Розвиток анатомії в епоху середньовіччя

Розвиток анатомії в епоху раннього середньовіччя гальмує диктатура церкви. Медицина і анатомія вивчаються по працях Гіппократа, Аристотеля і Галена, а лікування зосереджується в руках ченців, яким під загрозою відлучення від церкви забороняється проводити розтини не тільки трупів людей, але і тварин.

Справжнє становлення фізіології як науки пов'язане з ім'ям англійського лікаря В. Гарвея (1578—1657), який за допомогою дослідів на тваринах відкрив кровообіг, що було поштовхом для за­стосування експерименту як методу розкриття закономір­ностей діяльності різних органів і систем організму.

У епоху Відродження (XV—XVIII ст.) був закладений фундамент наукової анатомії. Це заслуга найбільшого італійського ученого і художника Леонардо да Вінчі, бельгійського анатома Андрія Везалія і англійського природодослідника Уїльяма Гарвея,

Леонардо да Вінчі (1452—І519) почав розтинати і препарувати трупи людей з метою дослідження будови тіла. Не тільки зовнішні форми і пластика людського тіла привертали художника. їм виконані дуже точні малюнки кісток скелета, м'язів, внутрішніх органів, що супроводжуються замітками і описами. Леонардо да Вінчі поклав початок пластичної анатомії.

Засновником анатомії як науки справедливо вважається Андрео Везалій (1514—1564). Виключно обдарований, він з юних років присвятив себе вивченню цього предмету. У віці 22 років Везалій був запрошений завідувати кафедрою анатомії в Падуанськом університеті (Італія), де викладав анатомію не. по книгах Галена, а висловлював власні уявлення, що сформувалися під час розтину трупів людей. У 25 років Везалій одержав звання доктора медицини, а в 28 років закінчив і опублікував класичну працю в 7 книгах «Про будову людського тіла» (Базель, 1543). У них він описав в систематичному порядку скелет, зв'язки, м'язи, судини, нерви, нутрощі, мозок і органи чуття. Вихід у світ книг Везалія викликав, з одного боку, великий інтерес у учених і сучасників Везалія, а з іншою — обурення і засудження реакційно настроєних анатомів, що прагнули відстояти авторитет Галена. Проте покладено початок процесу, який стає необоротним.

Подальший прогресивний розвиток анатомії пов'язаний зіменами таких вчених, як Г.Фаллопій (1523—1562), Б.Евстахій (1520—1574), І.Фабріцій (1537—1619), М. Мальпігі (1628— 1694), роботи яких про будову і функції органів тіла людини принесли їм заслужену світову славу. З іменами цих учених в анатомії зв'язані назви деяких органів людського тіла (наприклад, фаллопієві труби, євстахієва труба, мальпігіеві тельця в селезінці і нирці і ін.).

У XVI—XVII ст. вже проводилися публічні розтини трупів людини в спеціальних приміщеннях — анатомічних театрах.

У XVII—XVIII ст. на розвиток фізіологічної думки впливали успіхи в галузі анатомії. Так, детальне дослідження лімфатичних судин кишок Г.Азелі (1581 —1626) започаткувало вивчення лімфообігу і відкриття кровоносних капілярів М.Мальпігі (1628—1694). Це дозволило створити уявлення про транспортну систему організму.

Протягом цих століть, які можна вважати початком становлення фізіологічної науки, відбулись три події, які спрямували весь її подальший розвиток. Цс формування французьким математиком і філософом Р.Декартом (1595—1650) поняття про рефлекс, відкриття видатним російським природознавцем М.В.Ломоносовим (1711 - 1765) закону збереження і перетворення енергії та відкриття Гальвані (1737—1798) електричних явищ у жи­вій тканині.

Значних успіхів фізіологія досягла у XIX ст., коли бу­ло закладено основи багатьох наукових напрямків, які розвиваються і в наш час. Відкриття нових закономірностей функцій окремих органів зумовили створення органної фізіології, яка стала основою уявлень про фізіологічні системи органів та їхній функціональний зв'язок. За словами К. А. Тімірязєва (1843—1920) цей час був «віком природознавства». Еволюційна теорія Ч.Дарвіна (1809 — 1882), обгрунтування клітинної теорії Т.Шванном (1810—1882) і прaці I.M.Сеченова про рефлекторну діяльність головного мозку зумовили перехід фізіології на шлях обгрунтованих наукових матеріалістичних узагальнень. Серед наукових положень, сформульованих у минулому столітті, особливе значення має вчення К.Веднара (1813—1878) про вирішальну роль внутрішнього середо­вища для існування багатоклітинного організму за різних умов навколишнього середовища. На його основі розроблено одне з визначальних положень сучасної фізіології — вчення про гомеостаз.

По вказівці Петра І в Петербурзі був створений перший в Росії анатомічний музей — «Кунсткамера», що зіграв важливу роль в природно-научній освіті. У 1717 р. Ф.Рюїш, який блискуче володів технікою виготовлення музейних анатомічних препаратів, продав свою колекцію російському уряду. Частина колекції збереглася дотепер.

Дата добавления: 2015-06-25