Чернігівщина й Переяславщина

Турово-Пинська земля

Українські землі в ХІ-ХІІ в.

Разом з тим, як піду­па­да­ла си­ла й по­ва­га Київа та київських князів, і де­які землі по­ча­ли одс­та­ва­ти од Київа та жи­ти своїм осібним землі жит­тям, з своїми осібни­ми кня­зя­ми. Одс­тає Га­ли­чи­на, зем­ля Ту­ро­во-Пинська, Пе­ре­яс­лавська, Во­линь. Ос­та­ло­ся тільки два князівства, що не ма­ли своїх дідич­них (наслідствен­них) князів - Київщи­на та Нов­го­род-Псков: Київщи­на - бо Київ вва­жав­ся за най­до­ро­щий уділ, з-за яко­го без­нас­тан­но во­юва­ли­ся князі, а Нов­го­род - бо там віче узя­ло та­ку си­лу, що князь був там не­на­че пре­зи­дент (го­ло­ва) рес­публіканської дер­жа­ви (та­кої, де кня­зя сам на­род вибірає). Ска­же­мо ко­ро­тенько про ті осібні ук­раїнські землі, що ут­во­ри­ли­ся в XII віці.

Турово-Пинська зем­ля (князівство) зай­ма­ла землі се­редньої При­пе­ти. Се справжнє „Полісся" - край лісів і баг­нис­тих тря­со­вин. Го­ловні цент­ри: Ту­ров, Пинськ, Клецьк, Слуцк, Го­род­но, Дуб­ро­ви­ця, Сте­пань, Чор­то­рий­ськ. Ту­ро­во-Пинська зем­ля вва­жа­ла­ся дов­го прищіпкою до Київа, але од­ко­ли там засів, по смер­ти Юрия Дов­го­ру­ко­го, Юрий Ярос­ла­вич (1161 ро­ку), Ту­ро­во-Пинська зем­ля ста­ла осібним князівством, хо­ча й дру­го­ряд­ним. Зго­дом ся зем­ля сильно розд­ро­би­ла­ся, бо нам­но­жи­ло­ся своїх князів, і кож­но­му хотіло­ся ма­ти свою „во­лость". Че­рез се си­ла князівства ос­лаб­ла. З двох, боків князівство ма­ло не­без­печ­них сусідів: з за­хо­ду хи­жим оком пог­ля­дає на нього Ро­ман Га­лицький (при кінці XII в.), а з півно­чи - Лит­ва. Бо­ячись Ро­ма­на, Ту­ро­во-Пинські князі шу­ка­ли за­хис­ту у Ли­товських князів, але скінчи­лось на тім, що Лит­ва ста­ла гос­по­да­рем в їхній землі.

Колишню Сівер­щи­ну Ярос­лав розділив на двоє: на півно­чи князівство Чер­нигівське, а з по­луд­не­вої Сівер­щи­ни зро­бив Пе­ре­яс­лавське князівство. Чер­нигівщи­на, од часів Ярос­ла­ва, бу­ла уділом Свя­тос­ла­ва Ярос­ла­ви­ча, й рід сей так гли­бо­ко за­ко­ре­нив­ся там, що ще у XV-XVI віках за­дер­жа­лись там дрібні княжі ро­ди з коліна Свя­тос­ла­ва. Чер­нигівська зем­ля бу­ла при­вя­за­на до Свя­тос­ла­вичів, Ольго­вичів та Да­ви­до­вичів (все од­но­го коліна). В XII віці бу­ло вже там три во­лос­ти: Чер­нигівська, Нов­го­родсіверська та По­семє (по річці, що вли­вається в Дес­ну). Зго­дом зя­ви­ли­ся ще дрібніші во­лос­ти: Рильск, Пу­тивль, Курськ, Труб­чевськ.

Переяславське князівство ве­де по­ча­ток од Ярос­ла­ва. Тоді во­но зай­ма­ло по­важ­не місце: бу­ло третє з ря­ду (пер­ше - Київ, дру­ге - Чер­нигів); але од­ко­ли Мо­но­мах засів у Київі, Пе­ре­яс­лав став прищіпкою до Ккїва; князі там не за­си­жу­ва­лись: де­які сиділи по кілька тижнів, а бу­ло й так, що по кілька го­дин. В Пе­ре­яс­лавській землі од то­го не бу­ло доб­ро­го ла­ду, і гро­ма­да на­ду­ма­ла за­вес­ти своїх влас­них князів, щоб сиділи у них пос­то­ян­но. А щоб за­без­пе­чи­ти се­бе од пре­тензій київських Мстис­ла­вичів та Чер­нигівських Ольго­вичів, во­ни пок­ли­ка­ли до се­бе кня­зя з чу­жо­го коліна, не ук­раїнсько­го - Суз­дальсько­го Юрия (Дов­го­ру­ко­го), та си­на йо­го Гліба. Суз­дальські князі дер­жа­ли­ся в Пе­ре­яс­лаві аж до упад­ку князівства підчас та­тарської руїни.

Переяславське князівство більш од усіх ин­ших терпіло од нас­коків во­ро­жих орд уся­ких - Пе­ченігів, Торків, По­ловців: з за­хо­ду і з по­луд­ня був го­лий степ - ду­же на ру­ку уся­ким хи­жим ор­дам. Тим то се князівство бу­ло обо­рон­ною гра­ни­цею з сте­пом на краю за­се­ле­них руських зе­мель; то­му то в на­ших дже­ре­лах до Пе­ре­яс­лав­щи­ни впер­ше при­ло­же­не слав­не пізнійше імя „України". Оповіда­ючи про смерть Во­ло­ди­ми­ра Глібо­ви­ча, київська літо­пись ка­же, що за ним ду­же жал­ку­ва­ла Ук­раїна: „о нем­же Ук­рай­на мно­го пос­то­на". Далі се най­мен­ня пе­ре­хо­дить й на Київщи­ну, що теж як і Пе­ре­яс­лав­щи­на, літ 400-500 бу­ла пог­ра­нич­чям з Сте­пом; а з Київщи­ни та Пе­ре­яс­лав­щи­ни, в XVII та XVI­II в., ко­ли се пог­ра­нич­чя зро­би­лось осе­ред­ком ук­раїнсько­го жит­тя, розійшло­ся най­мен­ня „Україна" й по ин­ших кут­ках, де тільки жив ук­раїнський на­род, і ста­ло дру­гим іме­нем по­луд­не­вої Ру­си.

Дата добавления: 2015-06-04