Методи науково – педагогічних досліджень

У процесі педагогічного дослідження, яке має на меті отримання нових фактів, використовують систему методів науково-педагогічного дослідження.

Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами фор­мування особистості, встановлення об'єктивної закономірності ви­ховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, дбаючи, щоб таке поєднан­ня забезпечило отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта вихо­вання чи навчання. Використовувані методи повинні за­безпечити одночасне вивчення діяльності, спілкування та Інформованості особистості. При цьому вони мають відо­бражати динаміку розвитку окремих якостей як на певно­му віковому відрізку, так і впродовж усього процесу дослі­дження, забезпечити постійне отримання відомостей про об'єкт дослідження якнайбільшої кількості джерел, що дасть змогу аналізувати не лише перебіг процесу, його ре­зультати, а й умови, в яких він відбувається.

Різноманітність методів педагогічного дослідження можна класифікувати на емпіричні методи дослідження, теоретичні методи, математичні і статистичні методи до­слідження.

Емпіричні методи педагогічного дослідження. Ця гру­па методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійс­ності, зовнішніх зв'язків і відношень. Найчастіше в педа­гогічних дослідженнях використовуються розкриті емпі­ричні методи дослідження, до яких належать педагогічне спостереження, бесіда, анкетування.

Метод педагогічного спостереження. Суть його поля­гає у спеціально організованому сприйманні педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження може бути прямим і опосередкованим, відкритим і закритим, а також реалізовуватись як самоспостереження. Організовуючи спостереження, важливо мати його план, встановити тер­мін, фіксувати результати. Воно повинно бути систематич­ним. Якщо педагог тільки реєструє поодинокі факти, то поза його увагою залишаються вихованці, які прагнуть приховати свою внутрішню позицію. За зовнішньою пове­дінкою потрібно бачити справжні причини, а за словом — справжні мотиви.

Достовірні відомості дає тільки тривале спостереження за вихованцем в усіх видах його діяльності. Нерідко у схо­жих умовах учень поводиться по-різному: на одному уроці він активний і уважний, на

іншому — навпаки. У таких випадках ретельно порівнюють дані спостережень, з'ясо­вують причини розходжень, які можуть бути зумовленими різним ставленням до учня педагогів.

Об'єктивність спостереження забезпечує використання звуко-, відеозапису уроків, позакласних виховних заходів, різних видів діяльності учнів. Приховане спостереження ефективніше, оскільки дає змогу фіксувати природну пове­дінку школяра, унеможливлює вплив педагога на дітей.

Водночас слід мати на увазі, що спостереження не пов­ною мірою забезпечує проникнення в сутність явищ, які вивчаються. Небагато інформації дає воно і для висновків про мотиви дій, вчинків школярів. Тому його необхідно поєднувати з іншими методами дослідження, зокрема з бе­сідою, анкетуванням.

Метод бесіди. Цей метод забезпечує пізнання педаго­гічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для результа­тивності бесіди необхідно мати її план, основні й додаткові запитання; створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками; врахувати індивідуальні особливості співбесідника; виявляти педагогічний такт; уміти запро­токолювати бесіду. Отримані результати доцільно порівня­ти з отриманою за допомогою інших методів інформацією про особистість.

Різновидом бесіди є інтерв'ю — бесіда за заздалегідь розробленим планом з особою або групою осіб, відповіді яких є матеріалами для наукових узагальнень. На відміну від бесіди, яку проводять у природній, невимушеній обста­новці, під час інтерв'ю дослідник ставить заздалегідь сформульовані запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Ций метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не передбачає уточнювальних запи­тань. Використовуючи його, слід враховувати, що респон­денти можуть бути несміливими, боязкими, надмірно ба­лакучими, жартівниками, сперечальниками, виявляти самовпевненість. Результати інтерв'ю залежать від продуманості запитань.

Метод анкетування. Використання цього методу сприяє підвищенню об'єктивності інформації про педаго­гічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки перед­бачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.

Анкети можуть бути відкритими (передбачають до­вільні відповіді на запитання); закритими (до запитань пропонують варіанти готових відповідей на вибір опитува­ного); напіввідкритими (крім обрання однієї із запропоно­ваних відповідей, можна висловити й власну думку); по­лярними (потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.).

Під час анкетування слід так добирати запитання, щоб відповіді на них найточніше характеризували дослі­джуване явище і давали про нього надійну інформацію. Доцільно при цьому використовувати прямі й непрямі за­питання (пряме: «Чи хотіли б Ви, щоб Ваша дочка стала Вчителькою?», непряме: «Як Ви ставитеся до професії вчи­теля?»). Формулюючи запитання, слід уникати підказок. Ефективним є використання під час дослідження одного й того самого об'єкта відкритих і закритих анкет. Для вищої об'єктивності дослідження важливо попередньо перевіря­ти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості уч­нів, вносячи корективи до змісту анкети.

Наприклад, здійснюючи анкетування батьків з метою з'ясування домашніх умов для навчання учня, можна за­пропонувати такі запитання:

1. Як Ви організовуєте виконання домашніх завдань школярем?

2. Як Ви контролюєте їх виконання?

3. Чи звертається до Вас дитина по допомогу під час ви­конання домашніх завдань? У чому полягає ця допомога?

4. Як Ви привчаєте дитину до самостійності у виконан­ні домашніх завдань?

5. Що Ви робите, аби дитина зрозуміла, що головним є не оцінка, а праця, яка передує їй?

6. Які труднощі доводиться Вам долати під час органі-аації домашньої навчальної праці дитини? Як справляєте­ся з ними?

7. Чи аналізуєте Ви разом з дитиною її труднощі у нав­чанні та шляхи їх подолання?

8. Як Ви формуєте в дитини силу волі, самостійність, наполегливість, працелюбність?

9. До яких методів заохочення і покарання у стимулю­ванні навчальної праці дитини Ви вдаєтеся?

Для виявлення інтенсивності пізнавального інтересу уч­ня батькам може бути запропонована така закрита анкета:

1. Як часто учень тривалий час зайнятий розумовою працею? (1—1,5 год. — для молодшого школяра, кілька годин без перерви — для підлітка):

а) часто;

б) інколи;

в) дуже рідко.

2. Чому надає перевагу школяр, коли йому поставлено запитання на кмітливість?

а) поміркувати, але знайти відповідь самому;

б) отримати готову відповідь від інших;

в) як коли.

3. Чи багато читає додаткової літератури?

а) постійно багато;

б) нерегулярно: часом багато, подеколи не читає нічого;

в) мало або нічого не читає.

4. Наскільки емоційно ставиться учень до цікавого для нього заняття, що стосується розумової праці?

а) дуже емоційно;

б) як коли;

в) емоції чітко не виявлені.

5. Чи часто ставить запитання?

а) часто;

б) інколи;

в) зрідка.

Анкетування загалом забезпечує широкий емпіричний матеріал, однак воно залежить від щирості респондентів, їх здатності об'єктивно оцінювати людей, себе, події, явища.

Метод педагогічного експерименту.Сутність, цього методу полягає в ініціюванні дослідником процесів і явищ за конкретних умов. У сфері педагогічних досліджень це забезпечує найдостовірніші результати.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчення наявних педагогічних явищ; перевірювальний, уточнювальний — перевірка гіпотези, створеної у процесі усвідом­лення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструювання нових педагогічних явищ.

Педагогічний експеримент дає змогу штучно відокреми­ти досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців, повторювати педагогічні явища в приблизно однакових умовах, які піддаються контролю.

Цей метод є комплексним, оскільки передбачає поєднання спостереження; бесіди, анкетування, створення спе­ціальних ситуацій тощо.

Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Використовуючи цей метод, вивчають особові вправи учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін, виготовлені в навчальних майстернях предмети характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, реформованості вмінь і навичок.

Шкільна документація (загальношкільний план роботи, плани роботи предметних комісій, класних керівників, Протоколи засідань педагогічної ради та ін.) дає змогу «формувати уявлення про стан навчально-виховної роботи й школі загалом і за окремими її напрямами.

Метод рейтингу. Він передбачає оцінювання окремих сторін діяльності досвідченими суддями (експертами), яким повинні бути властиві компетентність — знання сутності проблеми; креативність — здатність творчо вирішувати зав­дання; позитивне ставлення до експертизи; відсутність схильності до конформізму — наявність власної думки і вдатність обстоювати її; наукова об'єктивність; аналітичність і конструктивність мислення; самокритичність.

Метод узагальнення незалежних характеристик. Особливістю цього методу є узагальнення, порівняння, ос­мислення отриманих за допомогою інших методів відо­мостей про учнів.

У школі-інтернаті перебував Володя М., учень 6 класу. Батька не мав, мати покинула його в трирічному віці. До цього виховувався в дитячих будинках. Мати ним не ціка­вилась, і це його морально пригнічувало.

Він так характеризував себе: «Хотів би не битися, бути ввічливим...» Вихователь відгукувався про нього: «Наодин­ці Володя чудова людина, а в колективі нестерпний», «Во­лодя за дружбу, за ласкаве слово розіб'ється, а зробить усе. Опирається, коли йому наказують». Учителька так висло­вилася про нього: «Якщо не виправиться, виросте холод­нокровним убивцею». Серед вихованців переважали такі думки: «Я вважаю Володю товаришем, бо коли я приїхав до інтернату, всі до мене чіплялися, а він заступився за ме­не»; «Я не знаю, що він там написав про себе, але я гадаю, що він тільки про себе й думає».

Аналіз цих характеристик і спостереження стали під­ставою для висновків, що Володя тягнеться до людей, хоче уваги, тепла, ласки, але приховує це. Важко переживає відчуження від товаришів, неповагу до нього дорослих, хо­ча сам дає для цього привід. Він вимогливий до інших, але менше до себе, не визнає своїх недоліків. Це спричинює конфлікти з товаришами і дорослими. Не впевнений, що до нього добре ставляться. Прагне визнання в колективі, проте йому бракує сили волі, щоб добре вчитись і поводи­тися; хоче бути кращим, але не намагається змінити себе. У виховній роботі з ним виходили з бажання хлопця утвер­дитися в колективі, відчути увагу до себе, стати кращим.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто харак­теризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинни­ки, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли ха­рактеристики складали в різний час, упродовж якого пове­дінка вихованця змінилася.

Метод психолого-педагогічного тестування. Перед­бачає він використання спеціально розроблених завдань і проблемних ситуацій з метою випробування учня на пев­ний рівень знань, умінь, загальну інтелектуальну розвине­ність. Тестові завдання можуть бути подані у формі спеці­альних карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвор­дів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв'язання тестів.

Метод соціометрії. Використовують його з метою вив­чення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології). Учневі пропонують відповісти на запитання типу: «З ким би ти хотів...» (сидіти за однією партою, пра­цювати поруч у майстерні, грати в одній команді та ін.). На кожне запитання він має дати три або більше «вибори». Аналіз їх дає змогу з'ясувати місце, роль, статус кожного члена колективу, наявність внутріколективних угрупо­вань, їх лідерів. На основі отриманих даних моделюють внутріколективні стосунки, наприклад рівень згуртованос­ті колективу, способи його впливу на учня та ін.

Оскільки метод соціометрії не розкриває мотивів взає­мин у колективі, а лише відображає загальну їх картину, його необхідно поєднувати з іншими методами.

Метод аналізу результатів діяльності учня. Вдаючись до аналізу результатів різних видів діяльності учня (успішності, виконання громадських доручень, участі в Конкурсах та ін.), можна скласти доволі об'єктивне уяв­лення про нього за реальними справами. На підставі вив­чання виробів в майстерні, наприклад, можна зробити висновок про його акуратність, старанність у роботі. Виготовлені в технічних гуртках моделі свідчать про спрямова­ність інтересів і нахилів. Відповіді на уроках характеризу­ють пам'ять, мислення, уяву, погляди, переконання. Ко­лекції поштових марок, малюнків і віршів є матеріалом для висновків про спрямованість уваги, спостережливість, Творчу уяву, естетичні почуття і художні здібності. У що­денниках учні занотовують певні події свого життя і став­лення до них.

Чимало відомостей про загальний розвиток учня, куль­туру його мовлення, мислення, інтереси, ідейну спрямова­ність тощо дає твір, у якому учень розкриває своє ставлен­ня до себе, свого оточення, навколишньої дійсності («Моє улюблене заняття», «Недоліки мого характеру», «Мої пла­ни на майбутнє»). Нерідко у творах розкриваються якості, які неможливо простежити за інших обставин. Так, в одній и педагогічних газет йшлося про написання учнями твору на тему: «Мої радощі та прикрощі в шкільному році». Ми­хайло Б., грубий, упертий, насмішкуватий хлопчина на­писав твір у формі щоденника:

«10 вересня. Я схопив двійку навіть з фізкультури. Став відомою особою у школі.

13 грудня. На виховній годині мене обрали фізоргом! Невже вони знають про мене більше, ніж я сам про себе?

12 березня. Урок історії. Вчителька назвала мене найго­ловнішим анархістом. А що це таке?

14 квітня. Сьогодні за диктант отримав оцінку «чоти­ри». Весь день задоволений і пам'ятаю його.

8 травня. Виграли в баскетбол 15:12. Чудово!

17 травня. З історії оцінка «задовільно», з літератури «добре».

25 травня. «Уф! Перейшов до сьомого класу...»

Почерпнуті з творів відомості потребують перевірки ін­шими методами, оскільки учні в них не завжди відобража­ють власні погляди і переконання, намагаються підвести їх під загальноприйняті норми моралі. Перед написанням твору доцільно провести відверту бесіду, диспут, торкнув­шись питань, які необхідно буде розкрити в ньому. Така психологічна підготовка спонукає учнів до відвертого ви­кладу своїх думок.

Теоретичні методи педагогічного дослідження. До тео­ретичних методів педагогічного дослідження належать аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, класи­фікація, узагальнення, абстрагування, конкретизація.

Аналіз і синтез. Ці методи наукового пізнання не іс­нують ізольовано один від одного. Аналіз є уявним або фактичним розкладанням цілого педагогічного явища чи процесу на частини. Синтез — відновлювання цілісності розглядуваного педагогічного явища чи процесу в усьому різноманітті його виявів.

Методи аналізу і синтезу застосовують у теоретичних дослідженнях під час визначення проблеми пошуку, фор­мулювання гіпотези, завдань дослідження. Використову­ють їх і з метою коригування експерименту. Не обходить­ся без них і при підведенні підсумків дослідно-пошукової роботи, формулюванні висновків і рекомендацій.

Індукція та дедукція. У процесі використання цих ме­тодів відбувається перехід знання про одиничне та окреме у знання про загальне, і навпаки. У педагогічному дослі­дженні його використовують для з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між педагогічними явищами, уза­гальнення емпіричних даних на основі логічних міркувань від конкретного до загального.

За методом індукції на підставі загальних знань роб­лять висновки про конкретне. Метод дедукції передбачає формулювання висновків шляхом від загального до кон­кретного. Основою дедуктивного методу є наукові поло­ження, що не вимагають дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіоми.

У педагогічному дослідженні методи індукції і дедук­ції завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального та конкретного.

Порівняння. Як метод педагогічного дослідження по­рівняння полягає в зіставленні отриманих результатів до­слідження з наміченими цілями. У процесі дослідження отримані результати порівнюють не тільки з цілями, а й зі станом об'єкта до початку дослідження, що дає змогу про­стежити динаміку досліджуваного явища.

Класифікація. Завданням її є логічний розподіл педа­гогічних фактів, явищ, процесів за притаманною для пев­ної групи ознакою.

Узагальнення. За своєю сутністю воно є логічною опе­рацією, в результаті якої відбувається перехід від одинич­ного до загального, від менш загального до більш загально­го судження, знання, оцінки.

Абстрагування. До цього методу вдаються за необхід­ності виокремити із сукупності ознак, властивостей явища ті, що становлять предмет дослідження. Тобто абстрагу­вання є процесом мисленнєвого відволікання дослідника ВІД будь-яких ознак, якостей педагогічного явища, від са­мого явища з метою глибшого вивчення його.

Конкретизація. Цей розумовий процес передбачає на­дання предмету конкретного вираження. Під час конкре­тизації відбувається збагачення педагогічних понять нови­ми ознаками, оскільки цей метод спрямований на висвіт­лення розвитку предмета як цілісної системи.

Математичні і статистичні методи педагогічного дослі­дження. Ці методи застосовують у педагогіці для оброб­лення одержаних методами спостереження й експерименту даних, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними феноменами. Сутність математичних методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління про­цесом навчання і виховання. Застосування їх для відобра­ження педагогічних явищ можливе за умови масовості, ти­повості, вимірюваності явищ.

У процесі педагогічного дослідження нерідко виникає потреба у порівнянні, зіставленні педагогічних фактів, явищ і процесів за певними параметрами. Для цього рівні якісних характеристик цих параметрів позначають певни­ми числовими показниками. Вони допомагають оцінити результати експерименту, підвищують надійність виснов­ків, дають підстави для теоретичних узагальнень. До найвикористовуваніших математичних методів належать: методи реєстрування, ранжування, вимірювання.

Метод реєстрування. Цей метод передбачає виявлен­ня певної якості в явищах даного класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад, кількості скоє­них учнями негативних вчинків).

Метод ранжування. Означає цей метод розміщення нпфіксованих показників у певній послідовності (змен­шення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності та ін.).

Метод моделювання. Його сутністю є створення й дос­лідження наукових моделей — смислове представленої і матеріально реалізованої системи, яка адекватно відобра­жає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізації структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом тощо).

Метод вимірювання. Передбачає цей метод присвоєн­ня об'єктам кількісних вимірників відповідно до певних правил (коефіцієнт інтелектуальності «IQ»). Використову­ють такі вимірювальні шкали:

1. Виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри). Для цього об'єкти групують у класи, кожному з яких при­своюють певну цифру. Психологи часто кодують стать, по­значаючи особу жіночої статі нулем, а чоловічої — одини­цею. При цьому використовують ту особливість чисел, що 0 відрізняється від 1, і якщо предмет А має 0, а предмет Б — 1, то А і Б відрізняються від вимірюваної якості. Але це не означає, що Б містить більше якості, ніж А.

2. Порядок у шкалі виміру. Зважаючи на те, що у вимі­рюваних предметах різна кількість якості, використову­ють якість «упорядкованих» чисел, за якою число, припи­сане А, більше від числа, приписаного Б. Це означає, що в А міститься більше даної якості, ніж у Б.

3. Інтервальні виміри. Наприклад, однакові різниці чисел відповідають однаковим різницям значення вимірю­ваної ознаки або якості предмета (час між 1940 і 1945 pp. дорівнює часові між 1980 і 1985 pp.).

4. Вимір відношень. Відрізняється від інтервального тільки тим, що нульова точка не довільна, а вказує на відсутність вимірюваної якості. Прикладом цього виду шкали є ріст і вага. Нульового росту не існує, а чоловік зрос­том 183 см удвічі вищий за хлопчика, що має зріст 91,5 см.

Педагогічні явища і процеси динамічні, постійно змі­нюються. Змінними є характеристики людей або речей, наприклад вага, вік, швидкість читання, кількість дітей. Деякі з цих змінних неперервні, тобто виміри їх можуть мати будь-яке значення (вага, вік, час реагування). Інші змінні дискретні (перервні) — виміри можуть давати тіль­ки окремі значення (наприклад, кількість дітей).

Зміни різних якостей особистості умовно можна оціни­ти за п'ятибальною шкалою:

«5» — якість виявляється дуже сильно і постійно;

«4» — якість виявляється сильно і часто;

«З» — важко визначити (вияви і невияви однакові);

«2» — якість виявляється слабко і зрідка;

«1» — якість виявляється дуже слабко або не виявля­ється взагалі.

Використання будь-якого із методів педагогічного до­слідження має на меті отримання достовірних даних про педагогічну реальність. Важливо, щоб дані, отримані внас­лідок використання одного методу, підтверджувалися да­ними, здобутими за допомогою інших.

Дата добавления: 2015-06-25