Основні ознаки живого організму

ВСТУП

Термін «біологія» ввів французький учений Ж.-В. Ламарк (1744-1829) — автор першої еволюційної гіпотези.

Біологія (від грец. bios — життя та logos — слово, вчення) — наука, яка вивчає живі організми, їхню різноманітність, будову та життєдіяльність.

Біологія — система наук про живу природу:

— ботаніка — наука про рослини;

— зоологія — наука про тварин;

— мікробіологія — наука про мікроорганізми;

— анатомія людини — наука про будову тіла людини;

— цитологія — наука, що вивчає будову, хімічний склад та процеси життєдіяльності клітини;

— гістологія — наука про будову, функції та походження тканин;

— генетика — наука про спадковість і мінливість організмів;

— систематика — наука про різноманітність живих істот, яка на основі даних усіх інших біологічних наук класифікує організми в певні групи відповідно до ступеня їх історичної спорідненості;

— палеонтологія — наука про викопні рештки живих істот;

— екологія — наука про взаємозв’язки організмів та угруповань організмів між собою та навколишнім середовищем.

Молекулярна біологія вивчає будову, функції і взаємодію макромолекул і їх сполук, з яких складаються живі клітини. Хімічні процеси в клітині вивчає біохімія; фізичні явища, характерні для біологічних сполук та структур, — біофізика; молекули, що є носіями спадкової інформації, — молекулярна генетика. Генна інженерія — це зміна генотипу введенням або вилученням з клітин генів чи їх груп.

 Рівні організації живої матерії

Рівень організації живої матерії — це функціональне місце біологічної структури певного ступеня складності в загальній системі живої матерії.

Молекулярний рівень — це специфічні для живих організмів види органічних сполук (білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти тощо), їх взаємодія між собою і з неорганічними компонентами і роль в обміні речовин та енергії в організмі.

Клітинно-тканинний рівень визначає будову і властивості більшості живих організмів, оскільки клітина є головною функціональною одиницею організації живої матерії. Тканинний рівень як результат спеціалізації та диференціації клітин характерний лише для багатоклітинних організмів.

Організмовий рівень. Елементарна одиниця цього рівня — особина в її розвитку від моменту зародження до припинення існування в якості живої системи. Закономірні зміни організму в індивідуальному розвитку складають елементарне явище даного рівня. Ці зміни забезпечують ріст організму, диференціацію його частин і водночас інтеграцію розвитку в єдине ціле.

Популяційно-видовий рівень визначається взаємовідносинами організмів одного виду між собою всередині популяції. Популяція — надорганізмова система, у якій здійснюються елементарні еволюційні перетворення,

Біогеоценотичний рівень виявляється в тому, що в певній ділянці біосфери з визначеними абіотичними показниками співіснують популяції різних видів, пов’язані між собою ланцюгами живлення (біогеоценози). Ці екосистеми здатні до саморегуляції і самовідтворення.

Біосферний рівень. Біосфера — це частина планети, населена живими організмами. Вона являє собою єдине ціле і має свої закономірності, які відрізняють її від інших рівнів організації живого. На цьому рівні відбувається колообіг речовин.



Живі організми — це цілісні біологічні системи, здатні до саморегуляції та самовідтворення. У їхньому хімічному складі переважають органічні сполуки: білки, ліпіди, вуглеводи, нуклеїнові кислоти. їх утворюють чотири хімічні елементи: Карбон, Гідроген, Оксиген, Нітроген. Біологічні системи постійно самооновлюються: замість хімічних сполук і структур, термін існування яких вичерпаний, утворюються нові.

Кожна біологічна система здатна й до саморегуляції, тобто до регулювання власних життєвих функцій та підтримання сталості свого внутрішнього середовища.

Необхідною умовою існування живих істот є обмін речовин. Живий організм як відкрита система одержує потрібні йому сполуки з навколишнього середовища, виводячи туди кінцеві продукти свого обміну речовин.

Важлива властивість живих організмів — здатність до самовідтворення. Оскільки життя окремого організму як біологічної системи обмежене певним терміном, існування кожного виду забезпечується розмноженням окремих особин.

Фізіологічні властивості живих клітин, які спочатку вивчали на одноклітинних організмах, вважаються властивостями живих істот, необхідними для виконання всіх тих функцій, без яких неможливе життя. Сюди відносять цілий ряд показників, які характеризують життя.

Подразливість виявляється активними реакціями живих організмів на зовнішню дію. Завдяки подразливості організми вибірково реагують на умови навколишнього середовища. Зокрема, реакціями на подразнення можуть бути: провідність, скоротливість, поглинання і засвоєння, секреція, екскреція, дихання, ріст, розмноження, спадковість, диференціація.

Провідність виявляється у виникненні хвилі збудження у зоні впливу подразника та її поширенні по поверхні клітини до елементів її внутрішньої будови. Цей процес супроводжується зміною електричного потенціалу, який піддається вимірюванню.

Скоротливість — це реакція на подразнення, яка виявляється у вкороченні клітини.

Поглинання і засвоєння. Усі клітини мають здатність поглинати поживні речовини своєю поверхнею та використовувати їх.

Секреція — це процес синтезу потрібних організмові сполук і виділення їх (секретування) для використання організму.

Екскреція — це видалення клітиною непотрібних, іноді навіть шкідливих продуктів, які утворюються в результаті метаболізму поживних речовин.

Дихання полягає у поглинанні клітиною кисню, який використовується для окиснення поживних речовин у процесі клітинного дихання і супроводжується звільненням енергії.

Ріст — це приріст маси та розмірів організму до певної межі.

Розмноження клітин звичайно характерне для багатоклітинних організмів; завдяки розмноженню відбувається ріст організму.

Спадковість — властивість перенесення інформації про ознаки організму від батьківської особини до дочірньої. Ця інформація закодована в структурі ДНК.

Диференціація — виникнення відмінностей між однорідними утвореннями в процесі розвитку організму.

Дата добавления: 2015-05-26