Юрий II Тройденович 1325-1340

Лев ІІ Юриєвич та Андрій Юриєвич 1315-1323

Юрий І Львович 1301-1308

Після Льва зро­бив­ся кня­зем син йо­го Юрий І. В йо­го ру­ках зібра­ли­ся усі Ро­ма­нові землі, бо про Мстис­ла­во­вих синів нічо­го не чу­ти; Юрий пе­реніс сто­ли­цю до Во­ло­ди­ми­ра (Во­линсько­го).

За йо­го кня­зю­ван­ня По­ля­ки заб­ра­ли на­зад Люб­линську зем­лю, - нічо­го не по­мог­ло й те, що він оже­нив­ся на доньці кня­зя Ку­явсько­го (одно з польських князівств) Ка­зи­ми­ра, та був з ним в со­юзі.

Инший со­юз був з пруським (німецьким) хрес­то­нос­ним ри­царст­вом. Ще за Да­ни­ла по­чав­ся сей со­юз - найбільш про­ти ве­ли­ко­го князівства Ли­товсько­го, що по смер­ти Мен­дов­га ду­же зміцняється і стає ду­же не­без­печ­ним сусідом для Га­лицько-во­линської дер­жа­ви.

Взагалі ж кня­зю­ван­ня Юрия бу­ло ча­сом розцвіту і си­ли Га­лицько-Во­линської дер­жа­ви. Між ин­шим за Юрия І в га­лицько-во­линських зем­лях пос­тав­ле­ний був свій мит­ро­по­лит Ніфонт, бо київський пе­реїхав на північ у Во­ло­ди­мир Суз­дальський.

Літописець так опи­сує нам сього кня­зя: „Юрий був муж муд­рий, лас­ка­вий і для ду­хо­венст­ва щед­рий; за йо­го кня­зю­ван­ня Руська зем­ля тіши­ла­ся спо­коєм і сла­ви­ла­ся своїм ба­гацт­вом". Підпи­су­вав­ся він так: „Ко­роль Руський, Ве­ли­кий князь Київський, Во­ло­ди­ми­ро-Во­линський, Га­лицький, Луцький і До­ро­ги­чинський". Що він зве се­бе „ко­ро­лем" (як давніще Да­ни­ло), се то­му, що, за нього, Па­па Римський знов ду­мав був за­вес­ти унію в йо­го дер­жаві і ма­буть прис­лав йо­му ко­ролівську ко­ро­ну.

Докладно не зна­ти, ко­ли са­ме вмер Юрий Льво­вич, але у 1315 році в Га­лицько-во­линській дер­жаві кня­зю­ва­ли вже йо­го си­ни Андрій та Лев. Чи мав Лев свій осібний уділ, чи во­ни пра­ви­ли обид­ва ра­зом - не знаємо, хоч є звістки, що Андрій сидів на Во­лині (у Во­ло­ди­мирі Во­линсько­му), а йо­го брат в Га­ли­чині. Як-не-як, а бра­ти пра­ви­ли спільно і в добрій зла­годі йшли про­ти Та­тар стеж­кою, про­ка­за­ною їхнім прадідом Да­ни­лом. З Хрес­то­нос­ця­ми та Польщею во­ни при­яте­лю­ва­ли. Щоб ще близ­чи­ми до Польщі бу­ти, во­ни од­ру­жи­ли сест­ру Марію з Ма­зо­вецьким кня­зем Трой­де­ном. Князів сих, Ле­ва та Андрія, ду­же по­ва­жа­ли на За­ході. Польський ко­роль Во­ло­дис­лав Локєток у листі свой­ому до Па­пи пи­ше з жа­лем: „Два ос­танні Руські князі, що бу­ли за-для Польщи твер­дим щи­том од Та­тар, пішли з сього світа".

Андрія і Льва у 1223 році не бу­ло вже на світі. Ко­ли са­ме, де і як во­ни по­мер­ли - не відо­мо. Після них не зос­та­ло­ся синів, і че­рез те бо­яре пок­ли­ка­ли до се­бе си­на сест­ри їх Марії, Бо­лес­ла­ва Трой­де­но­ви­ча. Хре­ще­ний на ка­то­ли­ка, він, став­ши Га­лицьким кня­зем, пе­рей­шов на пра­вос­лааіє і став зва­тись Юриєм ІІ.

Те, що бо­яре не шу­ка­ли собі кня­зя з русько­го коліна, а вда­ли­ся до Ма­зо­вецько­го кня­жи­ча, доб­ре по­ка­зує, як сильно відірва­на, відок­рем­ле­на бу­ла в той час Га­лицько-во­линська Русь від реш­ти зе­мель Київської дер­жа­ви - відріза­ли її пот­ро­хи Лит­ва, що всо­ву­ва­лась кли­ном між західньою Русью і Київською, а ще більш ті „та­тарські лю­ди", що прог­на­ли князів та од­да­ли­ся під Та­тар.

У 1331 р. Юрий II од­ру­жив­ся у Плоцьку з донькою ли­товсько­го ве­ли­ко­го кня­зя Ге­ди­ми­на, вих­рес­тив­ши її впе­ред; при хресті да­ли їй імя Євфемія, а ско­ро­че­но про­зи­ва­ли її Оф­кою. Же­нив­шись на ній, Юрий че­рез се близ­чий став із Лит­вою (з дру­го­го бо­ку й Лю­барт, син Ге­ди­ми­на, був жо­на­тий на доньці Юрия - Бо­лес­ла­ва) і за йо­го ча­су Га­лицьке-Во­линське та Ли­товське князівства жи­ли між со­бою як най­кра­ще. Не те бу­ло із Польщею: дер­жа­чись со­юзу з Пруським ри­царст­вом, Юрий увесь час, як Німці во­юва­ли­ся з польським ко­ро­лем Во­ло­дис­ла­вом Локєтком, сто­яв ос­то­ронь і не втру­чав­ся в їх спра­ви, але син Во­ло­дис­ла­ва Ка­зи­мир, увійшов­ши в зго­ду з Угор­щи­ною, но­сив­ся з дум­кою прог­на­ти Юрия-Бо­лес­ла­ва і заб­ра­ти під се­бе Га­лицько-во­линські землі.

У до­машніх спра­вах в князівстві був не та­кий лад, як у політич­них. За сво­го кня­зю­ван­ня Юрий зак­ли­кав у Га­ли­чи­ну ба­га­то Чехів, Німців та вся­ких чу­жо­земців-ла­тин­ників, зап­ру­див­ши ни­ми зем­лю, доз­во­лив про­бу­ва­ти в дер­жаві ка­то­лицьким свя­щен­ни­кам та чен­цям. Се ду­же бу­ло не до впо­до­би на­ро­дові; а до то­го хоч він і пе­рей­шов на пра­вос­лав­ну віру, а та­ки дер­жав­ся ла­тинст­ва (ду­ма­ють, що й жінку вих­рес­тив він не на грецьку, а на ла­тинську віру). Не по­до­ба­ло­ся все се й бо­ярам, що ма­ли ве­ли­ку пе­ре­ва­гу над кня­зем, так що він сам не міг навіть підпи­са­ти й ко­ролівської гра­мо­ти, а раз-у-раз після йо­го ти­ту­лу „З лас­ки Бо­жої при­рож­де­ний князь усієї Ма­лої Росії (Dei gra­tia na­tus Dux to­ti­us Rus­si­ae Mi­no­ris) підпи­су­ва­лись і єпис­ко­пи та бо­яре - бо­ярська ра­да. І от у 1340 році зроб­ле­но змо­ву і кня­зя от­роєно у Во­ло­ди­мирі, а при­хильників Юрия - чу­жинців, що бу­ли при ньому, і вза­галі ла­тин­ників, пов­би­ва­ли. На сьому кня­зе­ви кінчається рід Ро­ма­но­вичів у Га­ли­чині.

По смер­ти Юрия II бо­яре пок­ли­ка­ли до се­бе за кня­зя ли­товсько­го кня­зя Дмит­ра-Лю­бар­та, си­на Ге­ди­ми­на, зя­тя Юрия II. Се був зовсім зру­ще­ний князь, і мо­же бу­ти, що ще пе­ред тим сидів він який­сь час на Во­лині, в „прий­мах" у Юрия. В ру­ках йо­го, так са­мо як і Юрия, бу­ли усі Га­лицько-во­линські землі.

З сього ча­су Ли­товські князі по­чи­на­ють збіра­ти в своїх ру­ках землі давньої Руської дер­жа­ви і при­лу­ча­ти до но­вої дер­жа­ви Ли­товсько-Руської, а ра­зом з сим в житті ук­раїнських зе­мель нас­та­ють ве­ликі пе­реміни. З дру­го­го бо­ку смерть Юрия та кня­зю­ван­ня Лю­бар­та ста­ли при­чи­ною для польських по­ходів на ук­раїнсько-руські землі, по­ки на­решті Польща не підби­ла під се­бе ма­ло не всю Ук­раїну.

Одно сло­во, з часів кня­зю­ван­ня Лю­бар­та, ос­таннього Га­лицько-во­линсько­го кня­зя, по­чи­нається но­ва до­ба: ук­раїнсько-руські землі пе­ре­хо­дять під Лит­ву та Польщу; Лит­ва з Польщею зма­га­ються за ті землі, по­ки во­ни не опи­ни­ли­ся під Польщею. Але про се бу­де мо­ва далі.

***

Дата добавления: 2015-06-04