Форма державного устрою. Форма державного режиму

Форма державного режиму

ФДР – це сукупність способів і методів здійснення влади державою.

1) демократичний – тут єдине джерело державної влади є народ, який здійснює її безпосередньо або через обрані ним органи. Компетенція кожного державного органу визначається законом, у суспільстві мають місце верховенство права, незалежність правосуддя, а всі інші громадяни мають захищені судом невід’ємні права і свободи.

2) авторитарний – це такий, в якій державна влада не має безпосереднього мандату народу, хоч і визнається законом. Реальні владні повноваження здійснюють представники домінуючого політичного угрупування. Мають місце порушення прав людини. Сьогодні це сучасний Китай.

3) тоталітарний – в цій державі народ повністю усунуто від важелів формування державної влади, адміністративне управління здійснюється на засадах всевладдя. Відсутнє незалежне правосуддя і права людини(масові репресії). Існує, як правило, однопартійна система. Всяке інакомислення не допускається. Сталінський СРСР і фашистська Німеччина.

ФДУ – це адміністративно – територіальна територія держави, що розкриває характер взаємовідносин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державної влади.

a. унітарна держава (єдина) – це єдине цільне утворення держави, що складається з адміністративно – територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади і не мають ознак державного суверенітету.

Ознаки:

1) єдина система органів державної влади;

2) єдина конституція (одна), єдина система законодавств, єдине громадянство;

3) складові частини держави не володіють державним суверенітетом;

4) усі зовнішні міждержавні стосунки здійснює центр;

Приклад: Україна, Білорусія, Угорщина, ВБ, Франція.

b. федеративна держава – це союзна держава, частини якої володіють ознаками державності, що здійснюються при збереженні суверенітету і цілісності держави.

Ознаки:

1) територія федерації складається з територій – її суб’єктів;

2) наявність федеративних органів влади і систем держорганів влади кожного суб’єкта федерацій;

3) наявність федеративного законодавства суб’єктів федерацій;

Приклад: Індія, Росія, США.

3) конфедеративна держава – це тимчасовий союз держав, створений для забезпечення їх спільних інтересів.

Ознаки:

1) конфедерація не має спільних законодавчих, виконавчих, судових органів;

2) відсутня єдина армія, податкова система і державний бюджет;

3) зберігається громадянство суб’єктів конфедерацій;

4) суб’єкти конфедерацій володіють безумовним правом на вихід з неї;

5. Форма державного правління

ФДП – це поняття, що виражає структуру вищих органів державної влади, порядок її утворення і розподіл компетенції між ними.

Монархія – така форма правління, при якій вища державна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить за спадковістю.

Монархії поділяються на:

1) абсолютна – характеризується необмеженістю влади монарха у плані відсутності певних державних органів чи законів, які б мали змогу замінити чи відмінити волю монарха. Росія до 1905 р., Саудівська Аравія.

2) конституційна – тут влада монарха обмежується конституцією; монарх є главою держави і має переважно представницькі повноваження; законодавчі функції здійснює виборний орган – парламент; уряд формується монархом і парламентом або лише парламентом. ВБ.

Республіка – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на визначений термін.

Республіки поділяються на:

1) парламентська – це така республіка, в якій парламент переважно із свого складу формує відповідальний перед ним уряд, а президент обирається шляхом непрямих виборів і має переважно представницькі повноваження.

2) президентська – це така республіка, у якій народ є одночасно главою держави і глава виконавчої влади, безпосередньо формує відповідальний перед ним уряд і обирається, як правило, прямими виборами.

3) змішана (парламентсько – президентська) – республіка характеризується тим, що парламент і президент (у різній пропорції) формують уряд і здійснюють контроль за ним.

6. Механізм держави

Механізм держави – це система спеціальних органів і установ, з допомогою яких здійснюється держу правління суспільством і захист його основних інтересів.

Саме через нього держава здійснює зовнішні і внутрішні функції.

Апарат держави – поняття вужче і означає систему державних органів, які наділені компетенцією здійснення владних функцій.

Класифікація державних органів:

1) законодавчі - це представницькі органи, що формуються шляхом виборів. В Україні єдиний законодавчий орган – ВРУ, а АРК законодавчий орган – ВРАРК.

2) виконавчі – це органи, що складають систему державної виконавчої влади. В Україні до органів виконавчої влади відносять: кабмін, міністерства і відомства, місцеві держадміністрації.

3) судові органи – це державні органи, покликані вчиняти правосуддя. В Україні до судових органів відносять: КСУ, загальні суди, арбітражні суди.

7. Правова держава і громадянське суспільство

Правова держава – це така форма організації і діяльності державної влади, що будує свої взаємовідносини з індивідами та їх об’єднаннями на основі норм права.

Ознаки правової держави:

1) верховенство закону у всіх сферах життя.

2) взаємна відповідальність держави і особи.

3) забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина.

4) зв’язність держави, її органів, посадових осіб і громадян єдиною системою права.

5) розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

6) незалежний характер судді.

7) відповідність внутрішньодержавного права нормам міжнародного права.

8) висока правова культура населення.

Громадянське суспільство розуміється як сукупність суспільних відносин, котрі перебувають поза сферою прямого втручання (впливу) держави, за межами її директивного регулювання.

Ознаки громадянського суспільства:

1) автономізація особи та її приватного життя.

2) відокремленість суспільства від держструктур.

3) саморегульованість суспільства, в якому позитивне право є лише одним з регуляторів.

4) можливість для суспільного здійснення впливу на державу передусім через демократичну політичну систему.

8. Поняття та основні ознаки права

Право – це система загальнообов’язкових формально-визначених, гарантованих державою норм, спрямованих на врегулювання поведінки людей, відповідно до загальнообов’язкових цінностей.

Ознаки права:

1) системність – право є системою, окремі елементи якої розміщені у певному порядку, взаємодіють між собою і не суперечать один одному.

2) нормативний характер – право складається із загальних правил поведінки, які закріплюють права і обов’язки учасників суспільних відносин.

3) загальнообов’язковий характер – його норми діють на невизначене коло суб’єктів в рамках юрисдикції.

4) формальна визначеність - означає, що правила поведінки, як правило, точно сформовані і закріплені в тексті джерела права.

5) право встановлюється чи санкціонується державою.

6) право забезпечується і охороняється можливістю застосування заходів впливу з боку держави.

7) воно виражає загальну волю суспільства і одночасно відповідає загальнолюдським цінностям.

9. Поняття та види соціальних норм

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільного відносин і забезпечується різними засобами соціального впливу.

Види:

1) норми права – це правила поведінки, що встановлюються і охороняються державою.

2) норми моралі – це правила поведінки, що склалися в суспільстві, відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов’язок, справедливість тощо і забезпечується внутрішнім переконанням і громадською думкою.

3) звичаї – це норми, що склалися історично, закріпилися в суспільній практиці, внаслідок багаторазового застосування багатьма поколіннями людей.

4) традиції – різновид звичаїв, виступають найбільш узагальненими і стабільними правилами поведінки, що виникають у зв’язку з підтриманням вивірених часом прогресивних устроїв певної сфери життєдіяльності людини.

5) норми громадських організацій – це правила поведінки, що встановлюються самими громадськими організаціями і охороняються засобами громадського впливу, передбаченими статусами цих організацій.

6) релігійні норми – це такі норми, що регулюють специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування надприродних сил і відображені в священних книгах чи інших релігійних джерелах.

10. Норма права: поняття, структура, види

Норма права – це обов’язкове формально-визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, здійснюється, відміняється і забезпечується відповідним державним органом в межах її компетенції.

Структура:

1) гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, при настанні яких наступає дія правила поведінки, сформульованого в диспозиції.

2) диспозиція – це частина правової норми, в якій зазначаються права і обов’язки суб’єктів, тобто правила поведінки учасників правовідносин.

3) санкція – це частина правової норми, в якій встановлюються юридичні наслідки порушення правила зафіксованого в диспозиції або умов, визначених у гіпотезі.

Норми права поділяється на види, за різними критеріями:

1) за галузями права:

- норми державного права;

- адміністративного;

- трудового;

- інших галузей права:

2) за функціями, що виконуються нормами права:

- регулятивні;

- охоронні;

3) за характером правила поведінки, що міститься у нормі права:

- зобов’язуючі (закріплюють обов’язки певних суб’єктів);

- забороняючі (містять заборону на здійснення певних дій);

- уповноважуючі (наділяють суб’єктів певними правами);

4) за дією в часі норми права:

- постійні;

- тимчасові;

5) за сферою територіальної дії:

- загальні;

- місцеві;

7) за дією на коло суб’єктів:

- загальні (діють на всі однойменні суб’єкти);

- спеціальні (діють на визначену групу однойменних суб’єктів);

- виняткові (діють лише у визначених законом випадках);

11. Правовідносини та їх склад

Правовідносини – це такі суспільні відносини, що врегульовані нормами права.

Структура:

- суб’єкт;

- об’єкт;

- право;

- обов’язок;

Суб’єкти правовідносин – це окремі індивіди і організації, які відповідно до норм права є носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Міра участі суб’єктів у правових відносинах визначається їх правоздатністю і дієздатністю.

Правоздатність – це закріплена в законі здатність суб’єкта мати юридичні права і нести юридичні обов’язки. Починається з моменту народження і припиняється смертю.

Дієздатність – встановлена нормами об’єктивного права здатність суб’єкта самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати юридичні права та обов’язки.

Об’єкт правовідносин – сукупність різноманітних матеріальних і нематеріальних благ, що знаходяться у сфері інтересів учасників правовідносин.

Суб’єктивне право – закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки особи, щодо здійснення тих прав і задоволення тих інтересів, які передбачені нормами об’єктивного права.

Юридичний обов’язок – передбачена законодавством необхідність певної поведінки учасника правовідносин в інтересах уповноваженого суб’єкта.

12. Закони і підзаконні нормативні акти

Закон – це нормативно –правовий акт, що приймається вищим представницьким органом в особливому порядку, має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини.

Закони поділяються на:

1) конституційні (приймаються кваліфікованої більшістю парламенту і визначає основні засади державного і суспільного ладу, правовий статус особи);

2) звичайні (приймаються просто ю більшістю і діють відповідно до актів, регулюють певні сфери суспільних відносин);

Підзаконний нормативно-правовий акт – це правотворчий акт компетентних органів, який заснований на законі і не суперечить йому.

Види:

1) загальні (укази і розпорядження ПУ, постанови і розпорядження кабміну);

2) відомчі (акти міністерств і відомств);

3) місцеві (нормативно-правові акти місцевих органів представницької і виконавчої влади, рішення місцевих рад, розпорядження голів держадміністрації);

4) внутрішньо організаційні підзаконні акти (видаються різними організаціями, для регламентації питань свого внутрішнього життя);

14. Юридична відповідальність та її види

Юридична відповідальність – це вид соціальної відповідальності, що полягає у застосуванні до правопорушника державою певних заходів примусу, передбачених санкціями правових норм, єдина підстава юридичної відповідальності – правопорушення.

Види юридичної відповідальності:

1) дисциплінарна – полягає у покладенні на винну особу дисциплінарного стягнення за правопорушення у сфері трудових правовідносин (догана).

2) адміністративна - накладається судом і органами державного управління до осіб винних у вчиненні адміністративного проступку (н-д: попередження, позбавлення спеціального права)

3) цивільна – настає за невиконання або неналежне виконання зобов’язань, що виникають із договору чи закону, а також у випадку вчинення шкоди здоров’ю особи, майну.

4) кримінальна – встановлена лише судом за вчинення злочину фізичною особою. Цей вид юридичної відповідальності є найбільш жорстким і передбачає такі покарання, як позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, довічне позбавлення волі.

13. Правопорушення: поняття, склад, види

Правопорушення – це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке завдає шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом і тягне за собою юридичну відповідальність.

Структура правопорушень:

1) об’єкт правопорушень – це суспільні відносини, що регулюються і охороняються нормою права.

2) суб’єкт правопорушень – фізичні чи юридичні особи, які несуть юридичну відповідальність.

3) об’єктивна сторона складу правопорушення включає саме протиправне діяння і його наслідки.

4) суб’єктивна сторона складу правопорушення виражається у психологічному ставленні правопорушника до вчиненого ним протиправного діяння, а також у меті і мотивах правопорушення.

Види правопорушень:

1) злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння, що посягає на суспільний лад України, її політичну та економічну систему, власність, особу, основні права і свободи громадян.

2) проступок – це суспільно – шкідливе протиправне діяння, що посягає лише на окремі сторони правопорядку існуючого в суспільстві.

Види проступків:

1) адміністративний – протиправне винне діяння, що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

2) дисциплінарний – це правопорушення у сфері трудових правовідносин.

3) цивільний – це правопорушення у сферах майнових і особистих немайнових правовідносин.

15. Конституція України

КУ – це установчий документ, який юридично закріплює незалежність, самостійність державної влади і суверенітет України.

КУ – це єдиний нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, встановлює головні принципи устрою суспільства і держави, закріплює основи правового статусу людини і громадянина, систему і структуру державної влади і місцевого самоврядування та механізм їх здійснення, а також територіальний устрій держави.

Особливості української конституції:

1) конституція має вищу юридичну силу, верховенство у правовій системі держави, що означає її пріоритетне становище в системі законодавства країни.

2) конституція має властивість установчого характеру (в її функції входить заснування основних інститутів держави і суспільства.

3) Конституція – юридична база поточного законодавства.

4) для конституції характерним є прийняття і внесення змін.

5) стабільність конституції (це передбачає значну тривалість норм конституції без внесення в неї суттєвих змін, коли для цього нема об’єктивних і політичних соціально-економічних чинників).

6) конституція має якість програмного документа (закріплює не тільки досягнуте в суспільстві, але й відображає цілі, завдання і перспективи розвитку основних інститутів держави і права).

16. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, гарантії їх дотримання.

Права і свободи людини і громадянина закріплюються і гарантуються Конституцією.

Права:

1) Право на розвиток своєї особистості.

2) Громадяни мають рівні конституційні права і свободи.

3) Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

4) Право на життя.

5) Право на повагу до своєї гідності.

6) Право на свободу та особисту недоторканність.

7) Право на недоторканність житла.

8) Право на таємницю листування, телефонних розмов.

9) Право на вільне пересування, вільний вибір місця проживання.

10) Право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом.

11) Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

12) Право на свободу світогляду і віросповідання.

13) Право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації.

14) Право брати участь в управлінні державними справами, у референдумі.

15) Право вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

16) Право проводити збори, мітинги, демонстрації мирно, без зброї.

17) Право володіти, розпоряджатися і користуватися своєю власністю.

18) Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

19) Право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя.

20) Працюючі мають право на страйк для захисту своїх інтересів.

21) Працюючі мають право на відпочинок.

22) Право на соціальний захист.

23) Право на житло.

24) Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї.

25) Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

26) Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

27) Право на освіту.

28) Право знати свої права і обов’язки.

29) Право на правову допомогу.

Обов’язки:

1) Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів.

2) Не заподіювання шкоди природі, культурній спадщині, відшкодування завданих їм збитків.

3) Сплачування податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом.

4) Неухильне додержання КУ та законів України, не посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених КУ.

19. Правовий статус народного депутату України

Виразником суверенної волі народу у ВРУ є народні депутати, що обираються на 4 роки. Нардеп здійснює свої повноваження на постійній основі. Він не може мати іншого представницького мандату. Статус депутата несумісний з отриманням винагороди, окрім: викладацької, наукової, літературної, художньої, мистецької діяльності.

Є 2 види мандатів:

1) принцип імперативного мандату – передбачає право виборців надавати депутатам обов’язкові для них накази, достроково їх відкликати, підтримувати тісні зв’язки з виборцями, виступати із звітами перед виборцями про свою депутатську діяльність.

Форми діяльності нардепа України виявляються у роботі під час сесійного періоду та поза сесійним часом.

У сесійний період Нардеп бере участь у пленарних засіданнях ВРУ, у засіданні комітетів і комісій ВРУ, їх підкомітетів, підкомісій, робочих і підготовчих груп; у виконанні доручень ВРУ та її органів; у роботі над законопроектами і документами ВРУ; виконує повноваження у складі депутатських об’єднань чи індивідуально; значне місце в діяльності нардепа України займає робота у виборчих округах.

17. Громадянство України

Правовою підставою наділенням конституційними правами, свободами і обов’язками людини і громадянина є наявність у особи громадянства.

Володіння громадянством означає передумову поширення на громадянина повною мірою всіх прав і свобод, які визначаються законом. В Україні існує єдине громадянство. Громадянство України – правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що проявляється у їх взаємних правах і обов’язках.

Право на громадянство – невід’ємне право людини. За статтею 25 КУ громадянин України не може бути позбавлений громадянства. КУ гарантує громадянам України збереження громадянства, незалежно від будь-яких життєвих обставин та захист їх інтересів з боку державних органів не тільки на території держави, але й за її межами.

Документи, що підтверджують громадянство України:

- паспорт громадянина України;

- свідоцтво про належність до громадянства України;

- паспорт громадянина для виїду за кордон;

- тимчасове посвідчення громадянина України;

- проїзний документ дитини;

- дипломатичний паспорт;

- посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу;

- посвідчення особи на повернення в Україну;

Громадянство України набувається:

- за народженням;

- за територіальним походженням;

- внаслідок прийняття до громадянства;

- внаслідок поновлення у громадянстві;

- внаслідок усиновлення;

- внаслідок встановленої над собою, визнаною судом недієздатної опіки;

- у зв’язку з перебуванням у громад. України одного чи обох батьків дитини;

- внаслідок встановлення батьківства;

- за іншими підставами передбаченими міжнародними договорами;

У вирішенні питань пов’язаних з громадянством України беруть участь:

- ПУ;

- комісія при ПУ з питань громадянства;

- спеціально уповноважений центральний орган з питань громадянства і підпорядковані йому органи;

- міністерство закордонних справ України;

- дипломатичні представництва і консульські установи України;

Дата добавления: 2015-05-31