

Митні збори можуть бути сплачені шляхом перерахування суми митних зборів за безготівковим розрахунком на рахунок митної установи, або внесення суми митних зборів готівкою до каси митної установи.

Сплатою митних зборів за безготівковим розрахунком вважається фактичне зарахування сум митних зборів на рахунок митниці на момент митного оформлення.

Митні збори можуть сплачуватись внесенням авансових сум на рахунок митниці.

Накладення адміністративного стягнення або звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил у разі, якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок порушень митних правил, не знімає з власника товару обов’язку провести належне митне оформлення.

Разом з тим існують деякі особливості застосування зборів за митне оформлення та за перебування товарів та інших предметів під митним контролем.

Так, збори за митне оформлення не справляються у випадках, коли:

- в Україну ввозяться предмети, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних, міжурядових організацій, представництв іноземних держав при цих організаціях та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами відповідно до міжурядових угод;

- вивозяться товари з митного ліцензійного складу за провізною відомістю без оформлення вантажної митної декларації;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Не справляються збори за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, де зберігаються такі товари та інші предмети, в разі проведення митного оформлення у зонах митною контролю на територіях, де розташовані підрозділи митних установ.

Стосовно особливостей застосування зборів за перебування товарів та інших предметів під митним контролем слід сказати, що строк перебування товарів під митним контролем для нарахування митного збору обчислюється:

1. При ввезенні (імпорті) товарів: автомобільним транспортом - з дати, що зазначена у провізній відомості як строк доставки товарів у митницю призначення, а при доставці раніше цієї дати - з дати фактичної доставки товарів у митницю призначення;

Дата добавления: 2015-05-31