Цим Кодексом. 4 страница

1. Відповідно до Основних положень про роль адвокатів, прийнятих 1 серпня 1990 p. V1II Конгресом ООН із запобігання злочинів, обов'язком уря­дів є забезпечення можливості кожному бути поінформованим компетентною

владою про право одержати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні або поміщенні в тюрму, або обвинуваченні у кримінальному зло­чині. Будь-яка зазначена особа, що не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, котрий має відповідну компетенцію та досвід ведення таких справ, щоб забез­печити її ефективну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необхідних

коштів (п.п. 5 і 6).

2. Перелік випадків, коли призначається захисник для надання безоплат­ної правової допомоги, передбачений ч. 1 ст. 49 КПК, не є вичерпним. Згід­но з Законом України «Про безплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. право на безоплатну правову допомогу мають також особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відпо­відно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення; інваліди, які отримують пенсію чи допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - захист від обвинувачення і складання документів процесуального характеру; підозрювані у вчиненні зло­чину особи, які затримані органами дізнання та слідства, - на захист від обви­нувачення; особи, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, - на захист від підозри (обвинувачення). Така допомога надається протягом 72 го­дин з моменту затримання (п.п. 1, 5 і 6 ч. 2 ст. 13 Закону).

3. Суб'єктами надання безоплатної правової допомоги є центри з надан­ня безоплатної вторинної правової допомоги, створені Міністерством юстиції України при головних управліннях юстиції АРК, областей, міст Києва і Севас­тополя (див. ст. 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

С т а т т я 50. Підтвердження повноважень захисника

1. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні
підтверджуються:

1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (устано­
ви), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

2. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення за­
хисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження
повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному
провадженні не допускається.

1. У статті наводиться перелік документів, якими офіційно підтверджу­ються перед слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом повноваження захис­ника на участь у конкретному кримінальному провадженні: 1) документ, що посвідчує особу адвоката (посвідчення адвоката, паспорт або інший); 2) свідо­цтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; 3) ордер адвокатського

об'єднання на ведення провадження; 4) договір із захисником підозрюваного, обвинуваченого чи іншої особи, щодо якої здійснюється кримінальне прова­дження, або осіб, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою (ст. 51 КПК) або 5) доручення органу (установи), уповноваженого за­коном на надання безоплатної правової допомоги. Таке доручення, згідно з За­коном «Про безоплатну правову допомогу», видає захиснику Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (ч. З ст. 22 Закону).

2. Перелік документів є вичерпним. Встановлена в законі заборона ви­магати інші документи має на меті запобігти спробам не допускати адвоката до участі у кримінальному провадженні під приводом відсутності певного до­кумента чи невиконання якоїсь умови.

С т а т т я 51. Договір із захисником

1. Договір із захисником має право укласти особа, передбачена в частині першій статті 45 цього Кодексу, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою.

1. Договір із адвокатом на ведення захисту у конкретному кримінальному
провадженні має право укладати підозрюваний, обвинувачений чи інша особа,
щодо якої здійснюється провадження, або інші особи, які діють в інтересах цієї
особи, за її клопотанням або за її наступною згодою.

2. Виходячи з положень ст. 17 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою
кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня
1999 р., про загальні вимоги до змісту угоди про надання правової допомоги, у до­
говорі із захисником мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови,
на яких адвокат приймає доручення клієнта. У ньому в будь-якому разі мають бути
визначені: а) прізвище, ім'я та по батькові, адреса фізичної особи-клієнта; б) ті ж
відомості щодо особи, яка уклала договір, якщо він укладається не особисто клієн­
том; в) прізвище, ім'я та по батькові адвоката (або назва адвокатського об'єднання),
який надаватиме правову допомогу, та його адреса; г) зміст доручення: яка саме
правова допомога має надаватися за угодою і де вона має надаватися (під час до-
судового розслідування, в суді першої інстанції тощо); ґ) розмір гонорару, поря­
док його обчислення (фіксована сума, погодинна оплата) і внесення (авансування,
оплата за результатом тощо); д) розмір, порядок обчислення і внесення фактичних
видатків, пов'язаних із виконанням доручення; є) підписи осіб, які уклали договір.

Договір не повинен містити положень, що суперечать чинному законо­давству та Правилам адвокатської етики. Зокрема, забороняється включення у договір з клієнтом положень про позбавлення його права стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням адвокатом прийнятого доручення, або про обмеження такого права.

3. Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня
2012 р. визначає підстави для відмови в укладенні договору про надання право­
вої допомоги, зокрема на ведення захисту в кримінальному провадженні.

Адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги, і він зобов'язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням у разі, якщо: 1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов'язків адвоката; 2) ре­зультат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики; 3) адвокат брав участь у відпо­відному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом; 4) виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці; 5) адвокат є членом сім'ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільно­му, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді спра­ви про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги; 6) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім'ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об'єднання, засновником (учас­ником) якого він є, професійним обов'язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів; 7) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам осо­би, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.

У разі відмови від укладення договору про надання правової допомо­ги адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю про відомості, що стали йому відомі від особи, яка звернулася з пропозицією укладення такого договору.

Стаття 52. Обов'язкова участь захисника

1. Участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні
щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забез­
печується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

2. В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у
кримінальному провадженні:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кри­
мінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення
факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є

повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових
заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліт­
тя або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, слі­
пі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту вста­
новлення цих вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне про­
вадження, - з моменту встановлення цього факту;

164 _______________________________________________________________

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових
заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосуван­
ня, -і моменту встановлення факту наявності в особи психічного захво­
рювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на
реабілітацію померлої особи.

1. Основним випадком обов'язкової участі захисника у кримінальному
провадженні є наявність підозри або обвинувачення особи у вчиненні особли­
во тяжкого злочину. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України особливо тяжким
злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі
на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Моментом набуття
особою статусу підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину, з яко­
го особами, які здійснюють кримінальне провадження, має забезпечуватися
обов'язкова участь захисника, є момент вручення особі слідчим або прокуро­
ром письмового повідомлення про підозру (див. ст. 278 КПК).

2. При вирішенні питання про забезпечення обов'язкової участі захисника
за п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК необхідно брати до уваги факт недосягнення особою
18 років на момент вчинення нею кримінального правопорушення.

Водночас, формулювання п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК дає підстави для висновку про те, що в ньому йдеться про забезпечення обов'язкової участі захисника особі, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального право­порушення, і вчиняла це правопорушення у віці до 18 років і не досягла віку 18 років, тобто повноліття, як на момент вчинення кримінального правопо­рушення, так і на момент вирішення питання про забезпечення обов'язкової участі захисника, або ж є обгрунтовані сумніви в тому, що вона досягла на цей (другий) момент повноліття.

3. Вік неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого встановлюється
за документами, в яких вказана дата його народження - за паспортом чи свідо­
цтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати
із книги реєстрації актів цивільного стану, довідок органів внутрішніх справ
за місцем реєстрації громадян, журналу обліку новонароджених тощо. За від­
сутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповноліт­
нього встановлюється судово-медичною експертизою. У цьому випадку днем
народження вважається останній день того року, який названий експертом. При
визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слідчий, проку­
рор, слідчий суддя, суд приймає рішення, виходячи із встановленого експертом
мінімального віку.

4. Про осіб, щодо яких законом передбачено застосування лише примусо­
вих заходів виховного характеру, див. ст. 498 КПК.

5. Фізичні вади можуть бути встановлені висновком чи довідкою медич­
ної установи, психічні - лікарським висновком чи довідкою медичної устано­
ви або ж висновком судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану

-------------------------------------------------------------------------------------------- 165

підозрюваного, обвинуваченого. Факт наявності в особи психічного захворю­вання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності, встанов­люється висновком судово-психіатричної експертизи (див. ст. 509 КПК).

6. Про мову, якою здійснюється кримінальне провадження, див. ст. 29 КПК та коментар до неї. Факт неволодіння особою мовою, якою здійснюється кри­мінальне провадження, встановлюється слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом під час безпосереднього спілкування з нею безпосередньо перед або під час проведення затримання, допиту, інших процесуальних дій із з'ясуванням особи підозрюваного чи обвинуваченого під час як досудового розслідування, так і судового провадження, повідомленням її процесуальних прав та обов'язків і з'ясуванням, чи зрозумілі вони їй, так само, як і суть запитань, які їй ставлять­ся, чи потребує вона перекладача. Беручи до уваги, що підозрюваний, обвину­вачений у кожний конкретний момент кримінального провадження щодо нього повинен мати змогу правильно зрозуміти, що саме відбувається у цьому про­вадженні і своєчасно та повною мірою скористатися своїми процесуальними правами для захисту своїх законних інтересів, тому не тільки повне незнання, а й недостатнє знання ним мови, якою здійснюється провадження, зобов'язує слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд для реалізації процесуального статусу і активної процесуальної участі підозрюваного, обвинуваченого у проведенні як найпершої, так і подальших процесуальних дій негайно вжити заходів до забезпечення участі у провадженні і перекладача, і захисника.

7. Згідно з п. 12 ст. 14 Закону «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу мають особи, реабілітовані відпо­відно до законодавства України. Якщо підозрюваний, обвинувачений помер, то за загальним правилом кримінальне провадження закривається постановою прокурора. У випадках, коли провадження є необхідним для реабілітації по­мерлої особи, то близькі родичі померлого (про близьких родичів див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК) мають право заперечувати проти закриття провадження за такою нереабілітуючою підставою, як смерть особи, яка вчинила кримінальне право­порушення, і провадження продовжується.

У ході подальшого провадження участь захисника є обов'язковою, якщо підозра чи обвинувачення не підтвердилися, і судом було ухвалено виправду­вальний вирок (див. ч. 1 ст. 373 КПК), або прокурор закрив провадження за однією з реабілітуючих особу підстав (див. ч. 1 ст. 284 КПК), то з метою віднов­лення репутації померлого підозрюваного, обвинуваченого слідчий, прокурор або суд зобов'язані на прохання його близьких родичів у місячний строк пись­мово повідомити про своє рішення трудовий колектив, в якому працювала по­мерла особа, або за її колишнім місцем проживання. Якщо ж відомості про за­судження або про притягнення до кримінальної відповідальності, застосування до неї як запобіжного заходу взяття під варту були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу його родичів чи слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України (див.

166 _______________________________________________________________

ст. 11 Закону України «Про порядок відшкодування громадянинові шкоди, за­вданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Стаття 53. Залучення захисника для проведення окремої процесу­альної дії

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд залучають захисника для
проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому статтею
49 цього Кодексу, виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у
проведенні невідкладної процесуальної дії за участю захисника, а завчасно
повідомлений захисник не може прибути для участі у проведенні процесу­
альної дії чи забезпечити участь іншого захисника або якщо підозрюва­
ний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг залучити захисника
або прибуття обраного захисника неможливе.

2. Запросити захисника до участі у окремій процесуальній дії має право
і сам підозрюваний, обвинувачений. Якщо потреби у проведенні невідклад­
них процесуальних дій за участю захисника немає і коли неможливе прибут­
тя захисника, обраного підозрюваним, обвинуваченим, протягом двадцяти
чотирьох годин, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право запропо­
нувати підозрюваному, обвинуваченому залучити іншого захисника.

3. Під час проведення окремої процесуальної дії захисник має ті ж
самі права й обов'язки, що й захисник, який здійснює захист протягом
кримінального провадження.

4. Захисник як до процесуальної дії, так і після неї має право зустрі­
чатися з підозрюваним, обвинуваченим для підготовки до проведення про­
цесуальної дії або обговорення її результатів.

5. Здійснення захисту під час проведення окремої процесуальної дії
не покладає на захисника обов'язку надалі здійснювати захист у всьому
кримінальному провадженні або на окремій його стадії.

1. Положення ч. 1 коментованої статті визначають необхідність забезпе­
чення обов'язкової участі захисника в проведенні окремої невідкладної про­
цесуальної дії, тобто такої процесуальної дії, зволікання з проведенням якої
може спричинити втрату доказів (огляд, допит свідка чи потерпілого, обшук
тощо) або ж дії, щодо якої КПК встановлює конкретні стислі строки її про­
ведення, наприклад, письмове повідомлення про підозру затриманій особі
вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (див.
ч. 2 ст. 278 КПК). При цьому, якщо участь захисника в такому провадженні є
обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не запросив захисника, то слід­
чий, прокурор чи суд призначають захисника для участі в цій процесуальній дії.

2. Якщо процесуальна дія не є невідкладною і обраний підозрюваним, об­
винуваченим захисник не може прибути протягом 24 годин для участі у цій
процесуальній дії, то підозрюваному, обвинуваченому пропонується запросити

-_____________________________________________________________ 167

іншого захисника, а за відсутності такої можливості, слідчий, прокурор чи суд призначають захисника (див. п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК).

3. Після участі в проведенні конкретної процесуальної дії захисник не зобов'язаний, але має право, якщо на це є прохання або згода підозрюваного, обвинуваченого за договором з останнім (див. ст. 51 КПК), і надалі здійснювати захист у цьому провадженні.

С т а т т я 54. Відмова від захисника або його заміна

1. Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисни­
ка або замінити його.

2. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися ви­
ключно в присутності захисника після надання можливості для конфіден­
ційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі про­
цесуальної дії.

3. Відмова від захисника не приймається у випадку, коли його участь
є обов'язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений
відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник по­
винен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу,
для здійснення захисту за призначенням.

1. Персональний вибір захисника завжди залишається за підозрюваним,
обвинуваченим. Він має право запросити захисника і укласти з ним договір,
інші особи, які діють в його інтересах, можуть укласти договір із захисником,
але лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого (див.
ст. 51 КПК). Він має право в будь-який момент провадження відмовитися від за­
хисника і запросити іншого захисника або взяти захист своїх інтересів на себе,
якщо в цьому провадженні участь захисника не є обов'язковою.

2. Про відмову підозрюваного, обвинуваченого від захисника має бути

складено протокол.

3. Якщо участь захисника у цьому провадженні є обов'язковою, то після
відмови від захисника, слідчий, прокурор, суд мають забезпечити запрошення
підозрюваним, обвинуваченим іншого захисника або ж призначити іншого за­
хисника, якщо той не має можливості запросити захисника.

4. Усунення захисника з провадження у зв'язку з відмовою підозрювано­
го чи обвинуваченого від захисника і здійснення подальшого провадження без
захисника у випадках обов'язкової участі захисника є істотним порушенням
кримінального процесуального закону і безумовною підставою для скасування
вироку чи іншого рішення суду (див. п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК).

§ 4. Потерпілий і його представник

С т а т т я 55. Потерпілий

1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична осо­
ба, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або
майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопору­
шенням завдано майнової шкоди.

2. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту по­
дання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або
заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального пра­вопорушення.

3. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій криміналь­
ним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку
кримінального провадження подала заяву про залучення її до проваджен­
ня як потерпілого.

4. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як
представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

5. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява,
повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучен­
ня до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди,
зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить
вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути
оскаржена слідчому судді.

6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть
особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відпо­
відної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються
на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається
одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про
залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотан­
ням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними права­ми, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального
правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпі­
лого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише
за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності
може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне прова­дження у формі приватного обвинувачення).

--------------- ____________________________________________ 169

1. Коментована стаття передбачає, що потерпілим у кримінальному прова­
дженні України може бути як фізична особа, якій кримінальним правопорушен­
ням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, так і юридична особа,
якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2. Відповідно до Рекомендації Rec (2006) 8 Комітету Міністрів Ради Єв­
ропи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня
2006 р. під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала
шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страж­
дання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є по­
рушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках
термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім'ї або утриманців
прямо постраждалої особи (п. 1.1).

3. Процесуального статусу потерпілого особа набуває:

з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального право­порушення до слідчого, прокурора. Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (див. ч. 1 ст. 214 КПК), вручивши по­терпілому пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, або

з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залу­чення до провадження як потерпілого і вручення їй пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого.

4. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин
за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди.

5. Якщо фізична особа є неповнолітньою або недієздатною, то заяву про
вчинення щодо неї кримінального правопорушення може подати її законний
представник. Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення наста­
ла смерть особи, або вона перебуває в стані, який не дає змоги подати відповід­
ну заяву, процесуального статусу потерпілого набуває близький родич або член
сім'ї цієї особи. Про близьких родичів та членів сім'ї див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

6. Якщо кримінальним правопорушенням заподіяно майнову шкоду юри­
дичній особі, заява про вчинення кримінального правопорушення подається її
керівником або іншою уповноваженою особою.

7. Неподання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального право­
порушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого не по­
збавляє слідчого, прокурора права визнати таку особу потерпілим, але лише
за наявності її письмової згоди на це. За відсутності такої згоди ця особа може
бути залучена до провадження лише як свідок.

8. Якщо слідчий, прокурор встановить, що особі, яка подала заяву, кримі­
нальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шко­
ди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим.

9. Не можуть бути визнані потерпілими у кримінальному провадженні
особи, які постраждали від кримінального правопорушення, вчиненого ними

170 ' __.___._________________________________________________

самими. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення статусу потерпіло­го з неправомірністю її поведінки, особу необхідно визнавати потерпілою і у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначення йому покарання (див. п. З постанови № 13 Пленуму Верховного Єуду України від 2 липня 2004 р. «Про практику застосу­вання судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

10. Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потер­
пілим КПК не передбачає. Водночас, у п. 1 ч. 2 ст. 56 КПК наголошується, що
потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про криміналь­
не правопорушення, визнання його потерпілим» (підкреслено авт.). Визнання
може бути здійснено лише шляхом прийняття постанови про це. Про відмову
у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить постанову, яка може
бути оскаржена особою до слідчого судді (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК).

Дата добавления: 2015-06-25