Поняття та ознаки податкового правопорушення

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов'язань перед державою зумовили створення особли­вого напряму державного фінансового контролю — податкового контролю. Якщо говорити про наявність поняття «податкова відпо­відальність», враховуючи специфіку фінансових правовідносин, особ­ливо можливість застосування державного примусу за порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно, державний примус є характерним і для податкових правовідносин, якщо один із суб'єктів таких відносин — юридична або фізична особа — платник податків порушує встановлені чинним законодавством норми.

Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності у податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження, утому числі і право здійснення заходів податкового примусу, застосування до платників податків — юридичних і фізич­них осіб засобів юридичної відповідальності за порушення податко­вого законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» здійснення контролю за до­держанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподат­кових доходів є завданням Державної податкової служби. Іншим важливим завданням цієї служби є запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служ­би надано ряд повноважень зі здійснена податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи ма­ють право застосовувати до фізичних та юридичних осіб — поруш­ників податкового законодавства — заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему вста­новлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників по­датків — фізичних та юридичних осіб для здійснення контролю, за­безпечення режиму законності у податковій сфері, додержання пра­вил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інфор­мації) про виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення — за­стосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміні­стративної, кримінальної, дисциплінарної).

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи:

1) юри­дичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи (фізичної, юри­дичної) на факт протиправної поведінки;

2) державно-необхідні за­побіжні і припиняючі заходи. Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як пра­вило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відпові­дальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінан­сових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стяг­нень, застосування кримінального покарання.

Запобіжні заходи за­стосовуються державними органами з метою запобігання вчинен­ню податкових правопорушень та контролю за правильністю вне­сення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів.

Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відно­син і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функ­ціонування правової системи.

Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійсню­ється внаслідок двох процесів: 1) правомірного обходу податків (планування податків); 2) ухилення від сплати податків. У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і мож­ливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує про­галини законодавства, що пов'язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту).

Оподаткування являє собою законне відчуження з права влас­ності. Однак право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом принципу недоторканності приват­ної власності і виступає гарантією від свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне ухилення його від спла­ти податків підтверджується і судовою практикою більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку — це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання плат­ником своїх обов'язків зі сплати податку.

Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від оподаткування фактично є проявом переконання і при­мусу у сфері оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання реалізуються у виконанні платниками приписів подат­кових норм, виключаючи їх порушення, то примус пов'язаний з діяль­ністю податкових та інших компетентних органів. Предметом ухи­лення громадян та юридичних осіб від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів виступають пов'язані з об'єктом оподатку­вання грошові суми цих обов'язкових внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі податкового закону упов­новаженим органом з додержанням передбаченої Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткуван­ня» процедури і входять до податкової системи України.

Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підста­вою для неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави — забезпечити ефективність, цільове спрямування, конт­роль та економію коштів, які спрямовуються на державні видатки.

Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як ос­новне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків.

Аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб'єктів податкових правопорушень, мож­на визначити такі їх види, як: обхід податку — правомірне уникнен­ня сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, за­кладених законодавством; ухилення від сплати податку — правопо­рушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов'язків щодо сплати податків та обов'язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків — навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.

Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріаль­них (внутрішніх), об'єктивних і суб'єктивних ознак, зокрема: су­спільна небезпека; протиправність; винність; караність. Видимою оз­накою, що випливає із самого терміна «правопорушення», є проти­правність. Правопорушення завжди є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов'язки і заборони. Правопорушення — це діяння, тобто зовнішньо об'єктивований акт, який виражається і ус­відомлюється як ставлення суб'єкта до реальної дійсності, інших суб'єктів держави, суспільства.

Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи без­діяльність) суб'єктів податкових правовідносин (суб'єкта оподатку­вання, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб тощо), що призвели до невиконання або нена­лежного виконання правил, встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.

Отже, податкове правопорушення — це протиправне винне діян­ня (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або нена­лежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридич­ну відповідальність.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідно­сини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що ре­гулюють встановлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізова­них фондів коштів.

Суб'єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосо­вується лише до платників податків, які мають об'єкт оподаткуван­ня і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок, тоб­то відповідальність за правильність обчислення, своєчасність спла­ти податку та інших обов' язкових платежів і додержання законодав­ства про оподаткування покладається на платників податків та інших обов'язкових платежів¹.

Коли обов'язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб'єк­том відповідальності (за неправильне обчислення, утримання подат­ку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприєм­ство. Тому вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що підлягають утриманню з джерела виплати при подат­ковому обкладанні громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу.

Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення по­даткового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.

Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі:

1) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця
група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції,
ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією
особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться
збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

2)заниження об'єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;

4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій,
розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків,
обов'язкових платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних дору­чень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що
використовуються для отримання доходів тощо.

Податки, інші обов'язкові платежі, не оплачені у встановлені стро­ки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю. За наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до юридичної відповідальності у разі:

1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;

2)списання податкової заборгованості, яке провадиться у випад­ках, передбачених законами України;

3)реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється
відповідно до законодавства України.

Останні два роки відповідно до норм, закладених у законах Ук­раїни «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та «Про Дер­жавний бюджет України на 2001 рік», податкові органи не прово­дять реструктуризацію або списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за податками, зборами до бюджету, що виникла з 1 січня 2000 р., а також надають відстрочення щодо термінів їх сплати.

Дата добавления: 2015-05-31