Загальна характеристика суб’єктів фінансового права

Вступ

План

Статья 116. Потребительский кооператив

Статья 113. Унитарное предприятие

Статья 107. Понятие производственного кооператива

Статья 87. Основные положения об обществе с ограниченной ответственностью

1. Обществом с ограниченной ответственностью признается общество, уставный капитал которого разделен на доли; участники общества с ограниченной ответственностью не отвечают по его обязательствам и несут риск убытков, связанных с деятельностью общества, в пределах стоимости принадлежащих им долей.

Статья 96. Основные положения об акционерном обществе

1. Акционерным обществом признается общество, уставный капитал которого разделен на определенное число акций; участники акционерного общества (акционеры) не отвечают по его обязательствам и несут риск убытков, связанных с деятельностью общества, в пределах стоимости принадлежащих им акций.

1. Производственным кооперативом (артелью) признается добровольное объединение граждан на основе членства для совместной производственной или иной хозяйственной деятельности (производство, переработка, сбыт промышленной, сельскохозяйственной и иной продукции, выполнение работ, торговля, бытовое обслуживание, оказание других услуг), основанной на их личном трудовом и ином участии и объединении его членами (участниками) имущественных паевых взносов. Законом и учредительными документами производственного кооператива может быть предусмотрено участие в его деятельности юридических лиц. Производственный кооператив является коммерческой организацией.

1. Унитарным предприятием признается коммерческая организация, не наделенная правом собственности на закрепленное за ней собственником имущество. Имущество унитарного предприятия является неделимым и не может быть распределено по вкладам (долям, паям), в том числе между работниками предприятия.

1. Потребительским кооперативом признается добровольное объединение граждан и юридических лиц на основе членства с целью удовлетворения материальных и иных потребностей участников, осуществляемое путем объединения его членами имущественных паевых взносов.

Вступ.

1. Загальна характеристика суб’єктів фінансового права.

2. Види суб’єктів фінансового права.

2.1 Колективні та індивідуальні суб’єкти.

2.2 Держава як суб’єкт фінансового права

3. Фінансово-правові відносини.

Висновок.

Список використаної літератури

Тема моєї курсової роботи має назву «Суб’єкти фінансового права».

Дана тема є досить актуальною, адже фінансове право, регулюючи громадські відносини, що відносяться до його предмета, визначає круг учасників або суб'єктів цих правовідносин, наділяє їх юридичними правами і обов'язками, які забезпечують розподіл і використання державних грошових фондів. Носії цих прав і обов'язків є суб'єктами фінансового права. Майже кожен із нас є суб’єктом фінансового права. Слід розрізняти поняття суб'єкт фінансового права і суб'єкт (чи учасник) фінансових правовідносин, хоча вони багато в чому співпадають.

Суб'єкт фінансового права - це особа, що має правосуб'єктність, та здатна бути учасником фінансово-правових відносин. А суб'єкт фінансових правовідносин - це реальний учасник конкретних правовідносин. Фінансово-правові відносини виникають у зв'язку з тим, що відповідні суб'єкти здійснюють фінансову діяльність держави і місцевого самоврядування, тобто діяльність, спрямовану на створення, розподіл і використання грошових коштів і ця діяльність регулюється нормами фінансового права. Кожен вид даних суспільних відносин має свою мету, тобто регулювання конкретних ситуацій у відповідній області фінансового права.

Юридичні права і обов'язки у сфері фінансової діяльності належать суб'єктам фінансового права в силу дії фінансово-правових норм, незалежно від участі в конкретних правовідносинах. Але не можна і протиставляти ці поняття. Адже суб'єкт фінансового права, вступаючи в конкретні правовідносини при реалізації своїх прав і обов'язків, придбаває нові властивості - він стає суб'єктом (учасником) правовідносин. Але при цьому він зберігає свої якості, які мав до вступу в них, залишається суб'єктом фінансового права.

Суб'єкти фінансового права мають різну правоздатність. Круг учасників фінансового права дуже широкий і різноманітний. Проте вони можуть бути класифіковані, виходячи з місця, займаного ними у фінансовій системі, і особливостей участі у фінансових правовідносинах.

Під час написання даної роботи моєю метою було широко висвітлити тему роботи «Суб’єкти фінансового права».

Завданням даної роботи є повне розкриття таких питань:

- Загальна характеристика суб’єктів фінансового права;

- Види суб’єктів фінансового права;

- Фінансово-правові відносини.

Моя курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури. Перший розділ має назву – «Загальна характеристика суб’єктів фінансового права». В даному розділі визначено поняття суб’єктів фінансового права, а також їх права та обов’язки. В другому розділі «Види суб’єктів фінансового права» наведено класифікацію субєктів, тобто їх поділ на індивідуальні та колективні, а також окремо висвітлена характеристика держави як суб’єкта фінансового права. І в третьому розділі, «Фінансово-правові відносини», розкрито поняття, ознаки та структуру даних правовідносин.

Для написання цієї курсової роботи я використовував різноманітні нормативно правові акти, коментарі до них, посібники з фінансового права та суміжних галузей, а саме таких авторів як:……… періодичні видання тощо.

На мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі питання фінансового права, а також розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді, що і є необхідним для професії юриста

Реформа фінансової системи України є одне з найскладніших завдань перехідного періоду. Відмова від державного централізму, визнання множинності інтересів господарюючих суб’єктів та муніципальних утворень, відмова держави від монопольного здійснення банківської та страхової діяльності зумовлюють потребу критичного перегляду деяких базових понять фінансового права, одним з яких є категорія суб’єкт фінансового права.

Для характеристики суб’єкта, надiленого певною сукупнiстю прав та обов’язкiв, використовують значну кiлькiсть термiнiв, таких як суб’єкт права, учасник правовiдносин, суб’єкт правовiдносин, правосуб’єктнiсть, правоздатнiсть, дiєздатнiсть, суб’єктивне право, юридичний обов’язок, правове положення, компетенцiя.

Розгляд поставленого питання не обмежується вирішенням термінологічного завдання. Мова йде про систему понять, правильне визначення змісту яких необхідне не лише для точності теоретичних побудов, але й для нормотворчої та правозастосовної правової практики та навчального процесу.

Наявнiсть правової категорiї суб’єкт фінансового права зумовлюється тим, що, регулюючи вiдповiдну сферу суспiльних вiдносин, фiнансове право визначає коло учасникiв цих вiдносин, надiляє їх юридичними правами та обов’язками, реалiзацiя яких забезпечує перерозподіл частини національного доходу, утворення, розподiл і органiзацiю використання грошових фондiв суспільного призначення та здiйснення фiнансового контролю.

С.С. Алексєєв вважає, що для суб’єкта права характерними є двi головні ознаки. По-перше, це особа – учасник суспільних відносин, яка за своїми властивостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Вона повинна володіти: а) зовнішньою відокремленістю; б) персоніфікованістю; в) здатністю виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю. По-друге, це реально здатна брати участь у правовідносинах особа, яка набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм [1, с. 138].

Загальною передумовою участі суб’єктів права у правовідносинах є правосуб’єктність, яка виступає соціально-правовою можливістю суб’єкта бути учасником правовідносин. Правові норми, які наділяють суб’єкта права правосуб’єктністю, вказують на якості, якими повинен володіти суб’єкт будь-яких правовідносин і зумовлюють наявність існуючого правового зв’язку між державою і суб’єктом.

Термін правосуб’єктність є поняттям галузевим і тому його характеристика завжди диференціюється залежно від природи правовідносин, учасником яких виступає суб’єкт права. Немає суб’єкта з єдиною унiверсальною правосуб’єктністю  суб’єкт одних суспiльних вiдносин може не визнаватися суб’єктом iнших. Кожний вид суспiльних вiдносин характеризується специфiчним колом їхніх суб’єктiв.

У фінансовій правосуб’єктності виражена спільність цільового призначення, єдність юридичних властивостей суб’єктів фінансового права, тобто те, що об’єднує різні види суб’єктів цієї галузі в єдину систему.

Фінансова правосуб’єктність має похідний, вторинний характер. Для вступу у фінансові правовідносини особа повинна уже володіти якостями суб’єкта права, набутими в іншій сфері суспільних відносин. Передумовою фінансової правосуб’єктності виступають: конституційна правосуб’єктність  для Української держави, Автономної Республіки Крим та муніципальних утворень; адміністративна правосуб’єктність  для органів держави та місцевого самоврядування; цивільна правосуб’єктність  для фізичних та юридичних осіб.

Фінансова правосуб’єктність визнаєтьтся за певним суб’єктом або безпосередньо шляхом прямої вказівки на це в законі або опосередковано. Перший спосіб найчастіше застосовують у податковому праві, норми якого прямо відзначають, що "платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких, згідно з законами України, покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі)" [2, cт. 119]. Однак визнання фінансової правосуб’єктності за визначеним колом учасників суспільного життя частіше відбувається опосередковано, шляхом окреслення їхніх прав та обов’язків у сфері публічної фінансової діяльності (фінансової діяльності держави та муніципальних утворень). Тобто закріплення нормами фінансового права за особою прав чи обов’язків свідчить про наявність у неї фінансової правосуб’єктності.

Категорія фінансова правосуб’єктність є складною і становить єдність понять фінансова правоздатність і фінансова дієздатність. Фінансова правоздатність – це зумовлена фінансово-правовими нормами можливість суб’єктів права мати суб’єктивні права і нести юридичні обов’язки у сфері публічної фінансової діяльності. Під фінансовою дієздатністю слід розуміти обумовлену правовими нормами здатність суб’єктів фінансового права своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.

Розрізнення правоздатності і дієздатності є важливим для характеристики фінансової правосуб’єктності фізичних осіб, оскільки можливість своїми діями набувати права і нести обов’язки виникає у фізичних осіб лише після досягнення певного віку. У таких суб’єктів фінансового права як держава, муніципальні утворення, державні органи та органи місцевого самоврядування, юридичні особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

У теорiї фiнансового права не у всіх випадках чiтко i послiдовно розмежовуються поняття суб’єкт фiнансового права i суб’єкт фiнансових правовiдносин, що пояснюється, зокрема, тим, що немає єдиної позиції з цього питання в загальній теорії держави і права.

Зокрема, С.Ф. Кечекян доходить висновку, що поняття суб’єкт права і суб’ект правовідносин тотожні, і тому, досліджуючи проблему учасників правовідносин, розглядав загальну категорію суб’єктів права [6, с. 83]. Таку позицію підтримує В.А. Тархов, який зазначає, що, оскільки право існує завжди в правовідносинах, розрізнення суб’єкта права і суб’єкта правовідносин не видається можливим [7, с. 109].

Однак Р.О. Халфіна справедливо зазначає, що участь суб’єкта у правовiдносинах – це не єдиний спосiб розкриття, реалiзацiї його правового статусу, i категорiю суб’єкт права не можна вважати тотожною сумi усiх правовiдносин, в якi він вступає [9, с. 115].

Суб’єкти права є потенційними елементами правовідносин, які стають реальними учасниками правових зв’язків з настанням юридичного факту та появою у них додаткових властивостей юридичного характеру – суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Отже, видається доцільним виділити більш вузьке поняття, ніж суб’єкт фінансового права, а саме – поняття суб’єкт фінансових правовідносин, яке вживається стосовно учасника конкретно-iснуючих фінансових правовідносин i пiдкреслює реалiзацiю закладеної у нормах права фiнансової правосуб’єктностi шляхом вступу суб’єкта у правовий зв’язок з приводу формування, розподiлу, органiзацiї використання грошових фондiв суспільного призначення чи проведення фiнансового контролю та набуття цим суб’єктом прав та обов’язків у сфері публічної фінансової діяльності.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників фінансових правовідносин становлять його юридичний зміст. Суб’єктивне право учасника фінансових правовідносин – це гарантована нормою права міра можливої чи дозволеної поведінки особи у сфері публічної фінансової діяльності. На відміну від суб’єктивного права, юридичний обов’язок – це приписана нормою права міра необхідної поведінки учасника фінансових правовідносин, яка забезпечується державним примусом.

На думку авторів навчального посібника "Фінансове право (За законодавством України)", суб’єктивні права – "це належна уповноваженій особі (фінансовому чи кредитному органу) для задоволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин" [4, с. 43].

З цим твердженням можна погодитися лише частково. Особливості фінансових правовідносин та методу фінансово-правового регулювання обґрунтовують існування принципу нерівності сторін у фінансових правовідносинах, одним з суб’єктів завжди виступає сама держава або муніципальне утворення в особі уповноваженого органу, що володіють владними повноваженнями. Але це не заперечує можливість існування суб’єктивних прав у інших суб’єктів фінансового права (юридичних чи фізичних осіб), що зумовлено змістом їхньої фінансової правосуб’єктності, у першу чергу у фінансово-охоронних відносинах з приводу захисту своїх інтересів у адміністративному і судовому порядку, і ці права виступають як правові гарантії діяльності фізичних та юридичних осіб. Крім того, на сьогодні простежується тенденція до лібералізації фінансового законодавства, зменшення питомої ваги категорично сформульованих фінансово-правових норм і запровадження диспозитивних начал у поведінці суб’єктів фінансового права.

Специфiчна особливiсть суб’єктiв фiнансового права полягає у майже стовiдсотковiй реалiзацiї у конкретних правовiдносинах закладеної у нормах права фiнансової правосуб’єктності. Цей факт, а також складнiсть вiдмежування прав вiд обов’язкiв стосовно органiв, якi здiйснюють публічну фiнансову дiяльнiсть, спричинили певнi труднощi для науки фiнансового права. Як зазначає М.В. Карасёова, "у фінансових правовідносинах часто буває важко встановити, яка сторона правовідносин є уповноваженою, а яка – зобов’язаною… Більше того, у ряді випадків право державного органу одночасно сформульоване як його обов’язок" [5, с. 115]. Саме тому права органiв, якi займаються публічною фінансовою дiяльнiстю, слiд називати фінансово-правовими повноваженнями, а щодо позначення сукупностi цих повноважень, то правильним видаєтся застосування поняття фiнансово-правова компетенцiя – закріплена нормами права сукупність владних повноважень з приводу прийняття юридично значущих рішень та забезпечення їхньої реалізації у сфері публічної фінансової діяльності.

Дата добавления: 2015-05-31