Система судових органів України

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судців поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішен­ня ухвалюються судами іменем України і є обов'яз­ковими до виконання на всій території України. Консти­туція України забороняє створення надзвичайних та особливих судів (ст. ст. 124, 125 Конституції).

Судову систему України складають такі суди: Конс­титуційний Суд України; суди загальної юрисдикції -Верховний Суд України, АР Крим, обласні, районні, місь­кі, міжрайонні (окружні) і міжобласні, спеціалізовані су­ди - Вищий господарський суд України, обласні госпо­дарські суди, суди міст Києва і Севастополя; військові су­ди; Міжнародний комерційний арбітражний суд; Морсь­ка арбітражна комісія; третейські суди.

Питання про систему загальних судів і про Конститу­ційний Суд України ми розглянули раніше.

Конституційний Суд України - єдиний орган консти­туційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституцій­ного Суду є гарантування верховенства Конституції Ук­раїни як Основного Закону держави на всій території України. Він розглядає питання про відповідність всіх законів і інших нормативно-правових актів Конституції України і принципам верховенства права.

Суди загальної юрисдикції розглядають спори між громадянами, між громадянами і юридичними особами, між громадянином і державою, кримінальні справи, ад­міністративні та інші. Верховний Суд України є вищий судовий орган, який очолює систему цих судів. Його ви­роки і рішення є остаточними і оскарженню не підля­гають, він здійснює судовий нагляд і контроль за судо­вою діяльністю всіх загальних судів, розглядає і вирі­шує справи особливої складності та виняткового гро­мадського значення, дає керівні роз'яснення з питань застосування законодавства, здійснює контроль за їх виконанням.

Господарські суди розглядають і вирішують спори, які виникають між юридичними особами: між підприєм­ствами і організаціями, установами, державними і іншими організаціями, які виникають при укладенні цивільно-правових, господарських договорів, при їх неналежному виконанні і розірванні; розглядають спори з приводу ви­знання права власності на майно, стягнення збитків, справи про банкрутство; спори, які виникають у сфері управління. Систему господарських судів очолює Вищий господарський суд України. Діяльність господарських судів регулює Конституція і Закон «Про арбітражний суд» від 4.06.1991 р.

Міжнародний комерційний арбітражний суд (третей­ський суд) - це самостійна постійно діюча арбітражна установа, яка здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про Міжнародний комерційний арбітраж» (1994). Він вирішує спори, які виникають у сфері міжна­родної торгівлі¹.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які ви­пливають з договірних та інших цивільно-правових від­носин, які виникають із торгового мореплавства.

Третейські суди - це суди, які створюються за угодою громадян для вирішення цивільно-правових спорів на підставі цивільного і цивільно-процесуального законо­давства. Вони створюються і діють на підставі Положен­ня про третейські суди.

Військові суди - це система судів, які здійснюють правосуддя у Збройних силах України. Законодавством передбачено створення військових судів гарнізону, регі­ону, Військово-морських сил України. Систему військо­вих судів очолює Військова колегія Верховного Суду України. Ці суди розглядають кримінальні справи стосов­но військовослужбовців і цивільні спори між військови­ми організаціями тощо.

Товариські суди - це система недержавних (громадсь­ких) судів, які розглядають справи про дрібні побутові конфлікти, порушення громадського порядку, трудової дисципліни тощо. Вони створюються при ЖЕКах, у тру­дових колективах підприємств і організацій.

57) Поняття трудового договору. Сторони і зміст трудового договору

Громадяни реалізують своє право на працю шляхом укладання трудового договору індивідуально з власником підприємства або уповноваженими особами (адміністра­цією) власника. Визначає зміст трудового договору ст. 21 Кодексу законів про працю України. Трудовий договір є угода між; працівником і власником підприємства, устано­ви, організації або уповноваженим ним органом чи фізич­ною особою, за якою працівник зобов 'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприєм­ства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов 'язуються виплачувати працівнико­ві заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудо­вого договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідаль­ність сторін (в тому числі і матеріальна), умови мате­ріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосуй вання контракту визначається законодавством.

Трудовий договір працівника необхідно відрізняти від колективного трудового договору, який укладається між всім трудовим колективом і власником (див. попередні питання). Трудовий договір між працівником і власни­ком має індивідуальний, двосторонній характер. Він укладається на підставі трудового законодавства і колек­тивного трудового договору.

Трудовий договір потрібно відрізняти також від ци­вільно-правових договорів, і зокрема, договору підряду. Індивідуальний трудовий договір відрізняється від до­говору підряду своїм предметом. Предметом індивіду­ального трудового договору є процес праці, результати праці, умови праці тощо, з обов'язковим дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, законодав­ства про працю і роботу повинен виконувати сам пра­цівник. Предметом цивільно-правового договору підря­ду є уречевлена праця, кінцеві результати праці, без дотримання правил внутрішнього трудового розпоряд­ку і законодавства про працю. По договору підряду громадянин може виконувати роботу в будь-який час із дотриманням строків завершення роботи і якості ро­боти.

Сторонами трудового договору є працівник - з однієї сторони, і власник або уповноважений ним орган (адмі­ністрація) - з другої. Суб'єктом трудового договору мо­же бути працівник, який є дієздатним у трудових право­відносинах. Дієздатність працівника наступає з 16 років (ст. 188 Кодексу). Як виняток, за згодою одного із бать­ків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допус­кається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних на­вчальних закладів для виконання легкої праці, яка не зав­дає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнад­цятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Другою стороною трудового договору може бути юридична особа, власник підприємства чи організації, керівник державної організації, підприємства або дер­жавного органу, уповноважена власником особа, яка має право укладати трудові договори, а також фізична особа, тобто інший громадянин.

Зміст трудового договору визначається суб'єктивни­ми правами і обов'язками працівника і власника (або уповноваженої ними особи) по виконанню трудового договору, а також включає умови праці, оплату праці, які передбачені в трудовому законодавстві, колективному договорі і індивідуальному трудовому договорі. Основними (необхідними) складовими трудового договору є: місце роботи, умови праці, функціональні права та обо­в'язки, сам характер роботи і оплата праці. Крім того, можуть бути додаткові умови трудового договору: на­приклад, забезпечення житлом, гуртожитком, питання про встановлення неповного робочого часу, про підви­щення кваліфікації і навчання, про певні пільги і соці­альне забезпечення тощо.

У ст. 21 КЗпП мало сказано про зміст трудового дого­вору. Більш повно дається зміст трудового договору сто­совно контракту. Зокрема, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і стро­ків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й органі­зації праці, підстави припинення та розірвання контрак­ту, соціально-побутові умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінан­сових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця тощо1.

Трудовий договір може укладатися на різний строк. Він може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної ро­боти.

Строковий трудовий договір укладається, як прави­ло, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівни­ків; 2) при укладанні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами праці; 3) при укладанні конт­ракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укла­данні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладанні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 КЗпП); 6) в інших випадках, передбачених законодав­ством України.

Дата добавления: 2015-05-26