Поняття та види методів державного управління

Зазвичай під методом будь-якої діяльності розу­міють спосіб теоретичного дослідження або ж засіб практичного здійснення чи досягнення поставленої мети. На думку професора Рябченко О.П, методи містять сукупність прийомів, операцій, процедур здійснення управлінської діяльності, певний порядок взаємодії суб’єкта та об’єкта управління1.

Варто наголосити, що методи державного управління взаємопов’я­зані з формами державного управління, оскільки вони законодавчо закріплюють та визначають позитивну поведінку органів управління. Завдяки методам здійснюється практичне втілення ідей та досягнення мети управлінського органу, а на рівні держави — її завдань та функцій.

Виходячи з цього, методи державного управління —це сукупність прийомів і способів цілеспрямованого та конкретно визначеного і законодавчо врегульованого впливу суб’єктів управління (органи виконавчої влади або їх посадові особи) на підпорядковані їм колективи, групи людей або окремих громадян.

Беручи до уваги численність суб’єктів державного управління та методів, що використовуються ними в повсякденній практичній діяльності, для методів державного управління характерні такі особливості, які:

– реалізуються в процесі діяльності державного характеру;

– мають законодавче закріплення;

– формуються з волі держави та мають організаційний характер;

– використовуються основними суб’єктами управління — органами виконавчої влади (посадовими особами), а в окремих випадках органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами;

– виражають властиві виконавчим органам (посадовим особам) державно-владні повноваження.

Суб’єкти державного управління, реалізуючи свої повноваження, самостійно вибирають для застосування той чи інший метод управлін­ня залежно від ієрархічного рівня органу державного управління чи посадової особи, завдань і функцій, що поставлені перед ними, і, звичайно, від особливостей об’єкта, на який спрямовано цей вплив.

Визначення відповідних критеріїв, а саме змісту, мети, форми, дає можливість класифікувати методи державного управління на певні види. На сьогодні в науці адміністративного права існує декілька видових класифікацій методів, розроблених як вітчизняними, так й зарубіжними дослідниками. Їх співставлення дає змогу виділити такі види методів державного управління:

– морально-політичні —через переконання, виховання тощо;

– економічні — здійснювані шляхомматеріального заохочення громадян і колективів, стимулювання їх виробничої або творчої діяльності;

– організаційні, а саме: прогнозування, координація, контроль, нагляд та ін.;

– з агальні —щовикористовуються на всіх найважливіших стаді­ях управлінського процесу (метод переконання, спостереження, контролю і розробки, методи непрямого і прямого впливу на керований об’єкт, що здійснюють регулювання, загальне керівництво і безпосереднє управління);

– с пеціальні — щозастосовуються при здійсненні окремих функцій на окремих стадіях управлінського процесу (методи виконання окремих функцій, розробки і прийняття рішень, програмно-цільовий метод, гласні і негласні методи, зокрема у сфері оперативно-розшукової діяльності);

– адміністративні —що включають в себе способи впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, на поведінку трудових колективів, посадових осіб і громадян з боку органів державного управління шляхом конкретного визначення їхніх обов’язків, шляхом видання наказу;

– примус — застосовується до тих, хто ухиляється від дотримання законності і державної дисципліни, порушує встановлені адміністративно-правовими нормами правила поведінки. Примус виражається в застосуванні дисциплінарного й адміністративного впливу;

– переконання як процес послідовного здійснення таких дій, як оволодіння увагою, вселяння надії, віри, розпалення інтересу, стимулювання до певних позитивних дій та утримання від негативних та ін.

Беручи до уваги важливість та результативність застосування переконання та примусу як методів державного управління, варто дати їм дещо детальнішу характеристику.

Переконання слід сприймати як метод впливу держави на свідомість людей, що являє собою систему заходів (як правового, так і неправового характеру), які здійснює держава з метою виконання своїх завдань і функцій. Метод переконання застосовується за умов, коли правопорушення:

– не являє великої суспільної небезпеки;

– вчинене вперше, причому особою, що не є злісним порушником громадського порядку;

– вчинене особою, яка піддається виховному впливу.

Варто зауважити, що недооцінка методу переконання органами державного управління, зокрема правоохоронцями, як методу виховного впливу не сприяє зростанню авторитету та формуванню їх іміджу у свідомості пересічних громадян.

Державний примус слід розглядати якзовнішній вплив на поведін­ку людей, що базується на організованій силі держави і гарантує без­умовне утвердження волі держави.

Загальновизнаними є такі види державного примусу

, в основі яких знаходиться відповідна форма державного управління:

– адміністративний;

– дисциплінарний;

– кримінальний;

– цивільно-правовий.

У сфері державного управління найбільшого застосування набув адміністративний примус як метод психічного або фізичного впливу на свідомість, поведінку людей, що застосовується у сфері державного управління, з метою залучення винних осіб до адміністративної відповідальності, припинення і попередження адміністративних правопорушень. Під змістом примусу варто розуміти систему заходів, в яких виявляється керуючий вплив держави з метою забезпечення бажаної і необхідної для неї поведінки об’єктів управління.

Адміністративний примус містить у собі такі загальні ознаки, як наказовий і виховний характер, разом з тим адміністративний примус характеризується переліком специфічних ознак, а саме:

– примусовий захід застосовується щодо більшості громадян, що вчиняють адміністративні правопорушення;

– адміністративний примус застосовується переважно органами державного управління;

– адміністративний примус здійснюється на основі позаслужбового підпорядкування;

– адміністративний примус не має на меті заподіяти людині фізичні страждання або принизити її;

– підставою адміністративного примусу є адміністративна провина, однак не в усіх випадках.

Власне, саме ці загальні та специфічні ознаки дають підстави провести таку класифікацію примусових заходів:

– заходи адміністративного попередження (запобігання), зокрема, вимога припинення певних дій; перевірка документів; огляд речей та особистий огляд; закриття ділянок державного кордону; введення карантину при епідеміях та епізоотіях та ін.;

– заходи припинення правопорушень у формі активних дій щодо примусового зупинення протиправних дій, що носять ознаки адміністративного (часто кримінального) порушення. Дана категорія заходів, залежно від активності управлінського впливу та обставин, включає в себе:

а) заходи припинення загального призначення, що включають адміністративне затримання; примусове лікування; тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами тощо;

б) заходи припинення спеціального призначення, що включають заходи фізичного впливу; спеціальні засоби, використання вогнепальної зброї та ін.

– адміністративні стягнення, що спрямовуються на забезпечення принципів законності та невідворотності у праві, а також здійснення профілактичних заходів шляхом примусового позбавлення правопорушника відповідних прав, благ і покладання на нього спеціальних (штрафних) обов’язків з метою його виховання;

– заходи процесуального забезпечення, що спрямовані на виявлення правопорушення, встановлення особистості порушника, виявлення і дослідження доказів, необхідних для встановлення істини по справі, створення інших необхідних умов для забезпечення розгляду справи, забезпечення своєчасного і точного виконання адміністративного стягнення.

Існує ряд принципових відмінностей адміністративного примусу від переконання, зокрема:

– адміністративний примус застосовується тільки уповноваженими органами;

– окремі адміністративні правопорушення можуть розглядатися судами;

– підставою примусу може бути як вчинення адміністративної провини, так і її відсутність;

– адміністративний примус містить у собі фізичний примус.

Як бачимо, роль адміністративного примусу дуже важлива у зміцненні громадського порядку, охорони права власності, прав і законних інтересів громадян та організацій. Заходами адміністративного примусу охороняється широке коло суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного, земельного, фінансового, трудового, цивільного й інших галузей права.

Адміністративний примус значною мірою має профілактичне значення, що обумовлено кількістю суб’єктів, які застосовують адміністративний примус (митні органи, дорожні інспекції, що систематично здійснюють контроль за виконанням адміністративних норм). Усе це сприяє профілактиці злочинності, оскільки в багатьох випадках адміні­стративні заходи застосовуються до осіб, у свідомості яких ще не зміцнилися антигромадські звички (люди вперше і випадково стали на шлях правопорушення). Більше того, як свідчить практика, несвоєчасне застосування заходів адміністративного примусу розкріпачує свідомість правопорушника і сприяє здійсненню нових правопорушень.

Дата добавления: 2015-05-31