Присяжних. 3 страница

Знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що належать обви­нуваченому, підлягають конфіскації; речі, вилучені з обігу, передаються відпо­відним установам або знищуються; речі, які не мають цінності і не можуть бути в подальшому використані, знищуються або можуть бути передані заінтересо­ваним особам. Гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, переда­ються у дохід держави. Цінності, які не були об'єктом кримінального правопо­рушення, повертаються їх законним володільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави. Документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання. У випадку виникнення спору чи сумніву про належність речей конкретним особам вони вправі звернутися з заявою в суд у порядку цивільного провадження.

26. Під процесуальними витратами слід розуміти всі витрати, що були
здійснені у зв'язку з кримінальним провадженням. Кримінальний процесуаль­
ний закон виділяє такі види процесуальних витрат: а) витрати на правову допо­
могу; б) витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або
судового провадження; в) витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків,
спеціалістів, перекладачів та експертів; г) витрати, пов'язані зі зберіганням і
пересиланням речей і документів (ст. 118 КПК).

Процесуальні витрати формуються відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та підлягають відшкодуванню в дохід держави з подальшою оплатою таких витрат і стягуються з осіб, щодо яких винесений обвинувальний вирок, у тому числі зі звільненням від покарання. У випадку, коли вироком визнані винуватими кілька обвинувачених, суд диференційо­вано розподіляє процесуальні витрати між ними. При цьому суд ураховує їх вину, ступінь відповідальності і майновий стан. У разі майнової неспромож­ності обвинуваченого процесуальні витрати приймаються на рахунок держа­ви. У випадку постановления виправдувального вироку процесуальні витрати з обвинуваченого не стягуються, а приймаються на рахунок держави. Всі інші

питання, пов'язані з відшкодуванням процесуальних витрат, регулюються нор­мами глави 8 КПК.

27. Якщо обвинувачений перебуває під вартою, а суд ухвалює щодо ньо­
го виправдувальний вирок, то суд повинен звільнити його з-під варти негайно
після проголошення вироку. Обвинувачений звільняється з-під варти у залі су­
дового засідання. Розпорядження про це дає головуючий після проголошення
вироку, і воно є обов'язковим для конвою. Обвинувачений, який перебуває під
вартою, підлягає звільненню і у випадку постановления судом ухвали про за­
криття справи. Про звільнення обвинуваченого з-під варти робиться запис у
журналі судового засідання. Якщо обвинувачений перебуває під вартою ще й з
приводу іншого кримінального провадження, оскільки у тій справі щодо нього
було обрано також тримання під вартою, то головуючий оголошує про скасу­
вання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише у цій справі.
Невиконання рішення суду у частині негайного звільнення з під варти є кримі­
нальним правопорушенням, за яке передбачено відповідну кримінальну відпо­
відальність згідно зі ст.ст. 371 та 382 КК.

28. У разі ухвалення обвинувального вироку, пов'язаного з відбуванням
покарання в місцях позбавлені волі, щодо особи, до якої було застосовано за­
побіжний захід, який не пов'язаний з позбавленням волі, суду нарадчій кімнаті
повинен вирішити питання про зміну або залишення того ж запобіжного заходу
до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого, якому за виро­
ком призначається покарання у вигляді позбавлені волі. Суд обов'язково пови­
нен вирішити всі питання, пов'язані із застосованими до проголошення вироку
заходами забезпечення кримінального провадження.

29. Обираючи при ухваленні вироку норму закону України про криміналь­
ну відповідальність, яка підлягає застосуванню до відповідного суспільно не­
безпечного діяння, суд зобов'язаний ураховувати судову практику щодо одних
і тих самих норм стосовно подібних суспільно небезпечних діянь, зосереджену
в ухвалах Верховного Суду України про задоволення або відмову в задоволенні
заяв (ст.ст. 455 і 456 КПК) (крім питань призначення покарання, звільнення від
покарання та від кримінальної відповідальності).

Глава 29. Судові рішення

Стаття 369. Види судових рішень

1. Судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, ви­
кладається у формі вироку.

2. Судове рішення, в якому суд вирішує інші питання, викладається
у формі ухвали.

1. Дії суду в кримінальному провадженні різні за змістом: одні спрямова­
ні на його організацію, інші - на регулювання перебігу, треті - на закінчення
процесу. Всі ці дії одержують офіційне закріплення і об'єктивізуються у відпо­
відних процесуальних документах із детальним регламентуванням порядку їх
ухвалення (постановления), форми і змісту.

Судове рішення - офіційний документ суду юрисдикційного характеру, що є найважливішим актом (дією-документом) правосуддя, покликаним за­безпечити захист прав і свобод людини, правопорядку та здійснення принци­пу верховенства права. Воно демонструє категоричне веління, вимогу певної поведінки, наказ, у ньому виражено авторитет і силу держави стосовно кон­кретних учасників судового провадження. Судове рішення владно підтверджує обов'язковість правової норми до окремого випадку.

2. КПК визначає зміст і форму документа, в якому виражено відповідний
вид судового рішення. Форма- це спосіб збереження та існування змісту, який
є невід'ємним від нього і слугує проявом його зовнішнього виразу. Залежно від
цього способу судові рішення викладаються у формі вироку або ухвали.

3. Судове рішення викладається у формі вироку, якщо суд вирішує об­
винувачення за суттю, тобто визнає його доведеним або недоведеним із вста­
новленням всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному про­
вадженні (ст. 91 КПК). Вирок - це ухвалене в результаті судового провадження
судове рішення про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні
кримінального правопорушення і застосування або незастосування до нього
покарання.

4. Судове рішення викладається у формі ухвали, якщо у ньому суд вирішує
інші, крім обвинувачення за суттю, питання, пов'язані з підготовчим судовим
засіданням та судовим розглядом (глави 27, 28 КПК). Ухвала- це постановлене
в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд, або без ви­
ходу до нарадчої кімнати і занесене секретарем судового засідання в журнал
судового засідання судове рішення, яким вирішуються питання, пов'язані з су­
довим провадженням.

5. У контексті цієї статті мова йде, передусім, про судові рішення, що
ухвалюються (постановляються) одноособово суддею чи колегіально судом під
час судового провадження в суді першої інстанції. Однак названі форми судо­
вих рішень постановляються і слідчим суддею, до повноважень якого належить

768 _______________________________________________________________

здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (крім вироків), і ухвалюються (постановляються) суддями під час провадження з перегляду су­дових рішень (розділ V КПК), і під час здійснення особливих порядків кримі­нального провадження (розділ VI КПК) тощо.

Стаття 370. Законність, обгрунтованість і вмотивованість судового рішення

1. Судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотиво­
ваним.

2. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з норма­
ми матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального про­
вадження, передбачених цим Кодексом.

3. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно
з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час су­
дового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

4. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні моти­
ви та підстави його ухвалення.

1. Законне - це таке, що спирається на закон, встановлене законом, від­
бувається відповідно до закону; легальне; має правову підставу; справедливе.
Законність - це верховенство закону; рівність всіх суб'єктів перед законом; ста­
більність правопорядку; нормативна обумовленість правових рішень, охорони
прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю
за виконанням закону та невідворотності відповідальності.

Законністю рішення, ухваленого (постановленого) компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо криміналь­ного провадження, передбачених КПК, вважають його властивість, яка відо­бражає правильне застосування судом кримінального процесуального зако­нодавства під час всіх стадій кримінального провадження, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законодавств у розв'язанні питань, які виникають у цьому провадженні.

Судове рішення може бути визнане законним, якщо воно ухвалене компе­тентним (повноважним, повноправним, повновладним) судом; всі слідчі (роз­шукові) гласні та негласні дії під час досудового розслідування, а також і всі судово-слідчі дії під час судового розгляду були проведені без порушення кри­мінального процесуального законодавства, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; висновки суду, зазначені у рішен­нях, грунтуються на їх правильному тлумаченні суддями.

2. Обгрунтоване - це таке, що достатньо, добре аргументоване, підтвер­
джене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фак­
тами. Обгрунтованим є судове рішення, ухвалене (постановлене) на підставі
об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під

____________________________________________________ 769

час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Обгрун­тованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені об­ставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджу­ються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрун­тованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і доку­ментів судове рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одер­жані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обгрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для криміналь­ного провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викла­деним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Обгрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Виходячи з цього, в поняття обгрунтованості зазвичай включають два моменти: достовір­ність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення, і повноту дослідження судом всіх матеріалів справи.

3. Вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправ­довують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є судове рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (постановления).

Мотиви - це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для лю­дини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставле­ної мети. Вмотивованість - це така правова властивість судового рішення, яка встановлює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді застосо­вують в обгрунтуванні цих рішень під час кримінального провадження. Вмо­тивованість рішення передусім свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких грунтуються ви­сновки суду стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час ухвалення (постановления) цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення суддя­ми сукупності доказів, їх оцінка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розуміння суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасникам судового провадження можливість аргументовано оскаржувати у вищих судових інстанціях судові рішення, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.

Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні до­тримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які супер­ечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені

іншими доказами; не застосовувати необгрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов'язково дотриму­ватися логічного зв'язку між обставинами, які підлягають доказуванню, фак­тичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення - це те головне, на чому базується, грунтується це рішення; те, чим воно пояснюється, виправдовуєть­ся тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановления) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відобра­ження в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановления) відповідного судового рішення.

4. Окрім законності та обгрунтованості, судові рішення повинні відпові­дати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. У межах дотримання законності, обгрун­тованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379).

Стаття 37L Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1. Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення
судового розгляду.

2. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійсню­
вав судовий розгляд.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в
нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

4. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться
секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

5. Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами
суддів того складу суду, який його ухвалив.

1. Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива проце­суальна функція суду - вирішення кримінальної справи (правосуддя). Осо­бливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів застосування права, полягає в тому, що він ухвалюється іменем України тільки судом у встановле­ному законом процесуальному порядку після закінчення судового розгляду та містить вирішення основних найбільш важливих питань кримінального про­вадження (ст. 368 КПК).

Теорія кримінального процесу, чинне кримінальне процесуальне зако­нодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх власти­востей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього су­дового рішення. До зовнішніх властивостей вироку належать виключність, загальнообов'язковість, преюдиціальність. До внутрішніх властивостей

вироку правомірно віднести законність, обгрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК).

2. Виключність вироку - це якісне значення цього виду судового рішення,
яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти
особи, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав законної
сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість,
яка виключає можливість повторного судового провадження стосовно однієї
особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав
законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що
ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного
виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також
міжнародний стандарт, який міститься у Міжнародному пакті про громадян­
ські і політичні права (ст. 14) - ніхто не повинен бути вдруге засуджений або
покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправ­
даний. Це конституційне положення та міжнародно-правовий стандарт кон­
кретизується в ч. З ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути
притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше
одного разу.

3. Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який
набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінально­
му провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів держав­
ної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають
виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов'язковість
вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) при­
ведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за
невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його ви­
конанню (ст. 382 КК України).

4. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада
1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­
дя» роз'яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухва­
люються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території
усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, під­
приємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окре­
мими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рішень
суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідаль­
ності». Тут мова йде про кримінальну процесуальну преюдицію вироку, яка
визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримі­
нальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо
прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були
встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, що
набрало законної сили.

Термін «преюдиція» у кримінальному процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці

тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії особи або фактичні об­ставини, які мають значення для справи, що перебуває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення.

5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював
судовий розгляд. Встановлення правила про постановления вироку в окремому
приміщенні - нарадчій кімнаті - має на меті виключити можливий вплив на
суддів, забезпечити їх незалежність і водночас створити необхідні умови для
спокійного і ділового обговорення ними всіх питань кримінального проваджен­
ня для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі
його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні
незалежно від того, яким складом суду розглядається справа - колегіальним чи
одноособово суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, по­
винно бути обладнане так, щоб повністю виключалась можливість стороннього
впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон тощо).

6. У випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій
кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали поста­
новляються лише під час судового розгляду, окремі - лише разом з ухваленням
вироку (ч. З ст. 512 КПК).

Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань прова­дження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках, якщо мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі, якщо виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, якщо під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

7. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розгляда­
ються заяви про відвід (ч. З ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів
медичного характеру (ч. З ст. 512 КПК); про порушення питання перед служ­
бою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом
соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповно­
літніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1
ст. 378 КПК) тощо.

Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в на­радчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримі­нальної відповідальності (ч. З ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного ха­рактеру (ч. З ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового прова­дження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) тощо.

8. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться се­
кретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде

_______________________________________________ 773

про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи із зали засідан­ня за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпоряджен­ням головуючого (ст. 330 КПК); залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття відмови захисника від виконан­ня своїх обов'язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у криміналь­не провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судо­вому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладен­ня на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового про­вадження (ч. З ст. 333, ст. 335 КПК) тощо.

9. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секре­
тарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див.
наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції
про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»).

10. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлен­
ня описок і очевидних арифметичних помилок, тобто коли виникає потреба в
технічному корегуванні тексту без зміни змісту судового рішення (див. комен­
тар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні
підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

Стаття 372. Зміст ухвали

1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановления;

назви та складу суду, секретаря судового засідання;

найменування (номера) кримінального провадження;

прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, мі­сяця і дня його народження, місця народження і місця проживання;

закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинува­чується особа;

сторін кримінального провадження та інших учасників судового про­вадження;

2) мотивувальної частини із зазначенням:

суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також моти­вів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

774 ______________________________________________________________

3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, ого­лошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

1. Структура судових рішень передбачає поділ їх на частини з тим, щоб за­
безпечити повний виклад необхідної в них інформації і, водночас, забезпечити
ефективне її засвоєння тими, кому вона адресована.

2. Ухвала суду, що викладається окремим документом, складається з трьох
частин: вступу, мотивувальної та резолютивної частин. Ухвала, яку суд поста­
новляє без виходу до нарадчої кімнати, містить дві частини: висновок і мотиви,
з яких суд дійшов цього висновку.

3. У коментованій статті визначено, що має бути зазначено в кожній з час­
тин ухвали, яку постановлено як окремий документ у нарадчій кімнаті.

4. Вступ - початкова частина судового рішення, що передує основно­
му його викладу і містить інформацію стосовно дати і місця постановления
ухвали; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування
(номера) кримінального провадження (справи); прізвища, ім'я і по батькові
підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження і місця
проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що перед­
бачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обви­
нувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників
судового провадження.

5. Мотивувальна частина ухвали - це та його частина, в якій, як видно
з назви, суд наводить мотиви свого рішення. Мотивувальна частина ухвали є
однією з найважливіших її частин, вона має принципове значення з точки зору
завдань, що стоять перед судом. Переконливість судового рішення цілком зале­
жить від того, як судом викладена його мотивувальна частина. Саме з цієї час­
тини випливає, наскільки обгрунтоване відповідне рішення, якими наявними в
справі доказами підтверджені висновки суду тощо. Суд (суддя) не може просто
констатувати наявність чи відсутність тих чи інших обставин, він повинен зро­
бити це з посиланням на матеріали кримінального провадження. Мотивувальна
частина ухвали безпосередньо забезпечує судовому рішенню відповідність ви­
могам законності й обгрунтованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви і положення закону, яки­ми суд керувався, постановляючи ухвалу. Викладення мотивів надає ухвалі переконливості та робить відповідний судовий висновок зрозумілим для всіх. Резолютивна частина ухвали не повинна випливати з безпідставного вра­ження суддів, а повинна спиратися на фактичне та юридичне обгрунтування.

_____________________________________________________ 775

Існування або відсутність певних обставин справи обґрунтовується доказами з необхідним їх аналізом.

6. Останньою частиною ухвали є резолютивна частина, яка з відповідно­
го питання кримінального провадження містить виклад остаточних висновків,
резолюцію. У цій частині ухвали наводиться її квінтесенція, виражена у формі
відповідних висновків суду із зазначенням строку і порядку набрання ухвалою
законної сили та її оскарження. Резолютивна частина ухвали викладається як
лаконічний наказ, в точній і визначеній формі, щоб згодом не виникли жодні
ускладнення з її реалізацією.

Дата добавления: 2015-06-25