Данило Романович 1228-1264

Мстислав Мстиславич Удатний 1214-1228

Тоді Лєшко, щоб виг­на­ти з Га­ли­чи­ни Андрія, зап­ро­сив кня­зю­ва­ти в Га­ли­чу Мстис­ла­ва Мстис­ла­ви­ча, на приз­ви­ще „Удат­но­го", з Нов­го­ро­ду. Сей князь увесь час од­би­вав­ся то од Угрів, то од По­ляків, то од Га­лицьких бо­яр, по­ки на­решті Уг­ри не пішли геть з Га­ли­чи­ни, а Лєшко за­ми­рив­ся. Але Мстис­лав був не твер­дої волі чо­ловік, і бо­яре, що хотіли, те з ним і ро­би­ли. Пос­лу­хав­шись бо­яр, він од­дав доньку свою за ко­ро­ле­ви­ча з Андрія угорсько­го і пе­ре­дав йо­му Га­ли­чи­ну, а собі зос­та­вив тільки По­низ­зя. З Да­ни­лом він теж по­ро­да­чив­ся, од­дав за нього дру­гу доньку, Ган­ну. Був з нього доб­рий во­яка, але нез­дар­ний во­ло­дарь. За нього став­ся пер­ший прихід Та­тар на Русь.

У 1223 році звер­нув­ся до Мстис­ла­ва йо­го тесть, по­ло­вецький хан Ко­тян, і став про­ха­ти йо­го та й ин­ших князів, щоб во­ни до­по­мог­ли йо­му про­ти Та­тар, бо невідо­мий до то­го во­рог сей, що на­су­нув­ся з Азії, не­без­печ­ний не тільки для По­ловців, але й для Ру­си. Мстис­лав за­раз скли­кав князів у Київ. До київсько­го кня­зя Мстис­ла­ва Ро­ма­но­ви­ча зїха­ли­ся князі: Мстис­лав Удат­ний Га­лицький, Мстис­лав Свя­тос­ла­вич Чер­нигівський, Ми­хай­ло Все­во­ло­до­вич (з чер­нигівсько­го коліна), Да­ни­ло Ро­ма­но­вич Во­линський, та ба­га­то ин­ших. Всі во­ни на раді своїй пос­та­но­ви­ли за­раз іти з По­лов­ця­ми на Та­тар; одні поп­лив­ли Дніпром, а другі пішли су­хо­до­лом і зібра­ли­ся всі ко­ло ост­ро­ва Хор­тиці, а звідти й пішли на схід у степ. Тут їх зустріли пос­ли та­тарські і ска­за­ли кня­зям: „Ми чу­ли, що ви зібра­ли­ся на нас війною, - чо­го, не знаємо. Ми прий­шли во­юва­ти не з ва­ми, і вас ми не зай­маємо; ми прий­шли зво­юва­ти По­ловців, на­ших рабів". Не пой­ня­ли їм віри князі, - по на­мові По­ловців пов­би­ва­ли послів і, роз­бив­ши пе­ре­дові ва­та­ги та­тарські, ру­ши­ли далі у степ. Там на р. Калці, що впа­дає у Азовське мо­ре, стріли во­ни го­ловні си­ли Та­тар. Се бу­ло у 1223 р. Ста­ла­ся ве­ли­ка січа, і Та­та­ри зовсім роз­би­ли Руських князів; Мстис­лав Удат­ний і Да­ни­ло Во­линський, по­ра­нені, лед­ве повтіка­ли, а реш­ту князів Та­та­ри по­вя­за­ли, пок­ла­ли їх ряд­ком на зем­лю, по­нак­ла­да­ли на них звер­ху дош­ки, а на тих дош­ках посіда­ли обіда­ти і та­ким по­би­том на смерть за­ду­ши­ли князів. Так скінчив­ся той стра­шен­ний бій. Після то­го Та­та­ри рап­том, як прий­шли, так са­мо рап­том зник­ли, вер­нув­шись на­зад в Азію.

Помер Мстис­лав у 1228 році в Тор­чеську, в Київщині, ку­ди пе­рей­шов пе­ред смертью, по­ки­нув­ши Га­ли­чи­ну. Пе­ред смертью, зви­чаєм бла­го­чес­ти­вих князів, він пост­риг­ся у схи­му (в ченці).

Коли по­мер Мстис­лав, в ру­ках Да­ни­ла і Ва­силька бу­ла вся Во­линь, крім кількох дрібних во­лос­тей в по­луд­невій Во­лині та Белзької землі. Але то­го Да­ни­ло­ви бу­ло ма­ло - він за­ду­мав приєдна­ти до своїх зе­мель і Га­ли­чи­ну, де людність тяг­ла за ним ру­ку. Ро­ку 1230 роз­по­чав Днни­ло бо­ротьбу за Га­лич - і про­тяг­ла­ся во­на цілих 15 літ, по­ки під містом Ярос­ла­вом не по­бив він Рос­тис­ла­ва Ми­хай­ло­ви­ча Чер­нигівсько­го, най­зав­зятішо­го сво­го суп­ро­тив­ни­ка, і не за­па­ну­вав в Га­ли­чині. За сих 15 літ він не раз кня­жив у Га­ли­чу, але йо­го ви­го­ни­ли звідти то Уг­ри, то Рос­тис­лав, а найбільш га­лицькі бо­яре: во­ни ма­ли тоді та­ку си­лу, що не зва­жа­ючи на кня­зя, по­ряд­ку­ва­ли в Га­ли­чині, як хотіли - до­хо­ди­ло до то­го, що роз­да­ва­ли навіть го­ро­ди ин­шим бо­ярам. Але вже за­раз після Ярос­лавської бит­ви Да­ни­ло по­ка­зав бо­ярам, що він не бу­де з ни­ми жар­ту­ва­ти.

Тим ча­сом, по­ки йшла ся ко­лот­не­ча із-за Га­ли­чу, з Азії прий­шли вдру­ге Та­та­ри. Ко­ли про­чув про них київський князь Ми­хай­ло, то втік на Угор­щи­ну. Тоді Да­ни­ло опа­ну­вав Київ і по­са­див там свой­ого намістни­ка - воєво­ду Дмит­ра. Але Київом Да­ни­ло не ду­же до­ро­жив і пізніше од­дав йо­го на­зад кня­зе­ви Ми­хай­ло­ви.

Дата добавления: 2015-06-04