Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ПАВЛО ВІРСЬКИЙ – РЕФОРМАТОР УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ

Читайте также:
  1. Анна Павлова. Неумирающий лебедь 1 страница
  2. Анна Павлова. Неумирающий лебедь 2 страница
  3. Анна Павловна уже успела переговорить с Лизой о сватовстве, которое она затевала между Анатолем и золовкой маленькой княгини.
  4. Анна Павловна Шерер, так же как и другие, выказала Пьеру перемену, происшедшую в общественном взгляде на него.
  5. Антон Павлович Чехов
  6. Антон Павлович Чехов 1 страница
  7. Антон Павлович Чехов 2 страница
  8. Антон Павлович Чехов 3 страница
  9. Антон Павлович Чехов 4 страница
  10. Антон Павлович Чехов 5 страница
  11. Антон Павлович Чехов 6 страница
  12. Антон Павлович Чехов 7 страница

Анотація. У статті за основу взято творчість Павла Вірського, його новаторські пошуки та відкриття що яскраво відображають художні підходи до створення багатожанрових танцювальних народно-сценічних полотен. На основі режисерсько-постановочної роботи видатного українського балетмейстера у Державному заслуженому академічному ансамблі танцю України показано практичне втілення високоякісної драматургії у творчому доробку майстра.

Ключові слова: П.Вірський, народно-сценічна хореографія, хореографічний образ, фольклор, жанр, балетмейстер

Постановка проблеми: Вивчаючи життєвий та творчий шлях П.Вірського неможливо не звернути увагу на велику скарбницю спадщини українського народно-сценічного танцю. Усвідомлення досвіду минулих поколінь створює необхідні умови для поєднання сучасних ідей із традиціями минулого та перспективи їх розвитку. Тому характерними тенденціями для подальшого розгляду багатогранної діяльності П.Вірського є дослідження, яке спрямоване на вивчення його життєвого та творчого шляху та творчої діяльності Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.Вірського, який протягом багатьох років полонить серця глядачів високим професіоналізмом.

Мета статті: дослідити життєвий та творчий шлях П.П.Вірського, проаналізувати його балетмейстерсько-педагогічну діяльність та експериментальну роботу в хореографічному колективі народно-сценічної хореографії ім. П.Вірського.

Виклад основного матеріалу:Павло Павлович Вірський — видатний україн­ський хореограф, реформатор українського сценіч­ного танцю, творець і керівник Державного Академічного ансамблю народного тан­цю України. Ще юним Вірський вступає до Одеського музично-драматичного учи­лища. У 1923 році юнак уже був зарахований артистом балету і танцював у спектаклях Р.Баланотті. У такій атмосфері починався творчий шлях Павла Вірського. Спілку­вання з К.Голейзовським пробудило в молодому танцівникові інтерес до вивчення хореографічного фольклору, утвердило у ньому віру в безмежні виражальні можливості хореографії, у раціональність творчого пошуку.

Закінчивши в 1927 році навчання в Одесі, він потім рік ста­жувався в Московському театральному технікумі у знаменитого Асафа Мессерера – педагога, талановитого танцівника, рідного дядька Майї Плісецької. У технікумі Вірський вже формував­ся як хореограф у сфері сміливого експерименту, що поєднувався з повагою до класичної спадщини і водночас із її новаторським розумінням.

Пер­ші роки його самостійного творчого життя, коли він став працювати в рідному Одеському оперному театрі, були для нього важкими. Проте Вірський майже відразу починає займатися і постановочною роботою. У співдружності з випускником Одеського музично-драматичного училища Миколою Болотовим в 1928 році показує оригінальну, самобутню за сценічним рішен­ням постановку балету Р.Глієра «Червоний мак».



Учні тих самих педагогів, Вірський і Болотов органічно доповнюва­ли один одного. У їх балетах гармонійно сполучали­ся танок і пантоміма, в єдине ціле зливалися елементи класичної і на­родної хореографії [8, с. 41].

У 1931—33 роках П.Вірський і М.Болотов — балетмейстери Одесько­го театру. Згодом очолюють трупу Харківського театру ім. М.Ли­сенка, де ставлять «Раймонду» й «Есмеральду». У 1935 році вони керують балетною трупою в Дніпропетровську, де вперше ставлять блискучий комедійний балет за сюжетом «Декамерона» — «Міщанин із Тоскани»— мабуть, найцікавіший балетний спектакль 30—40-х років в Україні, що пройшов майже на всіх балетних сценах.

Все це творче розмаїття стало лише преам­булою до діяльності, що змінить творче обличчя Павла Вірського і визначить його місце в історії української культури. Починати цю діяльність йому довелось майже з нуля — український сценічний танець існував на той час лише у вигляді вставних номерів у спектаклях й одиничних ук­раїнських операх.

Першим кроком Павла Вірського на новому шляху була постановка в Одесі (наприкінці 20-х рр.) танців в опері М.Лисенка «Тарас Бульба». Сповнений емоційного натхнення і могутньої сили «Козачок» — яскрава театралізація народного танцю, збагаченого віртуозною технікою з видоз­міненими акробатичними трюками, — був першим протиставленням без­посередньому перенесенню на сцену фольклорно-танцювальних зразків у їх споконвічному вигляді.

Наступним етапом була Декада української літератури і мистецтва в Москві, для якої П.Вірський і М.Болотов поставили танці в опері С.Гулака-Артемовского «Запорожець за Дунаєм». Все дедалі частіше постає питання про необхідність створення професійного колективу.

Навесні 1937 року був створений Державний ансамбль народного тан­цю України очолюють П.Вірський з М.Болотовим. У першій програмі вони пропонують яскраву театралізацію фольклорних танців з елементами класичної хореографії. Величезний успіх національного українського колективу викликав приголомшливу реакцію тодішніх ідеологічних органів. У епоху повсюдного знищення всього, що можна було запідозрити в українському націоналізмі, Ансамбль створювався як своєрідна проти­вага репресіям і вирвався на найбільші сцени країни.

В 1939 році П.Вірського призначають балетмейстером Ансамблю піс­ні і танцю Київського військового округу. Прикладом для майбутнього балетмейстера-педагога будуть праці видатних митців народно-сценічного танцю, а саме: І. Мойсеєва, Н. Надєждіної, Т. Устинової, М. Годенко, А. Опанасенко, В. Губської, К. Кошурнікова, Н. Рамішвілі, І. Сухішвілі, В. Чабукіані, П. Сандул, Л. Ошурко та інші [8, 49].

У зв’язку з особливою актуальністю вивчення невичерпних джерел нових ідей і тем української національної хореографії завданням балетмейстера професійних та аматорських колективів українського танцю є поглиблене вивчення хореографічної культури нашого народу, удосконалення танцювальної техніки, відпрацювання навичок та вмінь, відтворення особливостей стилю й характеру танців різних регіонів України [4, 68].

Працює він так успішно, що з 1943 по 1955 рік йому запропонували працювати в Державному ансамблі пісні і танцю ім. О.Александрова в Москві. Але єдиним театральним спектаклем, який Вірському да­ли можливість поставити після війни, був балет «Чорне золото» В.Гомоляки. Створений спеціально для чергової московської Декади українсько­го мистецтва, балет не давав матеріалу для творчої роботи ні балетмейстеру, ні артистам. Величезні фінансові і творчі сили були вит­рачені на спектакль, що пройшов навряд чи з десяток разів.

Переломним у долі Павла Вірського й українського народного танцю стає 1955 рік. Знову на сцену в нестримному леті вирвався український на­родний танець, щоб відтепер тріумфально простувати сценами всього світу. Саме в цій стихії проявився унікальний талант Вірського-хореографа [2, с. 24].

Відомий педагог, балетмейстер народно-сценічного танцю Є. Зайцев так говорив про сутність народного танцю: «Невичерпні витоки народної творчості, бо корені його вічні, як вічна на землі людина. Народний танок набирає все більшої сили, розвивається та доповнюється цим життєвим джерелом» [5, с. 21].

Жорсткі закони сцени змушували звертатися до класичної літератури не для внутрішньо-театральної полеміки, а для того, щоб відчути реальну історію і пульс життя.

Так з'являються нові хореографічні полотна «Казка про любов», «Катерина», «Про що верба плаче» і «Запорожці». Варто зазначити, що і ті твори, які не вийшли на сцену і не побачили світло рампи, відзначалися оригінальною театральною гармонією, народженою сміливим поєднанням фольклору і скрупульозним опрацюванням психологічного життя персонажів.

У 1967 році П. Вірський створив історично-революційний балет «Жовтнева легенда». Таких творів майже не було, але інакше і бути не могло, такі творіння завжди одиничні, унікальні [9, 232]. За роки роботи в Ансамблі народного танцю України він поставив близько ста окремих номерів. Навіть такі номери як «Кукурудза» або «Ми пам'ятаємо» і «Бухенвальдський набат» — залишалися українськими за музикою, хо­реографічною лексикою і світобаченням. Майже піввіку не сходять зі сцени «Повзунець», лубочні «Ляльки», до сліз щемливі «Чумацькі радощі», «Одна пара чобіт на вісім ніг» та інші. Фі­нальний «Гопак», що став візитною карткою ансамблю — півстоліття вик­ликає бурхливі овації у найбільших концертних залах планети [6, 11].

Сценічна драматургія, яка була створена Павлом Вірським, змушувала замислитись над кардинальними проблемами народно-побутового життя, була неперевершеною драматургією сучасності. Постановки балетмейстера руйнували «стіну» і кордони між народами, знаходила живе співчуття в серцях глядачів. Діячі культури, мистецтвознавці, журналісти в усіх куточках землі визнавали мистецтво ансамблю неперевершеним [7, 25].

Творчість Павла Вірського була безпосередньо пов’язана і залежала від духовної атмосфери часу, напруженого суспільного життя. Митець, як відомо, віддав чимало років оперній сценічній практиці. Саме тому творча логіка і підштовхувала його на союз з театрально-музичною драматургією. Він добре розумів, що на всі запити професійного хореографічного мистецтва може відповісти тільки театр – театр танцю, в основі якого буде високоякісна драматургія. Потрібно було осмислити минуле, щоб з надією і без

вагань зазирнути в майбутнє. Ці думки і стали вирішальними для подальшої творчої роботи Павла Вірського [1, 79].

В останні роки життя, маючи на меті розширити «регіональну геогра­фію» концертних програм, Вірський запрошує на постановку окремих но­мерів талановитих балетмейстерів з інших українських ансамблів. Серед них в репертуарі Ансамблю з'являється чудова «Березнянка» в постановці балетмейстера Закарпатського ансамблю Клари Балог. Творчість Павла Вірського синтезувала досягнення декількох поко­лінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного ганцю. Він завжди спирався на традиції.

Варто зазначити, що П.П.Вірський виховав цілу плеяду виконавців —учнів-послідовників, для яких український танець теж став справою життя. Багато хто з артистів ансамблю не тільки володіли блиску­чим талантом, а й збирали по всій Україні народні танці, напівзабуті рухи бойо­вого гопака, обряди та танцювальні мелодії.

Незважаючи на всесвітню славу і величезний авторитет, до останніх днів життя П.Вірський змушений був співставляти свої творчі плани з точкою зору «культурних керівників», які прагнули перетворити творчий ансамбль на пред­мет експорту.

Павло Вірський помер 5 липня 1975 року, щойно відзначивши своє 70-ліття, сповнений творчих сил і планів. Іще мине два роки, щоб цей Ан­самбль називали «ансамблем Вірського» і одержати право офіційно носити ім'я свого творця.

Показовою рисою ансамблю, вважав В.Верховинець, є широке відображення сучасної тематики і творче використання спадщини народного танцю. Завдяки високому рівню професійної майстерності ансамбль користується широкою популярністю [3, 48].

З 1980 року ансамбль очолив народний артист України, Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка — Мирослав Вантух. За цей час М. М. Вантухом створені нові хореографічні твори, що увійшли до золотої скарбниці української народної хореографії. Взірцем для балетмейстера-педагога є доробки визначних хореографів українського танцю П. Вірського, В. Петрика, К. Балог, М. Вантуха, А. Кривохижі, Г. Клокова, М. Гузуна, Т. Гузун, В. Марущака, С. Забредовського, В. Шкоріненка, В. Вітковського, С. Зубатова та інші [4, с. 28].

В.Верховинець вважав, що головним завданням балетмейстерської роботи у колективі народного та українського народно-сценічного танців є навчання учнів на матеріалі народних танців, відпрацювання вміння сприймати особливості стилю й характеру народної хореографії. В. Верховинець, працюючи з танцювальним колективом, постійно підкреслював, що в народному танці усе повинно співати – голова, руки, ноги, плечі, а головне – душа [3, с. 28].

Сьогодні шанувальників його творчості віддаляє від блискучої роботи балетмейстера-режисера Павла Вірського вже кілька десятиліть. Історичний час втручається в наше сприйняття не тільки мистецьких здобутків соціальної ат мосфери минулого, змушує оцінити сучасну ситуацію, побачити результати новітніх зрушень суспільства [8, 70].

Павло Вірський, балетмейстер-режисер, на межі 50-х рр. приніс з собою досвід поколінь, для яких повсякденне життя було серйозним іспитом. У своїх творах прагнув показати драматизм буття людини в історичному розвитку, в колооберті справ і турбот, цінностей і ідеалів. Такий напрям у роботі –«бездонна криниця» для художнього пізнання. Герої і проблеми були близькими для тих, хто заповнював глядацький зал. Хореографія Павла Вірського хвилювала, в ній був живий біль, щира збентеженість. І за всім цим – індивідуальність автора, який розкриває внутрішній світ волелюбного українського народу, дівочу красу, мужність козаків, відданість, кмітливість, відвагу. Героїв об'єднує прагнення до ідеалу, любов до Вітчизни, до всього, що пробуджує життя[1, 105].

Павло Вірський постійно спрямовував свій талант на відчуття й відтворення не тільки театральності, але й драматургічної природи народного побуту. У своїх остановках він доторкається до основ скарбниці життя. Минуле і сучасне для нього величний синтез, прекрасна цілісна гармонія, котрі ніколи не розірвати. Сьогодні необхідно по-новому переосмислити творчу спадщину Павла Вірського, як і всю спадщину видатних балетмейстерів України ХХ століття.

На основі народних традицій П.П. Вірський створював композиції сучасної тематики, де національний характер і своєрідність колориту поєднанні із сучасними танцювальними формами. Використовуючи всі резерви професіонального мистецтва, Вірський, синтезуючи народні національні образи, надав танцю довершеної форми.

Національна своєрідність, неповторний мистецький стиль постановок Вірського зумовлювалися не лише відродженням традицій і широким переосмисленням багатств української хореографії. В розмаїтих танцювальних картинах балетмейстера, поряд з щедрим використанням невичерпних скарбів національної хореографічної культури, надзвичайно широко перетворювалися різні інтернаціональні впливи, найвизначніші художні досягнення музично-сценічного мистецтва.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.Боримська Г. Самоцвіти українського танцю / Генрієта Боримська. – К. : Мистецтво, 1971. – 132 с.

2. Василенко К.Ю. Український танець : підручник для спец. ін-тів культури / Кім Юхимович Василенко. – К. : ІПК ПК, 1997. – 282 с.

3. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю / В. М. Верховинець. –5-те вид., доп. – К. : Муз. Україна, 1990. – 150 с.

4. Забредовський С. Г. Методика роботи з хореографічним колективом : навчальний посібник / С. Г. Забредовський. – К. : НАКККіМ, 2010. – 135 с.

5. Зайцев Є. В. Основи народно-сценічного танцю : навч. посіб. для вищ. навч.закладів культури і мистецтв / Є. В. Зайцев, Ю. В. Колесніченко. – Вінниця : НОВА КНИГА, 2007. – 416 с.

6. Колосок О.. Стильові особливості танців Східної України /. Олександр Петрович Колосок – К., 2001. – 22 с.

7. Литвиненко В. А. Зразки народної хореографії. Підручник / В. А. Литвиненко. – К: Альтепрес. – 2008. – 467 с.

8. Павло Вірський : [життєвий і творчий шлях] / упоряд. Ю.В. Вернигор, Є. І. Досенко. – Вінниця : Нова книга, 2012.–320 с.

9. Станішевский Ю. Українский балетний театр : історія і сучасність / Ю.Станішевский. – К. : Муз. Україна, 2008. – 411 с.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Сутнісна характеристика основних базових понять дослідження | Стратегічне управління персоналом підприємства

Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 2035; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.017 сек.