Кредитні спілки у сфері господарювання 1 страница

Дайте понятие наказания. Перечислите его виды. Проанализируйте признаки наказания.

Наказание является формой реализации уголовной ответственности. Наказание - это мера принудительного воздействия на осужденного с целью лишения или ограничения его свободы и иных прав гражданина.

Наказание является принудительной мерой уголовно-правового воздей­ствия потому, что по своему содержанию оно является, во-первых, мерой государ­ственного принуждения (лишают, ограничивают человека в определенных правах и свободах) и, во-вторых, принуждением, основанным на применении уголов­но-правовой санкции (санкции, установленной уголовным законом за совершение преступления). Отсюда следует, что не являются наказанием однотипные по со­держанию меры воздействия (штраф, исправительные работы, арест), если их при­менение в отношении правонарушителя основано на реализации не уголовно-пра­вовой, а, например, административно-правовой санкции.

Совокупность видов наказания представляют собой систему наказаний, которая строится по принципу перехода от менее сурового наказания к более суровому. Наиболее мягкими наказаниями признаются те, которые не влекут ограничения или лишения свободы. Самое суровое наказание - смертная казнь. Большое количество видов наказания - особенность белорусского Уголовного кодекса, воспринятая им из советского уголовного законодательства.

Наказания подразделяются на основные и дополнительные. К осужденному можно применить только одно основное наказание - отсюда и его название. Дополнительные наказания применяются вместе с основным (дополняют его).

К основным наказаниям в соответствии со ст. 48 УК относятся:

1. общественные работы;

2. штраф;

3. лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью;

4. исправительные работы;

5. ограничение по военной службе;

6. арест;

7. ограничение свободы;

8. направление в дисциплинарную воинскую часть;

9. лишение свободы;

10. пожизненное заключение;

11. смертная казнь.

Дополнительными наказаниями выступают лишение воинского или специального звания и конфискация имущества.

Кроме того, такие наказания, как общественные работы, штраф и лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью могут применяться не только как основное, но и как дополнительное наказание. Эти наказания называются смешанными.

Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватись у кредитні спілки.

Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добро­вільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

14. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.
Господарське товариство, крім повного і командитного товариства, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

15. Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні). Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

16. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Підприємницька діяльність громадянина може здійснюватися у різних варіантах:
безпосередньо як підприємець або через приватне підприєм ство, що ним створюється. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів. Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов'язаний:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцен зію на здійснення певних видів господарської діяльності; не допускати недобросовісної конкуренції, інших пору шень антимонопольно-конкурентного законодавства; вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

17. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами в установленому законом порядку на засадах добровільного об’єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою і діє на підставі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.

Статусу юридичної особи кредитна спілка набуває з дня її державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації кредитних спілок та об’єднаних кредитних спілок, їх перереєстрації, внесення змін до установчих документів та порядок скасування державної реєстрації кредитних спілок визначається Положенням про реєстрацію кредитних спілок, затвердженим Розпорядженням Державної комісії з ре-
гулювання ринків фінансових послуг України.

18. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо). благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа;
- інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Конкретна організаційно-правова форма благодійних орга нізацій визначається засновниками (засновником).

19. Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійснюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

20. НЕМАЄ!!!

21. НЕМАЄ!!!

22.Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця проводиться у разі:
- прийняття фізичною особою – підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
- смерті фізичної особи – підприємця;
- постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
- постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
- постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.
Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця є:
- визнання фізичної особи – підприємця банкрутом;
- провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;
- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

23.Законодавче визначення ліцензування міститься у ст. 1 Закону про ліцензування, відповідно до якого ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності:
- пошук (розвідка) корисних копалин;
- виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду;
- виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
- виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
- виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
- постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
- медична практика;
- ветеринарна практика;
- організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;
- будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);
- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
- надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами;
- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;
- страхова діяльність та інші види діяльності (всього 61 позиція).

24.Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також підзаконні нормативні акті, що були прийняті на його виконання: постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 576 "Про затвердження переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" та Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077. 25 квітня 1996 р. був виданий наказ Головної державної податкової інспекції України № 33 "Про затвердження форм торгового патенту та Порядку заповнення торгового патенту". Крім того центральним податковим органом держави та іншими відомствами в міру необхідності видаються листи з цього питання..

25.Фізичні особи - підприємці та службовці юридичних осіб, зокрема суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 202 Кримінального кодексу України. Так, згідно ч. 1 ст. 202 Кримінального кодексу України, здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:фінансова;адміністративна;

кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

26. Підстави для перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності передбачені ГК України. Згідно з ч. 14 ст. 58 цього документа перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Саме з цього випливає традиційне вжиття цього терміна лише стосовно юридичних осіб, адже, строго кажучи, лише вони мають найменування, організаційну форму та форму власності. У той же час фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, не маючи найменування, має прізвище, ім'я та по батькові, у разі зміни яких (наприклад, після вступу у шлюб) настають такі само наслідки, як і при перереєстрації - відповідна процедура здійснюється у порядку, встановленому для державної реєстрації. Крім того, такі само наслідки, як і при перереєстрації, має зміна юридичною чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності місцезнаходження (місця проживання).

27. Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття; в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, — право господарського відання, право оперативного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК. Стаття 139 ГК визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Поняття речі вміщене у ст. 179 ЦК, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов'язки. З урахуванням положень ст. 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 139 ГК, а саме:

а) мали вартісне визначення;

б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання;

в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відповідно до положень цієї статті ГК, розрізняють дві основні форми майна: майно в речовій формі (тілесне майно або речі) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від його природних властивостей традиційно поділяється та рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, переміщення яких зазвичай є неможливим без їх знецінення/пошкодження та/або зміни їх призначення. Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інше майно. Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які, відповідно до Конституції (статті 13, 14), є об'єктами права власності Українського народу. Правовий режим використання зазначених об'єктів регулюється: Земельним кодексом, Кодексом "Про надра" від 27.07.1994 p., Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., Водним кодексом, а також законами: від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"; від 03.03.1993 р. "Про тваринний світ"; від 09.04.1999 р. "Про роглинний світ"; від 16.06.1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"; від 16.10.1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" та ін. Питання правового режиму нерухомості є також предметом регулювання Цивільного кодексу України, яким, зокрема: передбачається державна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство - різновид нерухомого манна, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, - визначається як єдиний майновий комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земельні ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар, сировина, продукція), безтілесне майно (права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (ст. 191). Відносини щодо іпотеки (застави нерухомого майна) та пов'язані з ними відносини регулюються ЦК (ч. 1 ст. 575, ст. 577) та спеціальним законом (Закон України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку").

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Нематеріальними активами, відповідно до ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), є об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

29. Право власності, як зазначено у назві ст. 134 ГК, є основним речовим правом у сфері господарювання.

В економічному аспекті власність — це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ — це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника. Право власності в суб'єктивному розумінні є основним речовим правом у сфері господарювання, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном при здійсненні господарської діяльності.

Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування — це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які дають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження — це визначення власником юридичної або фактичної долі речі.

Зазначені повноваження власник реалізує на свій розсуд (тобто за своїм інтересом, незалежно від волі і бажання інших осіб), одноосібно або спільно з іншими суб'єктами. Реалізую-чи свої повноваження, власник у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених, зокрема, ст. 133 ГК.

30. Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто (згідно із Законом «Про власність») у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.) «Про приватизацію державного майна»'. Згідно з зазначеним Законом приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1).

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. У силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми держав-

ної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватизацією в нинішньому розумінні.

Наприклад, п. 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 p., передбачалося, що орендар може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу визначалися договором оренди.

Після викупу орендованого майна орендне підприємство за рішенням його трудового колективу могло бути перетворено в колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності мова йшла не про приватизацію, а про роздержавлення власності).

31. Об'єкт приватизації з точки зору права власності — це майно підприємств, що перебуває в державній власності, та майно, що належить Автономній Республіці Крим.

Класифікація об'єктів здійснюється відповідно до Державної програми приватизації на конкретні роки.

Правова класифікація об'єктів на групи здійснюється для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати способи його приватизації.

Так, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно з Законом «Про приватизацію державного майна», належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплекса ми, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спе ціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо дарських товариств та інших об'єднань.

Разом з тим зазначений Закон встановлює, шо приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Зокрема, загальнодержавне значення мають:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економіч ну незалежність, та об'єкти права власності Українського на роду, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розви ток, збереження та підвищення культурного, наукового потен ціалу, духовних цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольова- ного виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. З метою технічного переозброєння та відновлення вироб ництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Коло суб'єктів приватизації визначається ст. 6 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Систему державних органів приватизації визначено в законодавчому порядку.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України»

32. Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (статті 163—166), а також норми Глави 14 (статті 194—198) ЦК України.

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

33. Господарським за ч. 1 ст. 173 ГК визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським законодавством, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Його змістом є дії господарського чи управлінсько господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконувати або від виконання яких має утримуватися зобов’язана сторона. В зобов’язальних відносинах суб’єктивне право називається правом вимоги, обов’язок щодо вимоги боргом. Правомочний суб’єкт – кредитором, а зобов’язаний – боржником. Сторонами в зобов’язаннях відносинах є кредитор і боржник. Кредитор – це особа (суб’єкт господарювання), управнена вимагати від свого контрагента – боржника здійснення певної дії (дій) чи утримання від такої дії (дій). Боржник в господарських зобов’язаннях – це особа (суб’єкт господарювання), зобов’язана здійснити на користь кредитора – контрагента певну дію (низьку дій) або утриматися від них. В більшості господарських зобов’язань кожна із сторін в господарських зобов’язаннях є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки з одного боку має права. А з іншого обов’язок виконати певні дії (поставка, капітальне будівництво, лізинг тощо).

34. Господарським за ч. 1 ст. 173 ГК визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським законодавством, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дата добавления: 2015-05-31