Поняття закону і види законів

Джерела права

Джерела права це зовнішні форми прояву юридичних норм, способи юридичного виразу права. До джерел права відносять: нормативний акт; правовий звичай; судовий чи ад­міністративний прецедент; нормативний договір. Правовий звичай — санкціоноване державою зви­чаєве правило поведінки загального характеру. Правовий (судовий чи адміністративний) преце­дент — рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час розв'язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ. Нормативний договір — правила поведінки загального характе­ру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою. Нормативно-правовий акт — рішення компе­тентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовніш­ній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою. Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти. Закони — нормативно-правові акти, що видають­ся законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види за­конів: конституційні; органічні; звичайні. Підзаконні нормативно-правові акти — резуль­тат нормотворчої діяльності органів держави (їх посадових уповноважених на те державою громадських об'єднань із установлення, впровадження в дію, зміни і скасування норматив­них письмових документів, що розвивають чи дета­лізують окремі положення законів. Розглядають та­кі види актів за­лежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні акти Президента України; акти Верховного Суду України; акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ра­ди України; акти міністерств, державних комітетів, відомств; нормативні акти державних адміністрацій; нормативні акти органів регіонального та місце­вого самоврядування; нормативні акти керівників державних підпри­єств; інші. Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб.

У природі і суспільстві існує багато різноманітних за­конів: хімічні, біологічні, фізичні і математичні, еконо­мічні, філософські, моральні, релігійні, психологічні за­кони, закони формальної логіки, закони мови, космічні і інші закони. Різні природничі і гуманітарні науки ви­вчають і досліджують ці закони або закономірності роз­витку природи і суспільства.

Поряд з цим існують і закони, які приймаються дер­жавою, як один із видів нормативно-правових актів, як одна із форм права. Державний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представниць­кими органами державної влади (парламентом) або всім народом на загальнонародних референдумах (віче, збо­рах) в особливому порядку, який виражає потреби і ін­тереси більшості або всього народу, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших норматив­них актів, загальнообов'язковий для всього населення і держави, охороняється державною владою і направле­ний на регулювання найбільш важливих економічних, по­літичних, моральних і інших соціальних відносин і охоро­ну матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У більшості країн світу закони приймаються парла­ментами - найвищими представницькими органами вла­ди. В Україні право приймати закони належить до повно­важень Верховної Ради України (ст. 85 Конституції). Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91 Конститу­ції). У ст. 92 Конституції України вказуються найбільш важливі питання і відносини, які повинні регулюватись виключно законами.

Закони підписує Голова Верховної Ради України і не­відкладно направляє їх Президентові України. Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону під­писує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюд­нює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сфор­мульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України про­тягом 15 днів не повернув закон для повторного розгля­ду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як дво­ма третинами (2/3) від її конституційного складу, Пре­зидент зобов'язаний його підписати та офіційно опри­люднити протягом 10 днів. Закон набирає чинності че­рез 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції).

Відповідно до Конституції України право законодав­чої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Мініст­рів і Національному банку України. Законопроекти, які визначені Президентом України як невідкладні, розгля­даються Верховною Радою України позачергово.

Всі закони, які існують в Україні, поділяються залеж­но від суб'єктів їх видання на такі види:

1) закони, які прийняті Верховною Радою України;

2) закони колишнього СРСР, які регулюють відноси­ни, що не врегульовані законами України і не суперечать Конституції і законам України;

3) закони Автономної Республіки Крим, які прийняті до прийняття нової Конституції України. Вони діють тільки ца території Криму.

Залежно від їх юридичної сили (ієрархії) і за спеціаль­ним значенням (цінністю) в системі законодавства, вони мають таку ієрархію і види:

1) Конституційні закони, до яких відноситься Конс­титуція - Основний Закон України, яка прийнята 28.06.1996 р. Верховною Радою України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конс­титуції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Крім того, в ст. 8 Конституції за­кріплено положення: «В Україні визнається і діє прин­цип верховенства права». Це означає, що Конституція і інші закони повинні відповідати вимогам і принципам права.

До конституційних законів також відносяться інші за­кони, які вносять зміни і доповнення до Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим. На­приклад, Закони «Про громадянство», «Про Президента України», Конституційний договір між Верховною Ра­дою і Президентом України від 10.06.1995 р. і інші. Ці

закони приймаються 2/3 голосів від конституційного складу депутатів ВРУ.

2) Органічні закони, які займають друге місце за юри­дичною силою після Конституції України. Органічні за­кони - це такі закони, які конкретизують найважливіші положення Конституції України, передбачені Конститу­цією або її концепцією, а також які випливають з їх зміс­ту. Ці закони приймаються 2/3 голосів від фактичної кіль­кості депутатів ВР України.

3) Звичайні або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Вони можуть бути кодифі­ковані і некодифіковані і складають найбільшу кількість законів. Наприклад, Закони «Про власність», «Про під­приємництво», Цивільний і інші кодекси.

4) Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією і надзвичайними ситуаціями.

Крім того, можуть бути і інші закони, в тому числі прийняті на загальнонародних референдумах, а також міжнародно-правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України, входять в систему законодавства на рівні із законами республіки. Можуть також бути федеральні і республіканські (або штатів); крім того, можуть бути правові закони і неправові закони, демократичні і авто­ритарні, по галузях права і законодавства - кримінальні, цивільні, процесуальні тощо; по сферах впливу і змісту -економічні, політичні, моральні і аморальні, міжнарод­но-правові, духовні (культурні) тощо.

Дата добавления: 2015-05-26