Підстава та умови матеріальної відповідальності

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є тру­дове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні.

Елементами трудового майнового правопорушення є умови матеріаль­ної відповідальності сторін трудового договору:

1. Наявність прямої дійсної шкоди. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 29.12.1992 р. роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, організації провести витрати на відновлення, придбан­ня майна або інших цінностей чи зробити зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищен­ня майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприєм­ством грошових надходжень, що йому належали, внаслідок не­дбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; зне­цінення документів внаслідок пропущеного строку позовної дав­ності та неможливості у зв'язку з цим стягнення за документа­ми, які підтверджують наявність заборгованості. Знеціненим документом може бути неналежне складений акт на прийман­ня продукції тощо. До прямої шкоди також належить шкода, яка виникла у роботодавця внаслідок відшкодування шкоди іншим особам, якщо це стало результатом винних протиправних дій працівника.

Ст. 130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією. Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.

Не може бути стягнена шкода, що належить до категорії нор­мального виробничо-господарського ризику, а також шкода, запо­діяна працівником, який перебуває у стані крайньої необхідності. До нормального виробничого ризику належить шкода, яка заподі­яна, наприклад, при випробуванні нових технічних засобів вироб­ництва, коли неможливо було досягти бажаного результату іншим шляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди.

2. Протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін тру­дового договору (невиконання або неналежне виконання трудо­вих обов'язків). Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і роз­порядженнями власника або уповноваженого ним органу.

3. Причинний зв'язок між протиправним порушенням обо­в'язку і майновою шкодою.

4. Вина працівника, власника або уповноваженого ним орга­ну. Вина являє собою відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. Матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наста­ти без вини. При покладанні на працівника матеріальної відпо­відальності вина повинна бути обов'язково встановлена. Окрім того, форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності.

Тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваже­ному ним органі, крім випадків відшкодування шкоди праців­никами, які несуть повну матеріальну відповідальність за спеці­альними законами, уклали договір про повну матеріальну відпо­відальність або отримали матеріальні цінності за разовим дору­ченням. Щодо таких випадків діє презумпція вини, і працівник буде вважатися винними доти, доки сам не доведе свою невину­ватість у виникненні шкоди.

Матеріальна відповідальність може бути покла­дена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

2. Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відпо­відальності працівників: обмежену і повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника обмежена матеріальна відповідальність -яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодува­ти власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку (ст. 132 КЗпП).

Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер і застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники — за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, організацією працівнику в користування;

2) керівники підприємств, організацій та їх заступни­ки, керівники структурних підрозділів та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ­хідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякіс­ної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП).

Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яку не відшкодовано її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягнен­ню, не повинна перевищувати суми, на яку заподіяно шкоду.

Між тим, на керівників та відповідних службових осіб покладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Вер­ховного Суду України у своїй постанові № 14, на таких службо­вих осіб покладається матеріальна відповідальність у зазначе­них межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку мож­ливість підприємство втратило.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місяч­ного заробітку, він визначається відповідно до затв. по­ст. Каб. Міну від 8.02.1995 р. № 100 “Порядку обчислення середньої заробітної плати” (зі змінами і до­повненнями), а саме виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшко­дування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо праців­ник пропрацював менше 2 місяців, а в разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирі­шується після його звільнення, — виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи на даному підприємстві (п. 4 пост. Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1997 р. № 31).

Повна матеріальна відповідальність працівників - передбачена у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена (ст. 134 КЗпП).

Підстави притягнення до повної матеріальної від­повідальності (є вичерпними):

1. Укладення між працівником і власником письмового до­говору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на доповнення до трудового договору, конкретизує обов'язки власника або уповноваженого ним органу і працівни­ка щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей. До­говори про повну матеріальну відповідальність укладаються за умови, що працівник досяг 18 років, тобто є повнолітнім і обіймає посаду (або виконує роботу), передбачену спеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР від 28 грудня 1977 р. № 447/24 "Про затвердження пе­реліку посад і робіт, що заміщуються або що виконуються пра­цівниками, з якими підприємством, установою, організацією мо­жуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відпо­відальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або за­стосування в процесі виробництва", а також Типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

У переліку за основу притягнення працівників до матеріаль­ної відповідальності покладено зміст їх трудових обов'язків, виконання функцій, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей. Цей перелік не підлягає розширювальному тлумачен­ню. (Приклад: У зв'язку з цим слід зазначити, що на практиці керівники підприємств відчувають потребу укладати договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (вико­нувана робота) в зазначеному переліку не вказані. Наприклад, такі договори укладаються з лаборантами кафедр вищих навчаль­них закладів, з майстрами дільниць у будівельних організаціях тощо, хоча юридичної сили такий договір не має).

Працівник не може бути притягнений до повної матеріальної відповідальності на підставі укладеного договору про повну матеріальну відпові­дальність, якщо його посада не міститься у переліку.

Недійсними є договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, котрі не досягли 18-літнього віку. Укладен­ня договору про повну матеріальну відповідальність є обов'яз­ковим, якщо працівник виконує обов'язки щодо обслуговуван­ня матеріальних цінностей і це становить його основну трудову функцію. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийняття громадянина на таку роботу (посаду), що передба­чає обов'язкове укладення письмового договору про повну ма­теріальну відповідальність. Така відмова без поважної причини вже прийнятого на роботу працівника вважається порушенням трудової дисципліни з відповідними юридичними наслідками. У разі відмови від укладення договору про повну матеріальну відповідальність внаслідок поважних причин власник зобов'я­заний надати працівнику іншу роботу, а за її відсутності або відмови працівника від переведення останній може бути звільне­ний за п. 1 ст. 40 КЗпП.

2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 ст.134).

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування мате­ріальних цінностей не становить основної трудової функції і їх посади не містяться в названому вище переліку. У таких випад­ках власник повинен ознайомити працівника, якому видано ра­зову довіреність, з порядком приймання, транспортування, збере­ження цінностей.

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134).

До вимоги про повному матеріальну відповідальність повинні додаватися докази, що підтверджують вчинення працівником дій, встановлених у порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільне­ний від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністратив­ної відповідальності або у зв'язку з передачею винного на пору­ки, це не виключає застосування матеріальної відповідальності. У разі оголошення виправдувального вироку, припинення кри­мінальної справи за відсутністю складу або події скоєння зло­чину працівник не притягується до матеріальної відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП. Водночас це не виключає права роботодав­ця притягувати такого працівника до обмеженої матеріальної відповідальності.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому ста­ні (п. 4 ст. 134).

Факт появи на роботі в нетверезому стані є гру­бим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду настає незалежно від того, умисно або з необережності заподіяно шкоду.

Власник зобов'язаний довести, що шкоду заподіяно працівником у нетверезому стані. Доказами можуть бути медич­ний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні питання про притягнен­ня працівника до повної матеріальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 29 грудня 1992 р. № 14 указав на те, що зменшення розміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетверезому стані, як правило, не допуска­ється.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умис­ним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продук­ції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших пред­метів, виданих працівникові в користування підприємством, установою, організацією (п. 5 ст. 134).

Повна ма­теріальна відповідальність настає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення вказаного май­на сталися з необережності (недбалості), настає матеріальна відпо­відальність у межах середнього місячного заробітку.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну під­приємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 ст.134 КЗпП).

У цьому випадку матеріальну відповідальність, передбачено спеціаль­ними нормативно-правовими актами і шкоду зокрема, заподія­но: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отри­манням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини викривлень даних про виконування робіт; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних матеріалів; ви­тратами підприємства на навчання у вищо­му навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника за пору­шення трудової дисципліни або за власним бажанням без поваж­ної причини протягом 3 років з часу прийняття на роботу за направленням (див.: Постанову Пленуму Верховного Суду Украї­ни № 14 від 29 грудня 1992 р. в редакції постанови Пленуму від 28 березня 1997 р. № 3

7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст.134).

У даному випадку шкода заподіюється роботодавцеві не сторонньою особою, а саме працівником, який перебуває з таким підприємством у трудових правовідносинах на підставі трудового договору. Така шкода може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. (Прикла­дом такої шкоди є використання майна підприємства в особис­тих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранс­порті) підприємства роботи, яка не належить до трудової функції працівника).

Пленум Верховного Суду роз'яснив, що визначаючи розмір шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням з особистою метою технічних засобів (автомобілів, тракторів, авто­кранів і т. ін.), належних підприємствам, потрібно виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкоду­ванню із застосуванням норм цивільного законодавства. У таких випадках шкода має відшкодо­вуватися в повному розмірі, включаючи й нестримані підприєм­ствами доходи від використання вказаних технічних засобів (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р.).

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або пе­реведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП), несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди.

Обов'язок відшкоду­вати у повному розмірі шкоду, заподіяну підприємству у зв'яз­ку зі сплатою незаконно звільненому чи переведеному праців­никові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче­оплачуваної роботи, покладається на таку службову особу, за на­казом чи розпорядженням якої таке звільнення чи переведення було здійснене. Службова особа притягається не тільки за "явне порушення", а й за будь-яке порушення, що потягло прийняття незаконного рішення із зазначених питань. Відповідальність у такому випадку настає незалежно від форми вини.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати по­над один місяць, що призвело до виплати компенсації за пору­шення строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної фор­ми власності не мають заборгованості перед цим підприєм­ством (п. 9 ст. 134 КЗпП у ред. Закону України від 17 жовтня 2002 р. № 184-ІУ).

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників

Поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство пе­редбачає можливість укладення письмового договору про колек­тивну (бригадну) матеріальну відповідальність.

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі збе­ріганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або за­стосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожно­го працівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріальна відповідальність власником або уповноваже­ним ним органом за погодженням з виборним органом первин­ної профспілкової організації на підприємстві.

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідаль­ність укладається між підприємством, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).

Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника (уповноваженого ним органу) і бри­гади. Так, кожний член бригади має право брати участь у прий­манні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою зі зберігання, обробки (відпуску), перевезення цінностей, брати участь в інвента­ризації цінностей, що передаються колективу, в необхідних випад­ках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведен­ня окремих членів бригади, якщо вони, на його думку, не можуть забезпечити збереження ввірених бригаді цінностей тощо.

Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колектив­на (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосуван­ня, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матері­альну відповідальність, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 р. № 43 (зі змінами, внесеними наказом Мінпраці України від 15 листопа­да 1996 р. № 87)

У Перелік включені такі роботи, як виконання касових операцій, приймання від населення платежів, приймання і відпуск матеріальних цінно­стей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між чле­нами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При вста­новленні безпосереднього винуватця — члена бригади, що запо­діяв шкоду, обов'язок його відшкодування покладається на цьо­го конкретного працівника, тобто у такому випадку відшкоду­вання провадиться за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.

3. Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповно­важеному ним органу, залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, організації, визначається відповідно до ст. 135-3 КЗпП за фактичними втра­тами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з ба­лансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з ураху­ванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.

Ст. 135-3 КЗпП України передбачає можливість кратного об­числення розміру шкоди, заподіяної підприємству розкраданням, умисним зіпсуванням, недостачею або втратою окремих видів май­на та інших цінностей.

Так, кратний розмір обчислення застосовується у разі заподіяння шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валю­тою, крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей згідно із Законом України "Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, до­рогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р., і затв. Пост. Каб. Міну від 22.01. 1996 р. Порядком визначення розміру збитків від роз­крадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних ціннос­тей.

У трудовому праві визнається існування двох видів матеріаль­ної відповідальності — обмеженої і повної. Підвищена матеріальна відповідальність не розглядається як окремий вид відповідаль­ності, а норми щодо кратного обчислення включено в статті, які стосуються визначення розміру шкоди.

Порядок відшкодування шкоди:

Стягнення шкоди, завданої працівниками, в розмірі, що не пере­вищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпоряджен­ням власника, керівниками підприємств, організацій та їх заступниками — шля­хом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпо­рядження має бути зроблено не пізніше 2 тижнів від дня вияв­лення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, або у суді.

В інших випадках відшкодування шкоди провадиться шля­хом подання власником позову до суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня ви­явлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважа­ти день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації ма­теріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного акта або висновку.

Суд, визначаючи розмір відшкодування, враховує форму вини і конкретні обставини, за яких було заподіяно шкоду. Постано­вою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкрет­них обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналеж­на організація праці).

Зниження розміру відшкодування не допускається, якщо шко­ду заподіяно злочинними діями працівника, скоєними з корис­ливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визна­чається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відпо­відальність застосовується лише за умови встановлення судом, що шкода підприємству, організації заподіяна спільними умисними діями декількох працівників або працівника та інших осіб.

Дата добавления: 2015-05-31