З трудового права України

Фондова лекція

На тему: “ МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ “

Лекцію підготував

доцент кафедри цивільного права

і процесу

підполковник міліції Бобко В.Г.

КИЇВ - 2009

ПЛАН:

1. Поняття і умови матеріальної відповідальності. Відмінність матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності;

2. Види матеріальної відповідальності;

3. Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.

Рекомендовані нормативні акти і література до теми:

1. Конституция України. – К., 1996.

2. Кодекс Законів про Працю України. – Х: Одіссей, 2009.

3.

1. Поняття і умови матеріальної відповідальності. Відмінність матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності;

Матеріальна відповідальність становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору — працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного не­виконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.

Матеріальна відповідальність має двосторон­ній, взаємний характер і складається з матеріальної відпові­дальності працівників і матеріальної відповідальності роботодав­ця — власника підприємства, установи, чи фізичної особи.

Працівник, котрий заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Згідно із законодавством працівник зобов'язаний виконувати розпоря­дження роботодавця або уповноваженого ним органу, дбайливо ставитися до майна власника, матеріалів, обладнання. Працівник не має права ризикувати майном та коштами роботодавця без спеціального на те уповноваження, всі рішення щодо витрачан­ня коштів або інших цінностей роботодавця працівник має здій­снювати відповідно до законодавства або розпоряджень власника.

Водночас роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, за­подіяну останньому в зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється гла­вою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації"; Законом України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкрадан­ням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцін­них металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р. Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінно­стей, затв. Пост. Каб. Міну. від 22 січня 1996 р. № 116 (із доповненнями); Типовим договором про колективну (бри­гадну) матеріальну відповідальність, затв. Наказом Мін.- ва праці України від 12.05.1996 р. № 43

Окрім нормативно-правових актів України продовжують діяти кілька актів СРСР. Зокрема, постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок укладення письмових договорів про повну матеріальну відповідальність робітників і службовців за незабезпечення схоронності ціннос­тей, переданих їм на збереження або для інших цілей" від 3 жовт­ня 1997 р. № 889.

Застосовуються Пост. - ви Пленуму Верховного Суду України: "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, за­подіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівника­ми" від 29 грудня 1992 р. № 14 (зі змінами і доповненнями).

КЗпП України, не містить загальної статті, яка спеціально передбачала б відпові­дальність роботодавця щодо відшкодування матеріальної шкоди працівникові, заподіяної йому при виконанні трудових обо­в'язків.

Згідно із КЗпП України матеріальна відповідальність робото­давця настає лише у випадках незаконної відмови у прийнятті на ро­боту, незаконного звільнення, переведення працівника, затримки видачі трудової книжки, неправильного формулювання причини звільнення, затримки виконання рішення відповідного органу щодо поновлення прав працівника тощо. Така відповідальність передбачена статтями 117, 235, 236 та деякими іншими.

Слід звернути увагу на те, що ст. 173 КЗпП містить норму про обов'язок власника відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, пов'язаним із виконання трудових обов'язків. Але відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р., такий обов’язок покладено на Фонд соціаль­ного страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, до якого роботодавці вносять страхові внески, розмір яких відповідає ступеневі ризику умов праці на конкретному підприємстві.

Відмінність матеріальної відповідальності від цивільно-правової:

1) Відмінні суб'єкти. У матеріальній відповідальності такими суб'єктами є працівник, який перебуває у трудових відно­синах із роботодавцем, і роботодавець. У цивільній відповідаль­ності таким суб'єктом є будь-яка юридична або фізична особа.

2) Підставою матеріальної відповідальності є — тру­дове правопорушення, яке заподіяло майнову шкоду одній зі сторін трудового до­говору. Підставою цивільно-правової відповідальності є майно­ве правопорушення.

3) Однією з обов'язкових умов матеріальної відповідальності є наявність вини, тобто умислу чи необережності, у діях правопорушника. Цивільно -правова відповідальність може виникати без вини, зокрема володільця джере­ла підвищеної небезпеки.

4) У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, а неодержані доходи відшкодуванню не підлягають. Водночас у цивільно-правовій відповідальності застосовується принцип повного відшкодування, за якого відшкодуванню підля­гають як пряма дійсна шкода, так і упу­щена вигода.

5) У трудовому праві характерним є застосуван­ня обмеженої матері­альної відповідальності. Таким обмеженням висту­пає не обсяг заподіяної шкоди, а середній заробіток працівника. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законо­давством.

6) Межі матеріальної відповідальності працівників залежать від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник. Зокрема, діє загальне правило, згідно з яким шкода, заподіяна з необережності, підлягає відшкодуванню в обмеженому розмірі. В цивільному праві розмір відшкодування не залежить від форми вини.

7) Тягар доведення підстави та умов матеріальної відпо­відальності працівника лежить на власникові або уповноваже­ному ним органі (ст. 138 КЗпП України), тобто діє презумпція невинності працівника, тоді як у цивільному праві встановлено презумпцію вини заподіювача шкоди, і тягар доказування лежить саме на ньому.

8) У трудовому праві можливо покриття шкоди працівниками у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, за розпорядженням власника або уповно­важеного ним органу. У решті випадків покриття шкоди прова­диться шляхом подання власником позову до суду. Стягнення шкоди за цивільно -правової відповідальності провадиться за рішенням суду.

Дата добавления: 2015-05-31