Сторона захисту 7 страница

Аналогічне за своєю суттю формулювання містить і чинний Криміналь­ний кодекс України: «Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відпо­відальності за той самий злочин більше одного разу» (ч. З ст. 2 КК).

2. Частина 1 коментованої статті забороняє повторне притягнення до
кримінальної відповідальності особи як тоді, коли вона вже раніше (вперше)
притягалась до кримінальної відповідальності за цей злочин, але вироком суду
була виправдана, так і тоді, коли вона була за цей самий злочин засуджена і по­
карана вироком суду, що набрав законної сили.

3. Заборона двічі (повторно) притягувати особу до кримінальної відпові­
дальності за одне й те саме кримінальне правопорушення охоплює не лише ви­
падки, коли обвинувачений був виправданий чи засуджений вироком суду за це
саме правопорушення, а й коли щодо нього з цього самого приводу була винесена

ухвала суду, яка вступила в законну силу, про закритгя кримінальної справи та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, зокрема: 1) при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення і відсутності згоди потерпілого підтримувати обвинувачення (ст. 340 КПК); 2) при звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадках, встановлених за­коном України про кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 285 КПК).

4. Положенням ч. 1 коментованої статті охоплюється також випадок, коли
особа притягалась до кримінальної відповідальності за цей самий злочин, і її
було виправдано, засуджено або звільнено від такої відповідальності вироком
суду іншої держави.

5. Частина 2 коментованої статті зобов'язує органи, які ведуть криміналь­
не провадження, негайно його закрити у випадку встановлення факту наявності
вироку суду щодо обвинуваченого за тим самим обвинуваченням, а також ухва­
ли суду про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та
закриття провадження (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК).

6. Гарантуючи захист прав виправданих, засуджених та звільнених від
кримінальної відповідальності від повторного притягнення їх до такої відпо­
відальності, коментована засада не є абсолютною перепоною для повторного
розгляду питання про кримінальну відповідальність особи за одне й теж саме
кримінальне правопорушення. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 4 Протоколу
№ 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з
якою право не бути притягнутим до відповідальності або покараним двічі «не
перешкоджає перегляду судового рішення згідно з законом і кримінальним про­
цесуальним правом відповідної держави за новими або нововиявленими обста­
винами чи внаслідок грубої помилки в попередньому судовому розгляді, які мо­
гли вплинути на результати процесу». Вони передбачені і КПК, зокрема: 1) коли
виявилися підстави для перегляду судових рішень (вироків, ухвал), що набрали
законної сили, за нововиявленими обставинами (див. коментар до ст. 459 КПК);
2) коли скасований вирок суду, ухвалений на підставі угоди про примирення
між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; між прокурором та під­
озрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості (ст. 468 КПК), яка не
виконується засудженим (ст. 476 КПК).

7. Засада non bis in idem забороняє двічі (повторно) притягати особу за одне
й теж саме кримінальне правопорушення до кримінальної відповідальності, тоб­
то відповідальності одного й того ж виду. Проте вона не звільняє особу від ін­
ших видів юридичної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення
та його наслідки, зокрема, від цивільної відповідальності за завдану ним шкоду
(майнову і моральну). Така шкода, як правило, відшкодовується у кримінальному
провадженні за допомогою цивільного позову (див. коментар до ст. 127 КПК).

Стаття 20. Забезпечення права на захист

1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або

письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, ко­ристуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язаний роз'яснити
підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на ква­
ліфікаційну правову допомогу з боку обраного ним або призначеного за­
хисника.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регу­
лює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваче­
ному правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного,
обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав
підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

1. Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудже­
ного і виправданого у кримінальному провадженні - це одна з найважливіших
державних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених
Конституцією України (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129) та міжнародними
актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і осно­
воположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. З ст. 14 Між­
народного пакту про громадянські і політичні права; ч. З ст. 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод).

2. Під захистом у кримінальному провадженні слід розуміти систему легі­
тимних засобів і способів, використання яких дає можливість спростувати факт
вчинення кримінального правопорушення, винність особи у його вчиненні (по­
вністю або частково), захистити її права та законні інтереси.

3. КПК 2012 р., на відміну від свого попередника (КПК 1960 p.), істотно
розширив і зміцнив свою правозахисну функцію в цілому, і особливо один із їх
складників - функцію захисту підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і
виправданого, їх прав і законних інтересів у кримінальному провадженні, а та­
кож процесуальні гарантії їх реалізації, що і складає засаду забезпечення права
на захист. Найбільш рельєфно це знайшло свій прояв у таких положеннях КПК:
1) дозвільний порядок участі захисника-адвоката в кримінальному провадженні
змінений на явочний: для вступу його в провадження не потрібний дозвіл орга­
ну, що веде провадження, виражений у його постанові (ухвалі). Сам факт появи
адвоката на запрошення одного з перелічених у ч. 1 коментованої статті учасни­
ків провадження, а також на запрошення інших осіб за їх проханням чи згодою
для участі в провадженні, і підтвердження відповідними документами своєї
особи та повноважень (ст. 50 КПК) дає йому право виконувати свою функцію
у провадженні; 2) розширений перелік випадків обов'язкової участі захисника
у кримінальному провадженні, зокрема, щодо всіх без винятку особливо тяж­
ких злочинів (за КПК 1960 р. тільки тих тяжких злочинів, санкція за вчинення

яких передбачала можливість застосування найвищої міри покарання - дові­чного позбавлення волі), а також у провадженні щодо реабілітації померлої особи (ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 52 КПК); 3) передбачено залучення захисника-адвоката за ініціативою органу, що веде провадження, якщо підозрюваний чи обвину­вачений не залучив його, а цей орган вирішить, що обставини провадження вимагають участі захисника в інтересах правосуддя (п. З ч. 1 сі. 49 КПК); 4) пе­редбачено залучення захисника органом, що веде провадження, для участі у проведенні невідкладної процесуальної (насамперед слідчої) дії, коли участь захисника підозрюваного чи обвинуваченого в цей час неможливу (ст. 53 КПК); 5) істотно розширені права захисника для виконання своєї функци'чзахисту. на­самперед щодо збирання і подання доказів, які спростовують підозрУ чи обв" нувачення або пом'якшують чи виключають відповідальність його підзахис­ного (ч. З ст. 93 КПК); участі у проведенні допиту та в інших процесуальних діях, що проводяться із залученням його підзахисного; явочного (без дозволу слідчого) побачення з підозрюваним до його першого допиту на конфіденцій­ній основі (ч. 5 ст. 46 КПК) тощо. КПК позбавлено слідчого права усунути за­хисника від участі у провадженні на тій підставі, що він, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню обставин провадження чи затягує його.

4. Право на захист перелічених у ч. 1 коментованої статті учасників кри­
мінального провадження реалізується у двох формах: 1) особисто самим учас­
ником за допомогою наданих йому процесуальних прав; 2) захисником-адвока-
том, запрошеним названим учасником або на його прохання чи за його згодою
іншими особами. У передбачених КПК випадках захисник-адвокат залучається
органом, що веде провадження, в інтересах правосуддя. Обидві форми забез­
печення права на захист не замінюють і не звужують їх, а реалізуються па­
ралельно. Про права підозрюваного і обвинуваченого, за допомогою яких він
здійснює свій захист особисто, див. коментар до ст. 42. Про права і обов'язки
захисника-адвоката щодо захисту підозрюваного чи обвинуваченого див. ко­
ментар до ст. 46 (ч. 4), ст. 47 та ч. З ст. 93 КПК.

5. У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх забезпечення права
на захист здійснюється, крім захисника-адвоката, участь якого є обов'язковою,
ще й законним представником неповнолітнього підозрюваного, обвинувачено­
го (див. коментар до ст. 44 КПК).

6. Орган, який веде кримінальне провадження, зобов'язаний роз'яснити
підозрюваному чи обвинуваченому, законним представникам неповнолітніх об­
винувачених чи осіб, щодо яких застосовуються заходи примусового медичного
характеру, про їх право запросити до участі у провадженні для захисту їхніх прав
і законних інтересів захисника за своїм вибором з числа адвокатів, відомості про
яких внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Слідчий, прокурор, слідчий
суддя і суд також зобов'язані надати підозрюваному та обвинуваченому, який зна­
ходиться під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником та особами,
які можуть його запросити. При цьому вони мають утримуватися від рекомен­
дацій щодо залучення до провадження конкретного адвоката (ч. 1 ст. 48 КПК).

7. Якщо підозрюваний чи обвинувачений мали бажання, але не залучили
захисника через відсутність коштів на оплату його праці, а також у випадках
обов'язкової участі захисника у провадженні, а названі учасники не запросили
його, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь
захисника-адвоката на підставі та в порядку, передбаченому ст. 49 КПК та За­
кону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. (з на­
ступними змінами і доповненнями).

8. Особливості вибору підозрюваним, обвинуваченим захисника своїх
прав чи його призначення слідчим, прокурором, судом має кримінальне про­
вадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю. До участі
у такому провадженні допускаються як захисники лише адвокати, які мають
допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до
конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв (див. коментар до
ст. 517 КПК).

9. Підозрюваний чи обвинувачений мають право в будь-який момент кри­
мінального провадження відмовитися від захисника або замінити його, крім
випадків, коли участь захисника є обов'язковою (ст. 54 КПК). Така відмова
може бути лише за ініціативою підозрюваного, обвинуваченого. Пленум Вер­
ховного Суду України у своїй постанові «Про застосування законодавства, яке
забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24 жовтня 2003 р.
рекомендував судам, що при вирішенні питання про прийняття такої відмови
суд має з'ясувати, чи не є вона вимушеною (наприклад, у зв'язку з неявкою за­
хисника в судове засідання) і як у подальшому підсудний здійснюватиме свій
захист - самостійно чи за допомогою іншого захисника. Встановивши вимуше­
ність відмови, суд вживає передбачених законом заходів до забезпечення участі
захисника у справі. Очевидно, що така рекомендація найвищого судового ор­
гану України стосується не лише судових стадій провадження, а й досудового
розслідування.

10. Серед суб'єктів кримінального провадження, які мають право на за­
хист, ч. 1 називає і виправданого вироком суду, що набрав законної сили. Ви­
правданий вправі використовувати надане обвинуваченому право на захист у
касаційному провадженні, провадженні за нововиявленими обставинами та під
час порушення клопотання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що вели кримінальне
провадження (див. коментар до ст. 130 КПК).

11. Право на правову допомогу і захист своїх прав мають не лише учасни­
ки провадження, які названі в ч. 1 коментованої статті, а й будь-яка інша особа,
зокрема свідок, який допитується у кримінальному провадженні про обстави­
ни інкримінаційного характеру для нього. Як відзначив Конституційний Суд
України у своєму рішенні від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного
вибору захисника), «закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову до­
помогу, конституційний припис «кожен вільний у виборі захисника своїх прав»
(ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не

-------------------------------------------------------------------------------------------- 79

лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб з метою захисту своїх прав і законних інтересів».

С т а т т я 21. Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень

1. Кожному гарантується право на справедливийуюзгляд та вирішен­
ня справи в розумні строки незалежним і неу передженгім судом, створеним
на підставі закону.

2. Вирок та ухвала суду, що набрали законно; сили в порядку, визначе­
ному цим Кодексом, с обов'язковими і підлягають безумовному виконанню
на всій території України.

3. Кожен мас право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції спра­
ви, шо стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим
Кодексом.

4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення криміналь­
ного провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших
засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження по­
рушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними
договорами України.

1. Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується пра­во на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має пра­во будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і сво­боди від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. З ст. 8 Конституції). Право на справедли­вий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних сво­бод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і не­упередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) осо­ба повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. Суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користу­вання такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характе­ристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.

2. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає
надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за за­
хистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду
клопотання, оскаржувати до слідчого судді, суду чи суду вищої інстанції рішен­
ня учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють
ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини
щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з
яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення
певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні
перешкоди для здійснення цього права.

3. Право на доступ до правосуддя не є необмеженим. У встановлених за­
коном (і КПК) випадках воно може обмежуватись. Так, встановлено обмеження
обвинуваченого чи інших учасників провадження права на оскарження вироку,
ухваленого за результатами спрощеного провадження щодо кримінальних про­
ступків (ч. 1 ст. 394 КПК), певні обмеження права на оскарження в апеляцій­
ному порядку встановлені для вироку суду, ухваленого на підставі угод (див.
коментар до ст. 473 КПК). Такий підхід не суперечить Конституції України,
міжнародно-правовим актам щодо захисту прав і свобод людини та практиці
Європейського суду з прав людини. У своїй практиці Суд неодноразово наголо­
шував, що право на доступ до суду, закріплене у ч. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсо­
лютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає
за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються
у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись
у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що
сама суть права буде зведена нанівець. Зазначені та інші обмеження оскаржен­
ня дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне пра­
во на доступ до суду (правосуддя).

4. Засада обов'язковості виконання судових рішень є конституційною (ч. 5
ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України), тісно пов'язаною із засадою до­
ступу до правосуддя. Досягнення завдань кримінального судочинства можливе
лише у тому випадку, коли учасники провадження, інші особи будуть впевне­
ні у тому, що судове рішення буде виконане у встановлений строк, в повно­
му обсязі і без необгрунтованих зволікань. У справі «Кайсин проти України»
Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби не ви­
конувались рішення суду. Умисне невиконання вироку чи ухвали суду або пе­
решкоджання їх виконанню є кримінальним правопорушенням, передбаченим
ст. 382 КК України. Кваліфікуючою обставиною його є умисне невиконання
службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

5. Всі учасники кримінального провадження мають право брати участь
у судовому провадженні. Позитивним моментом КПК є те, що, на відміну від
КПК 1960 р., на стадії підготовчого провадження беруть участь всі учасники
кримінального провадження згідно з правилами, передбаченими для судового
розгляду і закріпленими у ст.ст. 342-345 КПК.

6. Частина 4 коментованої статті встановлює додаткову гарантію для учас- 1 и дозволеними засобами. Розпочате і оже бути перепоною для захисту по-

о у р провадження, так і за його межами.

ників процесу щодо захисту їх прав щодо особи кримінальне провадження не id рушених прав як у порядку кримінального

РуШеНИХ Прав ЯК. у нирддк; npnmuuu

Ця гарантія реалізується шляхом оскарження в порядку цивільного або адміні­стративного судочинства рішень та дій органів державної влади та місцевого самоврядування, які були підставою для кримінального провадження (акти по­даткових перевірок, ревізій тощо); звернення до правозахисних організацій та засобів масової інформації. Умовою використання зазначених повноважень с наявність порушення прав учасників, які не були усунуті органами, що ведуть кримінальне провадження. Звернення до Європейського суду з прав людини за захистом порушеного права можливе лише після використання всіх національ­них засобів захисту (ч. 4 ст. 55 Конституції України).

Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності,
шо передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і сторо­
ною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засо­
бами, передбаченими цим Кодексом.

2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збиран­
ня та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг,
а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Ко­
дексом.

3. Під час кримінального провадження функції державного обвинува­
чення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той
самий орган чи службову особу.

4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопо­
рушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного об­
винувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим
Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального право­
порушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а об­
винувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.

5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захис­
ником або законним представником.

6. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхід­
ні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання
процесуальних обов'язків.

1. Передбачена коментованою статтею засада є втіленням і конкретизацією в кримінальному провадженні конституційної основної засади судочинства -змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України). Засада

змагальності у кримінальному провадженні конкретизує також положення ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ч. З ст. 6 Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод. На відміну від свого попередника (КПК 1960 р.), КПК засаду змагальності поширює не лише на су­дові стадії, а на все кримінальне провадження, починаючи з досудового роз­слідування. Змагальне кримінальне провадження - це принципово нове явище у правовій дійсності України, обумовлене формуванням її як правової держави, утвердженням міжнародних демократичних стандартів побудови кримінально­го провадження.

2. Засада змагальності на меті має таку побудову кримінального прова­
дження, за якої функція правосуддя (вирішення справи) відділена від функції
сторін (обвинувачення і захисту), які конкурують між собою. При цьому суд
зобов'язаний забезпечити справедливе і неупереджене вирішення кримінальної
справи, надавши сторонам рівні можливості для відстоювання своїх позицій. У
кримінальному провадженні змагальність означає суворе відмежування функ­
ції суду (розгляд і вирішення справи) від функцій обвинувачення та захисту.
Виконання кожної з цих функцій покладено на конкретних учасників прова­
дження - суд, сторону обвинувачення і сторону захисту.

Коментована засада охоплює наявність трьох елементів: 1) чіткий розпо­діл функцій обвинувачення, захисту, правосуддя; 2) наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій; 3) керівне становище суду у кримінальному провадженні і надання тільки суду права ухвалювати рі­шення у справі про кримінальне правопорушення.

3. Сутність засади змагальності полягає у виконанні сторонами кримі­
нального провадження дій, спрямованих на реалізацію наданих їм прав щодо
участі у доказуванні та відстоювання своєї процесуальної позиції. її зміст ста­
новить сукупність закріплених у законі процесуальних приписів, способів їх
виконання, завдань та інтересів, що забезпечують змагальні засади у діяльності
сторін кримінального провадження.

Дія засади змагальності обумовлює надання сторонам провадження (їх суб'єктам) комплексу процесуальних прав, реалізовуючи які, вони отриму­ють можливість встановлювати обставини, що підтверджують підозру чи об­винувачення або ж навпаки - повністю чи частково спростовують їх або ж пом'якшують чи взагалі виключають кримінальну відповідальність підозрю­ваного, обвинуваченого.

4. Коментована стаття закріплює рівність прав сторін на збирання та
подання до суду речей, документів, інших доказів. Проте сторона захисту і
далі фактично позбавлена рівної можливості щодо збирання та подання до­
казів. Захисник може лише ініціювати перед слідчим, прокурором, слідчим
суддею проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшуко-
вих) дій з метою одержання сприятливої для захисту доказової інформації.
Закріплене в ч. З ст. 93 КПК право сторін захисту збирати докази шляхом
витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого

_____________________________________________________ 83

самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомосте^ висновків експертів, висновків ре­візій, актів перевірок тощо, у більшостіїперелічених шляхів його реалізації належним чином не забезпечене примусим виконання. Тож, попри наявність у кримінальному проваджені;; д_ь»»;:г положень, спрямованих на сприяння захисту (положення favor defensionis) з метою вирівняння дисбалансу щодо доказування між стороною обвинувачення і стороною захисту, все ж таки змагальність у «чистому вигляді» у кримінальному провадженні за КПК не знаходить своєї реалізації.

5. Передбачена ч. З коментованої статті заборона процесуального суміс­
ництва (поєднання процесуальних функцій) встановлена з метою забезпечення
змагальності судочинства, де кожна зі сторін виконує лише одну процесуальну
функцію. У випадку виникнення конфлікту інтересів під час виконання своєї
функції учасник провадження з будь-якої сторони повинен заявити самовідвід.
Інші учасники провадження в такому випадку мають право заявити відвід.

6. Прокурор як центральний суб'єкт сторони обвинувачення, здійснюючи
процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, зобов'язаний ініціювати
кримінальне провадження у разі надходження або виявлення ним інформації
про кримінальне правопорушення. Саме в силу його процесуального станови­
ща КПК покладає на прокурора обов'язок повідомляти особі про підозру, за­
тверджувати або самостійно складати всі підсумкові акти досудового розсліду­
вання і у подальшому підтримувати державне обвинувачення в суді. Виняток з
цього становить кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення
(див. коментар до глави 36 КПК).

Слідчий наділений правом вручати особі повідомлення про підозру ви­ключно за погодженням з прокурором, який перевіряє достатність та обгрунто­ваність матеріалів, зібраних слідчим, для складання письмового повідомлення про підозру.

Потерпілий наділяється правом самостійно підтримувати обвинувачення лише у випадку відмови прокурора від обвинувачення, з чим він не погоджу­ється і висловив свою згоду особисто та за допомогою свого представника під­тримувати обвинувачення в суді (див. коментар до ст. 340 КПК).

Дата добавления: 2015-06-25