Визначити підстави та порядок усунення від спадкування

Згідно зі ст. 1224 Цивільного кодексу України (далі - cт. 1224 ЦК) не мають права на спадкування:

особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом;

особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Нагадуємо, що відповідно до ст. 39 Сімейного кодексу України (далі - СК) недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Також недійсним є шлюб, укладений з порушенням принципу добровільності або якщо один з членів подружжя не досягнув на момент укладення шлюбу визначеного законом віку.

Ст. 42 СК передбачає, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. Таким чином, навіть якщо спадкоємці не входять до кола родичів, яким надано право звернення до суду для визнання шлюбу недійсним, вони мають право звернутися як особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, оскільки через його укладення вони не отримають належну їм частку спадщини.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Ст. 1224 ЦК визначає коло осіб, які позбавляються суб’єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку. Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають “негідними спадкоємцями”.

Прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу права претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.

Негідних спадкоємців можна поділити на дві групи:

1) особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (ч.ч. 1, 2 ст. 1224 ЦК). Підставами для усунення від спадкування цих осіб є позбавлення ними життя спадкодавця, будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. При цьому не має значення мета вчинення таких протиправних дій, так само як і наявність результату даних дій у вигляді сприяння злочинцю (собі або іншим спадкоємцям) в одержанні спадщини або збільшенні частки у ній. Оскільки зазначені діяння є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду. Щоправда, спадкоємець, який вчинив замах на життя, за бажанням спадкодавця, висловленим у заповіті, може бути поновлений у праві спадкування за умови, що відповідний заповіт був складений або змінений після того, як спадкодавець дізнався про вчинення замаху.

Зазначені у ч.ч. 1, 2 ст. 1224 ЦКУ незаконні дії повинні бути здійснені умисно. Це означає: незважаючи на те, що ч. 2 ст. 1224 ЦК прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і як наслідок - усунення спадкоємця від права на спадкування;

2) особи, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначені у ч.ч. 1, 2 ст. 1224 ЦК. Тому ці особи усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту в спадкодавця зберігається.

Окремо закон виділяє усунення від спадкування особи, котра ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК). Цей потенційний спадкоємець також усувається від права на спадкування за законом, але він визнається негідним спадкоємцем на розсуд суду. Іншими словами, навіть у випадку встановлення у судовому засіданні зазначених обставин, усунення особи від спадкування є виключною прерогативою суду. Окрім того, важливим є питання, чи потребував спадкодавець сторонньої допомоги, адже якщо вона не була необхідна, потреба в наданні утримання та догляду не виникала.

Дата добавления: 2015-05-31