Структура адміністративно-правових норм

Структура адміністративно-правових норм, тобто їх внутрішня будова та відповідний порядок взаємозв’язку їх складових частин (елементів) не відріз­няється від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються. Норма права зможе виконувати свою роль регулятора суспіль­них відносин за умови, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких воно формується, враховуючи його суспільні властивості, інакше реалізувати цю функцію буде просто неможливо. Норма повинна містити й елемент примусу з боку держави, інакше вона буде не нормою права, а побажанням.

Адміністративно-правова норма традиційно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції, причому зміст норми характеризується єдністю, оскільки її елементи не ізольовані, а складають єдине ціле, в якому гіпотеза, диспозиція і санкція передбачають один одного, витікають одне з другого. Тобто гіпотеза обов’язково пов’язана з диспозицією, а остання — з санкцією, і навпаки. Для адміністративно-правових норм, на нашу думку, характерним є наявність в їх структурі поряд із санкцією як елемента — заохочення.

Гіпотеза адміністративно-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою суб’єк­тивні права та юридичні обов’язки у сфері державно-управлінської діяльності. Ці умови можуть бути конкретно визначені (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; правом безкоштовного проїзду в громадському транспорті користуються діти до семи років), або відносно визначені, тобто містити елементи адміністративного розсуду (особистий огляд може проводитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі; на прохання особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, про місце її перебування повідомляються її родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання).

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка учасників адміністративно-правових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, а також у вигляді приписів, заборон і дозволів встановлює права і обов’язки суб’єктів правовідносин (усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом; проїзд у громадському транспорті дітей старше семи років сплачується на загальних умовах).

Диспозиція норм, що регламентують адміністративну відповідальність, формулюється найчастіше у вигляді вказівок або опису діяння, що передбачає застосування санкції у вигляді відповідного стягнення, зокрема:

– порушення вимог пожежної безпеки в лісах — тягне за собою накладення штрафу;

– невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку, а також залишення ними на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, — тягне за собою накладення штрафу, або позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на термін від одного до трьох років;

– порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій — тягне за собою попередження або накладення штрафу.

Санкція — це частина адміністративно-правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Метою санкції є створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника. Ці наслідки можуть виявлятись у різних формах:

– у примусі до здійснення відповідних діянь (порушення тиші у громадських місцях — тягне за собою накладення штрафу);

– у визнанні недійсними відповідних діянь (самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів — тягне за собою накладення штрафу);

– у зміні правового статусу відповідних суб’єктів адміністративних правовідносин (водії, судноводії та інші особи, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними суднами і щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, підлягають відстороненню від керівництва цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння).

За порушення адміністративного законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні, а у випадку повторності ‑ і кримінальні заходи. Розглядаючи санкції адміністративно-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання елементів: правовідновлювального (оскарження адміністративного затримання, огляду і вилучення речей та документів заінтересованою особою у вищестоящий орган відносно органу, який застосував ці заходи, або прокуророві) і штрафного (карального) (накладення штрафу, конфіскація, оплатне вилучення тощо). Санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.

Санкція, як, до речі, й гіпотеза та диспозиція, через специфіку адміністративно-правових норм не завжди розміщена безпосередньо в змісті того правового акта, що містить дану норму, оскільки інколи в статті закону формулюється лише частина норми, а решту слід знаходити в інших статтях або ж іншому нормативному акті. Крім цього, в одній статті нормативного акта містяться інколи дві, три норми і більше.

Принагідно потрібно зазначити, що не всі адміністративно-правові норми як структурний елемент містять санкцію. Так, за умови регулювання державно-управлінських відносин, що виникають між їх вищестоящими і нижчестоящими сторонами, використовуються принципи дисциплінарної влади, а тому у випадку вчинення відповідного порушення застосовується санкція, яка міститься у нормах загального характеру, що належать інституту державної служби.

Маловивченим, а отже, дискусійним в теорії права, в тому числі й адміністративного, залишається питання заохочення як елемента правової норми, хоча останні публікації вчених-адміністративістів у науковій та навчальній літературі свідчать про роль і значення заохочення як однієї з форм переконання. Зокрема, на думку В.К. Колпакова, заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми, а підставою для заохочення є визначені норми права дії (поведінки), що стимулюються державою[1].

Так, в Указі Президента України “Про заходи із заохочення народжуваності в Україні” від 3 січня 2002 р. передбачено розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, першочергове оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою родопомічних і дитячих лікувальних установ, поступове підвищення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму, а також вивчення питання про надання пільгових кредитів сім’ям, що мають двох і більше дітей, для придбання і будівництва житла. Такий же підхід щодо заохочення, як визнання заслуг покладений і в зміст норм Постанови Кабінету Міністрів “Про заохочення спортсменів і тренерів з олімпійських видів спорту” від 23 липня 2008 р., якою передбачено відзначення спортсменів, досягнення яких сприяють утвердженню міжнародного авторитету України, заохочення до успішних виступів на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи та міжнародних спортивних змаганнях.

Дата добавления: 2015-05-31