Ухвалою. 1 страница

Витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

1. Процесуальними витратами є всі витрати, здійснені у зв'язку із кри­мінальним провадженням. Більшість з них держава покладає на себе (утриман­ня органів досудового розслідування, прокуратури, суду, тримання під вартою

тощо).

2. Витрати, пов'язані з передачею засудженого в Україні іноземця для подальшого відбування покарання в державу його громадянства, крім тих, що виникли на території України, покриває держава, громадянином якої є засудже­на особа. Витрати, пов'язані з переданням засудженого в іноземній державі громадянина України, здійснюються органом, що виконує перевезення, за ра­хунок Державного бюджету України (ст. 613 КПК).

3. До судових витрат не включаються: середній заробіток за місцем ро­боти, що зберігається за свідком, потерпілим, перекладачем, експертом, незаін-тересованими особами (понятими), спеціалістом за весь час, витрачений ними у зв'язку із явкою за викликом органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді і суду; суми, що виплачуються експерту, спеціалісту і перекла­дачеві за виконання ними обов'язків у цих органах в порядку виконання ними службового завдання.

4. Про витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іно­земній державі див. коментар до ст. 594 КПК.

5. Відшкодування процесуальних витрат є однією із умов передачі осіб, засуджених судом України, для відбування покарання в іншу державу, а також прийняття громадянина України, засудженого іноземним судом, для відбування покарання в Україні (п. 6 ч. 1 ст. 606 КПК).

6. Коментована стаття містить вичерпний перелік різновидів судових витрат.

Стаття 119. Зменшення розміру процесуальних витрат або звіль­нення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат

1. Суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпіло­го), за власною ініціативою або за її клопотанням мас право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити

від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити спла­ту процесуальних витрат на визначений строк.

2. Якщо оплату процесуальних витрат відстрочено або розстрочено до ухвалення судового рішення, витрати розподіляються відповідно до су­дового рішення.

3. У разі зменшення розміру належних до оплати процесуальних ви трат чи звільнення від їх оплати повністю або частково відповідні витрати компенсуються за рахунок коштів Державного бюджету України в поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. Судові витрати покладаються на обвинуваченого (засудженого) у разі постановления обвинувального вироку. У разі ж прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності, судові витрати з неї не стягуються.

Рекомендація Верховного Суду України щодо необхідності у разі звільнен­ня особи від кримінальної відповідальності вирішення судом питання про від­шкодування судових витрат (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду Укра­їни від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності») має загальний характер і не означає, що ці витрати мають бути покладені саме на засудженого, оскільки обвинувального вироку в цьому разі не постановляється. Суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, повинен вирішити це питання, поклавши судові витрати на державу.

2. У випадку, якщо особу звільнено від оплати витрат на правову допо­могу, компенсація цих витрат здійснюється не нею, а за рахунок Державного бюджету.

3. Компенсація за рахунок коштів Державного бюджету України у разі зменшення розміру належних до оплати процесуальних витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 120. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюва­ний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

2. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову до­помогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, ци­вільний відповідач.

3. Допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призна­ченням у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регу­лює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвину-

ваченого. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу вста­новлюється законодавством.

1. Правова допомога - це надання правових послуг, спрямованих на за­безпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (п. З ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу»). У сенсі коментованої статті право на правову допомогу мають захисники обвинувачених і представ­ники потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів.

2. Потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі мають право на різновиди безоплатної вторинної правової допомоги, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 2 ст. 13 Закону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу». При цьому слід ураховувати, що вони повинні належати до од­нієї із категорій суб'єктів надання такої правової допомоги, визначених ст. 14

Закону.

3. КПК регламентоване право підозрюваного, обвинуваченого на надан­ня правової допомоги (ч. З ст. 20) і послуг перекладача (пункти Зі 18 ч. З ст. 42) безоплатно за рахунок держави.

Про право адвоката у разі його участі у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість отримувати оплату праці за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, йдеться у Законі України «Про адвокатуру» (ч. 2 ст. 12).

4. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допо­моги в кримінальних справах за рахунок держави (далі - Порядок) затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008

р. № 539).

Згідно з цим Порядком підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допомоги громадянам, звільненим слідчим, прокурором чи судом від оплати правової допомоги у зв'язку з їхньою малозабезпеченістю, а також у разі, коли адвокат за їх призначенням брав участь у досудовому провадженні чи розгляді кримінальної справи судом, є постанова слідчого, прокурора, ухва­ла суду чи постанова судді та оформлена ними довідка про участь адвоката у справі (п. 1).

Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати право­вої допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у про­вадженні подаються керівнику адвокатського об'єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках. Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об'єднання (адво­кат) надсилає слідчому, прокурору чи суду для приєднання до матеріалів про­вадження, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається У справах адвокатського об'єднання (адвоката) (п. 2 Порядку).

5. Оплата праці адвокатів здійснюється згідно з Порядком за рахунок коштів державного бюджету в розмірі 2,5 відсотка мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи розгляді кримінальної справи судом (п. 3).

6. У разі, якщо адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обви­нуваченому під час досудового провадження чи розгляду кримінальної справи судом за призначенням, то при визнанні громадянина винним у вчиненні злочи­ну і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомог, відшкодування витрат покладається на засудженого (п. 4 Порядку).

Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовився від адвоката, а участь останнього як захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою, то ко­шти для відшкодування витрат на оплату праці такого адвоката з його підза­хисного не стягуються.

7. Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу»).

Частина 3 коментованої статті передбачає, що безоплатна допомога на­дається захисником підозрюваному, обвинуваченому лише за рахунок коштів Державного бюджету України. Це положення узгоджується і з ч. 2 ст. 29 За­кону України від 2 червня 2011 р. «Про безоплатну правову допомогу», згідно з якою фінансування безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України. Підозрюваний, обвинувачений можуть скористатися безоплатною правовою допомогою як напряму через ад­воката, так і через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що функціонують при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 121. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження

1. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв'язку із відривом від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичай­них занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження підозрюваного, обвинуваченого, він несе само­стійно.

3. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.

4. Витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє.

5. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Витрати захисника обвинуваченого і представника потерпілого, ци­вільного позивача та цивільного відповідача на прибуття до місця досудового розслідування або судового провадження обвинувачений та потерпілий покри­вають самостійно.

Верховний Суд України визначив, що до судових витрат не повинен вклю­чатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи за свідками, по­терпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами, понятими за час, витра­чений у зв'язку з явкою за викликом (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» (зі змінами, вне­сеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. №12).

2. Прибуття захисника обвинуваченого до місця досудового розслі­дування або судового провадження хоча і не є у прямому сенсі наданням правової допомоги, але витрати, пов'язані з цим, підлягають компенсації за рахунок Державного бюджету України у випадках, передбачених ч. З ст. 120

КПК.

3. За судовим рішенням компенсуються витрати захисника обвинуваче­ного, якому правова допомога надається безоплатно, на прибуття до місця до­судового розслідування або судового провадження та витрати обвинуваченого, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника і представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпові­дача, що пов'язані із втратою ними заробітку та за відрив їх від звичайних занять.

4. Визначення граничного розміру компенсації за судовим рішенням ви­трат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, покладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 122. Витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів

1. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, переклада­чів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи екс­перта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Витрати, пов'язані із участю потерпілих у кримінальному про­вадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань

підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільної о позивача та ци­вільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бю­джету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді аби суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділи ються цим установам з Державного бюджету України.

3. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних за­нять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичай­них занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

4. Експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а та­кож добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спе­ціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу, якщо це не є їх службовим обов'язком.

5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Порядок і розміри витрат, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті, визначаються Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви­плати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалі­зованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабіне­ту Міністрів України № 869 від 26 липня 2001 p., № 590 від 27 квітня 2006 p., № 870 від 26 червня 2007 p., № 115 від 11 лютого 2010 p.).

2. Проведення судових експертиз державними спеціалізованими устано­вами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 15 Закону Укра­їни від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

3. Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у криміналь­ному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медич­ними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного пред­ставника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника (ч. 4 ст. 15 Закону України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу»).

4. Право потерпілого безоплатно за рахунок держави користуватися по­слугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК.

5. Розмір процесуальних витрат, необхідних для екстрадиції, у певних випадках може бути підставою для відмови від екстрадиції. Так, якщо видача особи іншій державі буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяж­кості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції, уповноважений (центральний) орган України має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної дер­жави (ч. 4 ст. 573 КПК).

Стаття 123. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей

і документів

1. Витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей і докумен­тів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Граничний розмір витрат, пов'язаних із зберіганням і пересилан­ням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Усі витрати, пов'язані зі зберіганням і пересиланням речей і докумен­тів слідчими, прокурорами і суддями (судом) покладає на себе держава. Збері­гання і пересилання речей і документів іншими учасниками процесу, зокрема стороною захисту, здійснюється за власний рахунок.

2. У разі, якщо витрати органів досудового розслідування, прокуратури і суду із забезпечення спеціальних умов зберігання речових доказів є співрозмір-ними з їх вартістю, зазначені органи повинні діяти у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 100 КПК.

Стаття 124. Розподіл процесуальних витрат

1. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­ного на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, перед­бачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним право­порушенням.

2. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваче­ного на користь держави документально підтверджені витрати на залучен­ня експерта.

3. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, Верховний Суд Укра­їни, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рі­шення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.

1. У ч. 1 коментованої статті мова йде лише про відшкодування за ра­хунок обвинуваченого процесуальних витрат потерпілого. Про відшкодування (компенсацію) шкоди, спричиненої потерпілому внаслідок кримінального пра­вопорушення, див. коментар до глави 9 КПК.

2. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбаченому ст. 1177 Цивільного кодексу України.

3. У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього суд може по­класти процесуальні витрати на батьків, опікунів або піклувальників.

4. Ухвалення судом обвинувального вироку зі звільненням від покаран­ня не є підставою для звільнення засудженого від відшкодування процесуаль­них витрат на користь держави.

5. У разі засудження в одному кримінальному провадженні кількох осіб процесуальні витрати підлягають стягненню у частковому порядку з урахуван­ням вини, ступеня відповідальності і майнового стану кожного.

6. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлен­ня про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов'язані з оголошенням перерви у судовому засіданні (ст. 72 КПК).

7. Вищий суд під час перегляду судових рішень в апеляційному і каса­ційному порядку, за нововиявленими обставинами, або Верховний Суд України вправі змінити рішення чи постановити нове. Якщо новим рішенням вищий суд виключає епізоди обвинувачення або виправдовує окремих осіб, то проце­суальні витрати, пов'язані зі збиранням і зберіганням предметів і документів, приймаються на рахунок держави.

8. Вирішуючи питання про розподіл процесуальних витрат у справах приватного обвинувачення, суд повинен перевірити, чи не об'єднані в одному кримінальному провадженні зустрічні приватні обвинувачення.

Стаття 125. Визначення розміру процесуальних витрат 1. Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

1. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 91 КПК), причому обов'язок дока­зування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК).

2. Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має право лише суд.

3. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд впра­ві вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру таких витрат.

4. Визначенню розміру процесуальних витрат сприяє вимога, адресова­на слідчому і прокуророві (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК) щодо необхідності зазначити їхній розмір в обвинувальному акті.

Стаття 126. Рішення щодо процесуальних витрат

1. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або

2. Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціаліс­ти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуаль­них витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

1. Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у рішенні, що є кін­цевим у конкретному кримінальному провадженні. Такими рішеннями є вирок, ухвала (наприклад, ухвала про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру або про відмову в їх застосуванні).

2. Ухвалюючи вирок чи ухвалу, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому обсязі (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК).

3. Рішення щодо процесуальних витрат викладається у резолютивній частині вироку суду першої інстанції (п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК).

4 Рішення про розподіл процесуальних витрат викладається в ухвалі суду апеляційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 419 КПК) і в ухвалі суду касаційної інстанції (п. З ч. 1 ст. 442 КПК).

Глава 9.

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов

Стаття 127. Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому

1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпіло­му, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального право­порушення.

2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішен­ням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопо­рушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

1. Коментована стаття у розвиток передбаченого п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК права потерпілого як фізичної особи, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, так і юридичної особи, якій кримінальним правопорушенням завдано матеріальну шкоду, встановлює спо­соби (шляхи) її відшкодування (компенсації). Таких способів передбачено три. Кожен з них має свої, дещо відмінні підстави, умови та форми реалізації, може використовуватися окремо, а всі вони послідовно в тому розумінні, що кожен наступний спосіб застосовується тоді, коли не було реалізовано або не було можливості реалізувати попередній.

2. Перший з них є добровільним, а тому в закінченому вигляді і в за­гальній формі врегульований однією нормою закону та зводиться до права підозрюваного і обвинуваченого, а також будь-якої іншої фізичної чи юри­дичної особи, за умови згоди на це, відповідно, підозрюваного або обви­нуваченого, на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати чи компенсувати потерпілому (а також територіальній громаді і державі) завдану кримінальним правопорушенням шкоду (ч. 1 ст. 127 КПК). Згода підозрюваного (обвинуваченого) на відшкодування завданої його діянням шкоди як така, що має правове значення, має бути в тій чи іншій формі за­фіксована в матеріалах справи.

3. Щодо кола фізичних осіб, які мають право на відшкодування (компенса­цію) завданої підозрюваним чи обвинуваченим шкоди, закон не містить жодних обмежень і не ставить це в залежність від їх відношення до підозрюваного (об­винуваченого) тощо, аби вони були дієздатними (ст.ст. 30-32 ЦК).

Дієздатність такої фізичної особи тут потрібна тому, що заподіяна кримі­нальним правопорушенням шкода одночасно з кримінальними правовими від-

носинами формує й цивільні правові, в яких винний є стороною-боржником. Для його заміни цією фізичною особою вона й має бути дієздатною.

Дещо інша ситуація з юридичними особами. Хоча коментована норма процесуального закону не містить жодних обмежень і щодо них, відшкодовува­ти шкоду за підозрюваного (обвинуваченого) в кримінальній справі не вправі юридичні особи публічного права (ст. 81 ЦК), а також юридичні особи дер­жавної та комунальної власності, ті, що фінансуються з місцевого, державного бюджету і бюджету Автономної Республіки Крим, у статутному капіталі яких є частка державної, комунальної власності або яка належить державному, кому­нальному суб'єкту господарювання.

4. Згоди потерпілого на відшкодування (компенсацію) в добровільному порядку завданої йому шкоди не вимагається.

Закон для цього випадку не регулює також ні розміру добровільного від­шкодування (компенсації") шкоди (частково, в повному чи більшому обсязі від фактично завданої), ні способу (в грошовому, натуральному вигляді, шляхом компенсації витрат, наприклад, на лікування тощо). Вони залежать від харак­теру спричиненої шкоди (моральна, фізична чи майнова) та, крім того, можуть узгоджуватися з потерпілим. Однак в усіх випадках факт добровільного від­шкодування (компенсації) шкоди, її розмір, спосіб та інші необхідні обставини, оскільки, крім цивільного правового значення, вони мають одночасно й кри­мінально-правове як такі, що впливають на пом'якшення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66, ст.ст. 69, 69^і КК), можуть бути підставами звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45, 46 КК) тощо, в їх юридично значимих ознаках ма­ють бути документально відображені в матеріалах кримінальної справи.

5. Пункт 2 ст.127 КПК передбачає другий, найбільш поширений на прак­тиці спосіб відшкодування (компенсації") потерпілому шкоди - шляхом стягнен­ня судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в криміналь­ному провадженні.

І потерпілий - фізична особа, і потерпілий - юридична особа вправі ско­ристатися цим шляхом в усіх випадках завдання їм шкоди, тобто як криміналь­ним правопорушенням (злочином чи кримінальним проступком), так і іншим суспільно небезпечним діянням (діянням, вчиненим особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, неосудною чи обмежено осудною особою). Для цього вони мають пред'явити цивільний позов з конкретних підстав, на умовах і в порядку, передбаченому ст. 128 КПК.

6. Третій спосіб полягає у компенсації потерпілому шкоди державою за рахунок Державного бюджету України (ч. З ст. 127 КПК). Його застосу­вання передбачене лише щодо потерпілих фізичних осіб та тільки майнової шкоди, завданої їх майну внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Інші умови, а також порядок компенсації потерпілому в такий спосіб шкоди, чого вимагає припис ч. 2 ст. 1177 ЦК, наразі законом не врегульовано, а тому він не застосовується.

Стаття 128. Цивільний позов у кримінальному провадженні

1. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспіль­но небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, мас право під час кримінального провадження до початку судового розгля і\ пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фі іичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповілальніс і ь за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

2. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встанов­леному законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивіль­ний позов може бути пред'явлений їхніми законними представниками.

Дата добавления: 2015-06-25