Синтаксис

1.

Словосполучення — це мінімальна непредикативна одиниця синтаксису, утворена за нормами й правилами національної мови з двох чи більше лексично повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв'язку.

Зміст і структура словосполучення є закономірною ланкою у вченні про побудову мовлення, адже мовлення починається саме з окремих одиниць і правил їх поєднання. Першоосновою висловлювання є слова, які співвідносяться з предметами та явищами дійсності, а передають їх взаємозв'язки, тільки поєднавшись у словосполучення.

Будь-яке словосполучення з'являється для найменування в складній формі глибше пізнаних дій, предметів, явищ, ознак, які вже не вкладаються в номінацію, виражену окремим словом. У словосполученні відбивається національна специфіка мови, національне мислення народу. Реальні відношення між предметами, явищами, діями впливають на стандартизацію сполук для їх номінації. Тому в певному мовному колективі виникають значною мірою стандартизовані кліше для передачі тих чи тих реалій.

В українській мові виробилися й усталилися, наприклад, такі словосполучення на означення сприйняття чогось: слухати оперу, слухати Ніну Матвієнко, але дивитися виставу, фільм; писати листа, відозву і писати олією, картину, етюд. Є також словосполучення, стандартизація яких привела до їх лексикалізації і навіть фразеологізації, як-от: брати — до відома, до серця, до уваги, курс, на замітку, під захист, приклад, реванш, слово, собі за правило, у свідки, участь тощо.

Поєднання слів у словосполучення може бути показником освіченості людини, її обізнаності в певній галузі. Так мовець, знайомий із військовою справою, додасть грамотні означення до слова офіцер, називаючи поняття:кадровий, армійський, гвардійський, піхотний, штабний, відставний, вищий, старший тощо. Проте словосполучення якийсь важливий офіцер1 можливе вмовленні людини, недостатньо обізнаної зі структурою армії чи даної військової установи. Тобто словосполучення тим чи іншим способом виявляє сприйняття людиною світу залежно від ступеня його пізнання.

У побудові словосполучення виявляється також рівень знання мовцем семантико-граматичних особливостей мови, її норм узагалі. Типові помилки виявляють незнання синтаксису як науки про побудову висловлювання. У мовленні засобів масової інформації можна зустріти помилки типу: ми є свідками в тому (замість того), треба думати за тих (при нормі про тих),надія в краще майбутнє (замість на краще майбутнє), зрадити другу (замістьдруга), мова йдеться (замість мова йде або йдеться) і под.

2.

Синтаксичні відношення

Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні

Словосполученню властива певна семантико-синтаксична організація, яка виявляється в семантико-синтаксичних відношеннях між його компонентами. Підрядні й сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв'язками, а й сукупністю семантико-синтаксичних відношень.

Виділимо в підрядних словосполученнях такі три основні (надто узагальнені) типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Атрибутивні (означальні) відношення — відношення ознаки до предмета, напр.: здібний учень, обдарований художник, мій учитель; зошит учня, будинок із цегли, людина в окулярах; прихід хлопця. Атрибутивні відношення типові для іменникових словосполучень. У реченні залежне слово з цією семантикою виступає атрибутивною синтаксемою (семантико-синтаксична функція) і другорядним прислівним членом речення (формально-синтаксична функція).

2. Субстанціальні відношення — відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак, напр.: добувати нафту, принести води, оглянути місто, писати лист матері, накривати стіл скатертиною, розповідати про дітей, дивитися в бінокль; читаючи вірш, пересіваючи борошно на сито, перебігаючи вулицю; притаманний людині, схожий на артиста.Субстанціальні відношення характерні для інфінітивних, дієприслівникових і прикметникових словосполучень. Ці відношення наявні у простому ускладненому реченні, за переміщення предиката з центральних позицій (присудкової позиції або позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень) у периферійні (вторинні) для предиката позиції підмета, прислівного другорядного члена речення і детермінантного другорядного члена речення.

3. Адвербіальні відношення — відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо, напр.: працювати влітку, знемагати від болю, творити для прийдешнього; ідучи на світанку, прибувши на відпочинок, зрадіти від зустрічі; сміливий у борні, принишклий у негоду, втомлений від подорожі. Залежний компонент обставинного значення в підрядних словосполученнях приєднується до опорного слова, вираженого інфінітивом, дієприслівником або прикметником (дієприкметником).

Зазначені три типи семантико-синтаксичних відношень (атрибутивні, субстанціальні й адвербіальні) у підрядних словосполученнях виділено на найвищому рівні узагальнення, їх можна конкретизувати відповідно до лексико-граматичного наповнення опорного й залежного компонентів словосполучення. Зокрема, атрибутивні відношення конкретизуються у словосполученнях так: а) опорне слово називає предмет, а залежне — власне-ознаку: сивий дідусь, карі очі, широкий шлях; б) опорне слово називає предмет, а залежне — особу, якій цей предмет належить: олівець учня, книжка дівчини, бритва батька; в) опорне слово називає частину предмета, а залежне — весь предмет: пелюстка квітки, ніжка стола, стіни будинку; г) опорне слово називає опредмечену дію, а залежне — діяча: політ космонавта, розмова інженера, спів дівчинки ґ) опорне слово називає опредмечену ознаку, а залежне — істоту чи предмет, яким властива ця ознака: скромність дівчини, бадьорість хлопчика, щирість друга, широчінь ріки та ін. Значення об'єкта при віддієслівних і відприкметникових іменниках набуває також функції означення: вивчення мов, виконання завдання, вірність заповітам.

Характерно, що типовими семантико-синтаксичними відношеннями для іменникових словосполучень є атрибутивні, для прикметникових, інфінітивних і дієприслівникових словосполучень — субстанціальні й адвербіальні. Субстанціальні відношення відбивають вторинну валентність предикатних слів, дериваційно пов'язаних зі структурою семантично елементарних простих речень, а атрибутивні і адвербіальні грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складному реченні. Семантико-синтаксичні відношення у підрядних словосполученнях виражаються узгодженими формами прикметників, відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників, прислівниками тощо.

У системі підрядних словосполучень спостерігаємо перехідні семантичні процеси, коли семантика компонента словосполучення взаємодіє з семантикою відношень. Багато словосполучень поєднує кілька значень, на семантику компонента нашаровується семантика відношення. Нерідко поєднуються атрибутивні й обставинні значення (місто наприкінці сторіччя, мандрівка восени, праця задля поступу), атрибутивні й об'єктні значення (дума про тебе, написання книжки) та ін.

Основними в сурядних словосполученнях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

1. Єднальні відношення — відношення переліку, напр.: пісня і праця; веселий і щасливий; діброви, долини і луги; учитель, порадник, друг.

2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення, напр.: суворий, але добрий; важкий, проте переможний; не вічність, а мить; шаную, проте не славословлю.

3. Розділові відношення, що вказують на несумісність, чергування дій, явищ, ознак, тощо, напр.: сніг або дощ; то сонце, то хмари; чи то веселий, чи то сумний; то мовчить, то розмовляє; то поспішає, то бариться.

4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення, напр.: не тільки батьки, але й діти; не лише скромний, але й обдарований; не тільки співчуває, але й допомагає.

Єднальні, протиставні, розділові і градаційні відношення в сурядних словосполученнях грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складносурядному реченні і здебільшого виражаються сполучниками.

3.

Типи підпорядкованого зв’язку словосполучень???

4.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю).

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність - співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.

Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією. Пор.: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бути виражена ні предикативність, ні модальність.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає). Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, - односкладними.

5.

Компоненти синтаксичних одиниць-конструкцій пов’язуються відповідним син­таксичним зв’язком і перебувають у змістових зв’язках — семантико-синтаксичних відношеннях, формально репрезентованих синтаксичним зв’язком. у межах елементарних складних речень, переважно складносурядних і безсполуч­никових, а також у деяких багатокомпонентних конструкціях поєднуються прості речення. У складнопідрядних реченнях опорна прислівна мінімальна синтаксична одиниця в головній частині підпорядковує підрядну частину. У ролі опорної мінімальної синтаксичної одиниці виступають переважно імен­ники і дієслова.

Основні типи синтаксичних зв'язків

У синтаксичних одиницях-конструкціях виділяють такі основні типи синтаксичних зв'язків: предикативний зв'язок (у простому й почасти у складному реченнях), підрядний зв'язок (у простому і складному реченнях, а також у словосполученні), сурядний зв'язок (у складному і простому реченнях та у словосполученні). За диференційну ознаку, що розмежовує основні типи синтаксичних зв'язків, править напрямок синтаксичної залежності: двобічний напрямок (взаємозв'язок, предикативний зв'язок), однобічний напрямок (підрядний зв'язок) і відсутність залежності (сурядний зв'язок).

Як бачимо, предикативний, підрядний і сурядний зв'язки протиставляються один одному відповідно за ознаками взаємозалежності, односпрямованої залежності й відсутності залежності. За наявності предикативного й підрядного зв'язків роль компонентів у створенні синтаксичних поєднань неоднакова, а отже, ці компоненти різнофункціональні, тоді як за наявності сурядного зв'язку компоненти виконують тотожну синтаксичну функцію, тобто вони є однофункціональні, пор.: Три тополі в орнім полі Посадили школярі (А. Малишко); Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому (О. Довженко); Хитаються патлашки уздовж всієї стежини, і стомлений лелека спускається на хлів (Л. Костенко); Вона спустилася до річки, відв'язала човна, переправилася на правий берег і подалася степом (Б. Харчук).

Три основні типи синтаксичних зв'язків розрізняються також засобами вираження. Предикативний зв'язок звичайно виражається формами слова, напр.: Є вічна загадка Любові (Григір Тютюнник); В моїх повіках напівсонних Застигло сонце молоде (Д. Павличко). У периферійних виявах предикативного зв'язку (тобто у складному реченні з предикативною частиною в ролі підмета) використовуються не типові для нього засоби вираження — сполучники або сполучні слова: Мені завжди здавалося, що у Греції навіть статуї теплі (Л.Костенко); Благословен, хто вигадав маяк (М. Рильський). Засоби вираження підрядного зв'язку неоднакові в різних синтаксичних одиницях-конструкціях: у простому реченні і словосполученні він реалізується формами слова, а у складнопідрядному реченні—переважно сполучниками і сполучними словами, напр.: Любив дід гарну бесіду й добре слово (О. Довженко); Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь, поклавши початок династії (О. Гончар); Все не те, коли нема любові (Д. Павличко); Хто дивиться нам вслід, той плаче за собою (Л. Костенко). На противагу предикативному й підрядному зв'язкам, сурядний зв'язок не виражають форми слова. Основним засобом його вираження є сурядні сполучники, які поєднують передусім сурядні частини складносурядного речення, а також однорідні члени в простому реченні й компоненти сурядних словосполучень, що функціонують у простому ускладненому реченні як однорідні члени, напр.: Люди існують у часі, а час існує в людях (Б. Харчук); / не шукав я взагалі Ні щастя, ні добра, ні зла, А тільки в тихому селі Собі й поезії — тепла (Т. Осьмачка). У складносурядних реченнях і простих реченнях ускладнених з однорідними членами сурядний зв'язок може передаватися безсполучниково, а саме: принаймні двокомпонентною однофункціональністю сурядного ряду й інтонацією переліку, напр.: Сили війни зчепилися на переправах, Дніпро кипить, береги здригаються від бомбових ударів (О. Гончар); Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги (Л. Костенко).

У предикативного, підрядного, сурядного та інших типів синтаксичних зв'язків наявні диференційні ознаки, які об'єднують кожен тип навіть у неоднакових умовах функціонування (у простому і складному реченнях, у словосполученні) або звужують його рамки тільки певними синтаксичними одиницями-конструкціями. Перейдемо до конкретнішого аналізу диференційних ознак синтаксичних зв'язків.

6.

Складнопідрядне речення — складне речення, в якому одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова.

Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:
- часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (добре, коли тебе хвалять);
- умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (якби ж я то міг так добре співати!);
- мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом);
- допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай (дарма що був останнім);
- наслідкові: так що, так що й (малював так, що йому навіть заздрили);
- порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на підвіконня);
- причинові: тому що, бо, через те що (повірив, бо);
- способу дії і ступеня: щоб, що, мов, як, чим... тим, наче, неначе, ніби.

На відміну від сполучників, сполучні слова є членами речення, на них падає логічний наголос і до них можна поставити питання. В українській мові слова що, коли, як залежно від змісту речення, можуть бути і сполучниками, і сполучними словами: Я бачив яблуньку, що [яблунька] зацвіла восени. Я знаю, що прийде весна.
У першому реченні слово що є займенником, виконує синтаксичну роль підмета, на нього падає логічний наголос, його можна замінити синонімічним займенником яка або іменником яблунька. Отже, це сполучне слово.

Розрізняйте!
- сполучник: Зникне роса, коли зійде сонце.
- сполучне слово: Була пора, коли цвіли вишні.
- сполучник: Зайдеш, як почуєш дзвінок.
- сполучне слово: Розкажи, як сміється вітер.

За значенням і будовою складнопідрядні речення поділяються на три основні види:
- з підрядними означальними частинами,
- з підрядними з’ясувальними частинами,
- з підрядними обставинними частинами.
Підрядні обставинні поділяються на кілька підвидів: місця, часу, способу дії, міри і ступеня, умови, причини, мети, порівняльні, допустові, наслідкові.

Дата добавления: 2015-05-31