Тлумачення правових норм

Тлумачення норм права — це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права відносно з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті. Залежно від суб'єктів розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення, що може бути загальним і індивідуальним Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центральної установи відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування й застосування окремих повноважень і урядових нормативних актів. Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, що дається неуповноваженим суб'єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим. Загальне тлумачення розраховане на всякий прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей і поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Індивідуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, що визначаються конкретними обставинами справи.

18.Поняття і структура правовідносин Правовідносини – це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками, дотримання котрих забезпечується можливістю державного примусу.У структурі правовідносин виділяють такі елементи:Суб’єктивне юридичне право – це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов’язками інших, зобов’язаних суб’єктів.Суб’єктивний юридичний обов’язок – це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов’язаного суб’єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб’єкта, що забезпечується можливістю застосування державного примусу. Суб’єкти правовідносин – це їх учасники, які є носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні юридичні права та обов’язки. Правоздатність фізичних осіб виникає з народження, а припиняється зі смертю або оголошенням громадянина померлим. Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта власними діями набувати і здійснювати суб’єктивні юридичні права та нести відповідальність за виконання юридичних обов’язків. Деліктоздатність – це здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинені ним правопорушення. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов’язки.

19.Юридичні факти:поняття,значення та види Юридичні факти — це реакція правової норми на конкретну життєву ситуацію, яка передба-чена в її гіпотезі 1)знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріа-льного світу і пов’язані з їх наявністю або відсутністю; 2) прямо або опосередковано передбачені нормами права; 3) викликають передбачені законом юридичні наслідки. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: Юридичні дії — це обставини, які пов’язані з вольовою по-ведінкою суб'єкта правовідносин та характеризуються як зовніш-ній прояв його волі і свідомості. Юридичні події — це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки. За юридичними наслідками юридичні факти поділяються на: - правоутворюючі, тобто такі факти, які зумовлюють виник-нення правовідносин (наприклад, при досягненні певного віку суб’єкт має право брати участь у виборах депутатів);-правозмінюючі, тобто такі факти, які зумовлюють зміну пра-вовідносин (наприклад, при переведенні працівника на іншу роботу змінюється коло його прав і обов’язків); -правоприпиняючі, тобто такі факти, які зумовлюють припи-нення правовідносин (наприклад, при скасуванні державної реєстрації припиняється існування юридичної особи);

20.Правомірна поведінка:поняття та її види Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою. Ознаки правомірної поведінки: Є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права; Втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права; Має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки; Гарантується, охороняється державою. Види: Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах. Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Дата добавления: 2015-05-31