Специфіка роботи радіоведучого

Д. Д. Відоменко

Анотація

У статті окреслено становлення української радіожурналістики в цілому та етапи розвитку Луганського обласного радіо зокрема. Досліджено характерні ознаки сучасного стану радіо у регіоні. Проаналізовано здобутки та перспективи розвитку луганського радіо в контексті загальноукраїнського інформаційного простору, узагальнено особливості функціонування радіомовлення на Луганщині та окреслено палітру радіопередач, які випускають в ефір радіостанції регіону.

Ключові слова: Луганське обласне радіо, радіо "Пульс", радіомовлення, радіостанція, радіопрограма, ефір, дротове мовлення, FM-діапазон.

Науковий керівник: Антонова Ольга Вадимівна, кандидат наук із соціальних комунікацій, асистент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.

УДК 654.19: 7.077

В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ

Незважаючи на бурхливий розвиток телебачення і появу мережі Інтернет, на початку XXI століття радіо залишається одним з найбільш оперативних, масових, доступних каналів розповсюдження інформації. У наш час в Україні склалися принципово нові умови функціонування радіомовлення. Головною умовою існування радіостанції стала її привабливість для потенційних рекламодавців та комерційна успішність узагалі. Це у свою чергу спричинило ситуацію, коли інформативна функція радіо, яка була головною за радянських часів, поступово втратила своє значення, і зараз домінуючу позицію займає функція розважальна. Причиною цього є комерціалізація радіоефіру і боротьба за увагу радіослухача, адже від популярності радіоканалу залежить кількість компаній та фірм, що планують скористатися послугами радіо для рекламування своєї продукції чи послуг. Вищенаведені положення і призвели, на нашу думку, до зменшення кількості авторського програмного продукту в нинішньому українському радіоефірі.

На перший погляд здається, що авторська програма або передача та її ведучий – це настільки органічна частина радіоефіру, що можна припустити наявність великої кількості досліджень з цієї теми, проте уважний розгляд літератури з радіожурналістики вимальовує нам зовсім іншу картину. Ґрунтовні дослідження минулих років стосуються широкого кола теоретичних питань з радіожурналістики: її історія, специфіка радіо як ЗМК, його функції, види радіомовлення (Е. Г. Багіров та В. М. Ружников), жанри та розгляд особливостей мови радіо (В. В. Лизанчук, В. Я. Миронченко). Окрему увагу саме авторським передачам приділили лише такі дослідники, як О. Я. Гоян, В. В. Смирнов та О. А. Шерель. Та ґрунтовних досліджень, присвячених саме роботі радіоведучого авторських програм на сучасному радіо, недостатньо. Отже, вважаємо за необхідне спробувати висвітлити цей аспект радіожурналістики.

Метою нашої розвідки є дослідити специфіку роботи радіоведучого в авторських програмах та окреслити коло вимог, що висуваються до радіожурналіста як творчої особистості і професіонала.

Перше, що має стати об’єктом уваги журналіста під час роботи з програмою на радіо – спеціфика радіомови. В. В. Лизанчук зазначає: “Як акустичний засіб, радіо розраховане на аудіювання, тобто одночасне слухання і розуміння. Головна особливість радіо в тому, що воно виконує свої функції лише звуком […] Ведучий програми, коментатор, диктор – жива людина, здатна наповнити навіть коротке "так" багатством нюансів, за якими звучатимуть і характер, і емоційний стан того, хто говорить, і його ставлення до предмета розмови” [4].

Радіомова характеризується своєрідними “невербальними мовними засобами”, що несуть "незмістовну інформацію", такими як: темп мови, сила звуку, висота тону, тембр голосу, ритм, інтонація голосу, наголоси, паузи [4]. Журналіст має можливість будь яким-чином комбінувати ці засоби, отримуючи, таким чином, нагоду знайти якнайкращий ритмічний та мелодійний мовний малюнок.

На сприймання радіоінформації перш за все впливають сила звуку, висота тону, тембр голосу та інтонація. У звуковому мовленні, у його зрозумілості та впливі домінує інтонація, порядок слів, тип речень, а відносини, в яких перебувають між собою окремі граматичні чинники, тут відіграють другорядне значення. Голос журналіста-ведучого, його висота, тембр, музикальність, плавність або уривчастість вимови, ритм, характер розміщення наголосів – це ті важливі компоненти звукового мовлення, що мають сильний вплив на враження, яке програма справляє на оточення.

Радіоведучому-авторові передачі бажано знайти особливу, притаманну тільки йому манеру спілкувань зі слухачами, а також підібрати відповідний музичний фон, щоб зробити передачу більш ефективною та такою, що добре запам’ятовується. Краще за все обрати чисто інструментальну композицію, без слів та вокалу. Ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, а також в залежності від темпераменту автора [2, с. 55].

Під час формування задуму передачі, журналісту потрібно враховувати формат радіостанції, де заплановане її мовлення. Як зазначає О. А. Шерель: “Тут у авторів, на відміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через “нестандартний” голос ведучого не може пролунати на “локальній” комерційній інформаційно-музичній радіостанції, автор має можливість продати її на комерційній або муніципальній “багатопрофільній”, а також державній станції” [2, с. 56]. Автор-ведучий, враховуючи вищенаведене, може належним чином використовувати технічні засоби створення програм. Наприклад, додавати до звучання передачі неординарні елементи, які “наймані” ведучі дозволити собі не можуть – заважає загальний формат мовлення, наприклад: звуки т.зв. “живої природи” – ревіння тварин та щебетання птахів тощо; мотиви широковідомих музикальних творів або ж власні напрацювання в галузі звуку, що дає змогу практичніше використовувати знання про створення власне авторських програм.

У журналіста-автора програми, з одного боку, більш виграшна ситуація на відміну від ведучого ефіру: він обмежений темою своєї передачі, йому взагалі не потрібна універсалізація, потрібно розбиратися тільки у своєму питанні. З іншого боку, програма має викликати сильне зацікавлення у слухачів, тому і її підготовкою слід займатися дуже ретельно. Автор має сам підбирати літературний матеріал, робити його зрозумілим для людей, які не мають глибоких знань з цієї проблеми. Потрібно, щоб слухач був впевнений, що ведучий спілкується особисто з ним, потрібно створити “ілюзію присутності”, навіть якщо в ефірі зачитується заздалегідь підготовлений текст, написаний чи надрукований на паперовому аркуші.

До кола обов’язків автора входить і підбір музичного матеріалу (який не має бути складним для сприйняття), ведення перемовин з гостями, у тому випадку, коли передача – авторське ток-шоу, розробка із запрошеними теми майбутньої розмови, приблизне коло питань, що будуть обговорюватися, у випадку виникнення потреби – вивчення власної аудиторії (наприклад, через створення інтерактивного поля, користуючись спілкуванням зі слухачами в прямому ефірі, через створення спеціальних обговорень на сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують свої ідеї та висловлюють побажання, або через смс-голосування на тему передачі.

Тенденція до скорочення кількості авторського програмного продукту була виявлена емпіричним шляхом, через моніторинг ефіру українських радіостанцій. Особливо чітко вона спостерігається у мовленні приватних комерційних радіостанцій (Гала Радіо, Люкс ФМ, Europa Plus Україна та ін.), що зараз займають більшу частину українського радіоефіру. Як уже було сказано, число авторських передач поступово скорочується через зміну ролі радіо як ЗМІ. Починаючи з середини 90-х рр. XX століття, радіо більшістю людей сприймається виключно як джерело коротких новин, усіляких конкурсів з вікторинами та вмістилище популярної музики. Тож надовго вони свою увагу на радіо не зосереджують, обмежуючись його прослуховуванням у власному автотранспорті чи у транспорті міському. Елемент розважальності ніколи не був основним у авторських програмах,конкурувати з чисто розважальними проектами вони не можуть, відповідно, програмні директори поступово прибирають такі програми з ефірної сітки.

Незважаючи на все вищесказане, в українському радіоефірі продовжують існувати цікаві авторські проекти. Наведемо декілька прикладів, “Український рок-н-рол” (Другий канал Українського радіо “Промінь”, автор та ведуча – Ольга Смоляр) – це музично-інформаційна передача про українські рок-гурти, що створюють т.зв. “підпільну”, некомерційну музику. Йде в прямому ефірі. Починається з короткої розповіді про колектив, якому присвячений черговий випуск програми. Після неї - діалог ведучої з учасниками колективу. У паузах між розмовами звучать музичні композиції героїв передачі. Ведуча завжди добре підготовлена до ефіру, до своїх гостей ставиться максимально коректно та приязно. Єдиний недолік, на нашу думку – це деяка розфокусованість її розповіді, подекуди задовгі паузи між словами. Утім, цей недолік можна пояснити прямоефірністю передачі, тобто ведуча працює в умовах, коли неможливо перезаписати слова, а отже, неминучі експромти у спілкуванні із гостями. Передача виходить щочетверга, час ефіру –22.08.

“Овочі-фрукти” (радіостанція “ДЖЕМ FM”, автор та ведучий – Юрій Петровічев) – це музично-інформаційна програма, присвячена виключно українському інформаційному продукту. У межах проекту відбувається представлення нових музичних композицій, як уже відомих, так і молодих та невідомих широкому слухацькому загалу музикантів. Крім того, учасники передачі діляться зі слухачами історіями зі свого життя, спогадами та уподобаннями. Передача йде в записі, ведучий заздалегідь готує свої репліки й коментарі, збирає матеріали в учасників і потім просто перемиканням цих записів керує ефіром передачі. Програма виходить по буднях, час ефіру – 21.00.

“Олена знає” (інформаційна мережа “Радіо “Пульс”“, автор та ведуча – Олена Мінькова) – науково-популярна, пізнавальна передача для дитячої аудиторії, в якій йдеться про історії походження простих речей або виникнення явищ. Має форму міні-розслідування зі свідченнями “експертів” з різних країн, ролі яких грають вигадані персонажі типу історика з Аляски Нормана Джініуса чи письменника Давида Натхненного. Ролі таких “експертів”, як правило, грають інші журналісти “Радіо “Пульс”“. Ведуча також знайомить слухача з певними періодами у світовій історії, культурі та мистецтві. Передача зроблена якісно, викликає зацікавлення своїм навчальним змістом і захоплюючою формою. Це яскравий приклад пізнавальної передачі “для дітлахів”. Виходить щовівторка, час ефіру– 10.15.

“Енергозбереження для всіх” (Перший канал Українського радіо, автор та ведуча – Майя Манько), пізнавальна передача, присвячена проблемам збереження довкілля, енергії та природних ресурсів. Передача іде в записі, транслюється підготовлений та начитаний авторкою текст і записані інтерв’ю зі спеціалістами та експертами, що працюють або пов’язані із природоохоронною галуззю. Передача зроблена на достатньо високому рівні. Однак її музичний фон, на нашу думку, підібраний трохи невдало і може відволікати слухачів від сприймання поданої у ній інформації. Виходить щонеділі, час ефіру –13:20.

Отже, вимоги до ведучого авторської радіопередачі достатньо високі. Він повинен володіти мистецтвом красномовства, врахувати специфіку радіослова і його сприйняття радіослухачем. Крім цього ведучий має бути достатньо творчою, ерудованою, інтелектуальною людиною, щоб писати цікаві сценарії для авторських передач, вміти працювати в прямому ефірі, сповненому несподіванок, що в свою чергу вимагає від ведучого миттєвої реакції та вміння імпровізувати. На жаль, у сучасному українському радіоефірі не так вже й багато авторських радіопередач, оскільки їх витісняють розважальні проекти, музика та інформаційні повідомлення – те, що якнайшвидше приверне увагу радіослухача. Однак авторські передачі існують і потребують свого дослідника.

За межами цієї статті лишилися такі актуальні питання – особливості випуску в ефір авторських передач, жанрове розмаїття радіопрограм, просвітницька функція радіо та такі інші, що складатимуть перспективи наших подальших досліджень.

Література

1. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту / О. Гоян. – К.: Веселка, 2004. – 245 с. 2. Радиожурналистика: учебник / [под ред. А. А. Шереля]. – М.: Изд-во МГУ: Высшая школа, 2002. – 304 с. 3. Смирнов В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм:учеб. пособ. для вузов / В. Смирнов. – М.: Аспект-Пресc, 2002.– 203 с. 4. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: підручник / В. Лизанчук. - Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

Дата добавления: 2015-06-25