Майнові права та обов'язки подружжя

Підстави і порядок розірвання шлюбу

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошен­ня в судовому порядку померлим одного з подружжя.

Шлюб також може бути розірваний внаслідок немож­ливості сумісного проживання подружжя або небажання

одного (або обох) з подружжя бути в шлюбі. Причини неможливості сумісно жити в сім'ї можуть бути різними.

Шлюб припиняється за заявою одного з подружжя або обох. Під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини чоловік не має права, без згоди дружини, порушувати справу про розірвання шлю­бу (ст. 38 Кодексу).

Розірвання шлюбу відбувається в судовому порядку і в органах ЗАГСу (спрощений порядок). В органах ЗАГСу розірвання шлюбу проводиться при взаємній згоді по­дружжя, які не мають неповнолітніх дітей. Якщо між по­дружжям, які розлучаються, виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене в суді за заявою подружжя або одного з них. В органах ЗАГСу проводиться також розірвання шлюбу з особами:

1) визнаними судом у встановленому законом поряд­ку безвісно відсутніми;

2) визнаними судом недієздатними внаслідок душев­ної хвороби або недоумства;

3) засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

В усіх інших випадках шлюб розривається в судовому порядку. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен з'ясувати дійсні мотиви розлучення, фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде вста­новлено, що подальше спільне життя подружжя і збережен­ня сім'ї стали неможливими. При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд вживає в необхідних випадках заходів до захисту інтересів неповнолітніх дітей і одного з подружжя, який є непрацездатним (ст. 40 Кодексу).

Відповідно до ст. 51 Конституції України,- кожен із подружжя має права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Питан­ня про майнові права і обов'язки подружжя закріплені в Кодексі про шлюб і сім'ю УРСР (1.01.1970 р.) із змінами і доповненнями, Цивільним кодексом і Законом України «Про власність» і іншими законами.

Відповідно із чинним законодавством все майно, яке нажито подружжям у процесі шлюбу, є його спільною власністю (ст. 22 КпШС). Це правило зберігає свою силу в тому випадку, якщо шлюб укладений в державних ор­ганах ЗАГСу. Подружжя має рівні права володіння, ко­ристування і розпорядження всім майном, яке було при­дбано під час шлюбу. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один із по­дружжя був зайнятим веденням домашнього господарст­ва, доглядом за дітьми або з інших причин не мав само­стійного заробітку.

Разом із тим відповідно до ст. 27 Кодексу про «Право подружжя на укладання шлюбного контракту» (доповне­на Законом від 23.06.1992 року) вказується, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний конт­ракт), в якій передбачити майнові права та обов'язки подружжя. Умови шлюбного контракту не повинні погір­шувати правове становище будь-кого з подружжя порів­няно з законодавством. На цій підставі угода про шлюб­ний контракт повинна укладатися на нідставі і в межах закону, конституційних прав і обов'язків громадян. Усі ці доповнення в певній мірі суперечать іншим положенням законодавства.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одру­ження, а також одержане ним під час шлюбу в індиві­дуальний дарунок або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), незалежно від того, коли вони придбані, за винят­ком коштовностей та предметів розкоші (ст. 24 Кодексу). Речі професійних занять кожного з подружжя, придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно чинному законодавству подружжя повин­но (зобов'язано) матеріально підтримувати одне одного. У випадку відмови в такій підтримці, один із подружжя, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини, або коли дружина пере­буває у відпустці по догляду за хворою дитиною до 6-річного віку,- мають право на отримання аліментів від другого подружжя, якщо останній спроможний його на­дати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу. Якщо, особа яка стала непрацездатною протягом одного року після розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання (аліменти або матеріальну допомогу).

Разом із тим судові органи можуть звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є не­працездатним і потребує матеріальної допомоги, або об­межити цей обов'язок в таких випадках: 1) нетривалого перебування в шлюбних правовідносинах; 2) негідної по­ведінки одного з подружжя в шлюбних правовідносинах, який потребує такої допомоги; 3) якщо непрацездатність особи, яка потребує такої допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними речови­нами чи вчинення ним злочину.

Відповідно до закону чоловік і жінка зобов'язані роз­поряджатися спільним майном за спільною згодою як співвласники, укладати різні цивільно-правові угоди на підставі і відповідно з цивільним і шлюбно-сімейним за­конодавством. Угоди, які вимагають нотаріального посвід­чення, повинні укладатися за письмовою згодою подружжя (письмова форма). Недотримання письмової форми згоди подружжя може призвести до визнання недійсності таких угод. Подружжя мають також право здійснити поділ су­місної власності відповідно з нормами і положеннями Конституції України. Використання власності і майна не повинно завдавати шкоди правам і інтересам іншого по­дружжя або третім особам.

Дата добавления: 2015-05-26