Види та форми цивільно правової відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. наприклад, за недопоставку товару по договору поставки постачальник повинен сплатити замовнику 30% від вартості недопоставленого товару. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов’язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.

Така відповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я юридична чи фізична особа, відповідні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1195 Цивільного кодексу України, далі – ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоча потерпілий з юридичною чи фізичною особою може перебувати у трудових договірних відносинах. [14, с. 210]

У пункті 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 року звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодовувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання, що випливаю з цього договору. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов’язання;

- сплата неустойки (штраф, пеня);

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають дійсні збитки і втрачену вигоду.

Дійсні збитки – це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна (витрати з ремонту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги ринкові ціни, що діяли на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення.

Втрачена вигода (неодержані доходи) – доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних доходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втраченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. За новим Цивільним кодексом України ширшого застосування набуває повне відшкодування збитків.

При частковій відповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовую збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

При порушенні солідарного зобов’язання настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Якщо одна з цих осіб відшкодовує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників і рівній частці. Інше може бути встановлене законом чи договором.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов’язання і одне і друге порушені.

Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК України, до пред’явлення вимоги особі, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника.

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови є об’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. Наприклад, прострочення боржника або прострочення кредитора.

Шкода може бути майновою (пов’язана з відповідними матеріальними витратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого. [13, с. 282]

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони – зв'язок, що об’єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коди наслідок є проявом випадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'язок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вина – це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному – презумпція винності боржника. Відсутність вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Коли ж невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяє збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 616 ЦК України). У Цивільному кодексі України також зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язком контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів, відсутність у нього коштів (ст. 617 ЦК України).

Для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення. Для стягнення ж неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний, «урізаний» склад правопорушення.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення, особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України, перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дії або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводіння або керуванні судном (навігаційні помилки).

2.1. Відшкодування збитків

Новелою нового Цивільного кодексу України є те, що згідно ч. 2 ст. 546 договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, крім вказаних у цій статті. Таким чином, навести повний перелік усіх можливих форм цивільно-правової відповідальності не є можливим. Розглянемо ті з них, що прямо передбачені та регулюються ЦК України.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у фізичних і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків (ст. ст. 17, 23, 96, 124, 404, 622-625 та інші ЦК). Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід вирізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК України). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще в тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання за договором може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов’язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини (ст. ст. 1160, 1173-1175, 1187, 1188 ЦК України). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування таких обставин, як вина кредитора.

Відповідно до ст. 203 ЦК України при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовий вираз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержанні кредитором доходів, які він мав одержати, якби зобов'язання було виконане боржником (ч.2 ст.203 ЦК України). Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна; б) неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов'язання. За термінологією ЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків називався «позитивною шкодою у майні», а другий — «упущеною шкодою».

Перший — це, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання: суми неустойки та збитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання ним зобов'язань з вини боржника; витрати кредитора на усунення недоліків у роботі, виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести суми витрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на які знизилась вартість майна у результаті його пошкодження (якщо таке є наслідком несправності боржника).

Другий вид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, і вартістю, яку воно має. Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання щодо поставки сировини. Відповідно до ст. 203 ЦК України обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню. Протиправність дій боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Для того, щоб виникла відповідальність, дія або бездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а й суб'єктивне право тієї чи іншої особи.

Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Коли збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених угодою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

2.2 Відшкодування моральної шкоди Закон пов’язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи (ст. ст. 32, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 23, 216, 280, 611, 1167 ЦК України).

Вимоги про відшкодування заподіяній фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. У випадках, передбачених спеціальним законодавством, відшкодування моральної шкоди може мати певні особливості (наприклад, ст. 17 Закону України від 23.09.97 року «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов’язаних із такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів; неможливістю продовження активного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Ст. 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Наведений у статті перелік не є вичерпним.

Оскільки випадки і обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, є досить різноманітними, ЦК України допускає відшкодування завданої моральної шкоди грішми, іншим майном або в інший спосіб. Однак у кожному випадку суд повинен враховувати конкретні обставини справи, які на його думку, мають суттєве значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК України не встановлює ні мінімального на максимального розміру її відшкодування. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі і гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди різноманітні. Головне – щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей), оцінити втрати немайнового характеру (для юридичних осіб).

Відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, через що вона відшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбачено неодноразове право на відшкодування (наприклад, унаслідок порушення договірного зобов’язання). Моральна шкода, завдана каліцтвом може компенсуватися шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на відшкодування моральної шкоди, якщо воно було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, переходить до спадкоємця.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

- шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди: ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 237¹ Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 25 Закону України «Про туризм» та ін.

2.3 Неустойка

Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов’язань є неустойка. Неустойкою є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов’язання.

Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов’язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов’язків. У цьому розумінні неустойці притаманні такі риси:

1) можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов’язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;

2) можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком так званої законної неустойки (ст. 550 ЦК України), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Предметом неустойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Слід пам’ятати, що проценти на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домовленістю сторін можливе лише у випадках, визначених законом. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменшена також за рішенням суду за наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі її різновиди – штраф і пеня.

Штраф – це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пеня – це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення.

За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовую винна сторона не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб’єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.

Сплата (передання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов’язання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов’язання.

Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов’язання в натурі, якщо це відповідає інтересам кредитора.

Ч. 3 ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК України не відповідає за порушення зобов’язання.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК України не дає детального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв’язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

2.4 Втрата завдатку

Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК України визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов’язань.

Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. с. 264

Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов’язання завдаток має такі особливості:

- предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі пилососу вартістю 1 000,00 грн. покупець видав продавцю 100,00 грн. завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому ще 900,00 грн.);

- завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов’язань, а не зобов’язань, які виникли з інших підстав;

- він може мати місце лише за погодженням сторін;

- дача завдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли договір не потребує письмової форми; угода про завдаток, яка обов’язково є письмовою, підтверджує наявність договору. [13, с. 265]

Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сторони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна пилососу велика чи його не влаштовує модель, то наданий завдаток у розмірі 100,00 грн. залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець пилососу знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов’язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тобто повернути не 100,00 грн., а 200,00 грн.

Сторона, відповідальна за невиконання договору. зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.

Цивільний кодекс України прямо закріплює три основні функції завдатку:

1) платіжна, оскільки видається в рахунок платежів;

2) доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов’язання);

3) забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов’язані гарантією.

Завдаток потрібно відрізняти від авансу. Аванс – це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник тримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Завдання завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих ним збитків. Щодо цього ЦК України містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної в якості завдатку, якщо в договорі не передбачено інше, збитки підлягають відшкодування із зарахуванням суми завдатку. Це означає, що якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, то вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та зверх того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Ч. 3 ст. 571 ЦК України передбачено, що у випадку припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, до початку його виконання або у разі неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. слід звернути увагу, що неможливість виконання основного зобов’язання, про яку йдеться мова, слід розуміти не тільки як таку, що виникла не за провиною сторін (наприклад, форс-мажорні обставини чи випадок). Відповідно до ст. 607 ЦК України така неможливість є однією з підстав припинення зобов’язання, тобто вона відноситься до першого випадку повернення завдатку. Таким чином, виходячи із буквального тлумачення статті, навіть при неможливості виконання основного зобов’язання, за яку відповідає будь-яка із сторін, внесений боржником завдаток підлягає поверненню.

2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності

В юридичній літературі як форми цивільно-правової відповідальності найчастіше називають неустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди, втрату завдатку. Однак у ЦК України є пряме посилання на те, що цей список не є вичерпним; щодо повного переліку форм цивільно-правової відповідальності єдності у дослідників немає.

Проаналізувавши дане питання, я дійшов висновку, що можна вважати формами цивільно-правової відповідальності також:

1) втрату застави, оскільки, по-перше, при невиконанні зобов’язання боржник втрачає право володіння майном, наданим в якості застави (втрата суб’єктивних прав як форма цивільно-правової відповідальності) [17, с. 697], а по-друге, тому, що вартість застави, як правило, наближена до вартості зобов’язання, і втрату застави можна вважати непрямим відшкодуванням збитків (ст. 22 ЦК України) [15, с. 27];

2) при тримання, оскільки боржник втрачає такі суб’єктивні права як право на користування, а у випадку звернення кредитором стягнення на річ, що притримується, - і право власності на неї;

3) відшкодування збитків третій особі – поручителеві або гаранту, оскільки тут збитки відшкодовуються не кредиторові, а третій особі, і таким чином це також можна вважати непрямим відшкодуванням збитків;

4) втрату різних суб’єктивних прав, як наприклад, втрату права на заняття ліцензованою діяльністю.

Дата добавления: 2015-05-31