Чиказька наукова школа

Період становлення американської соціології був ознаменований пануванням соціал-дарвіністських ідей. До середини 50-х років соціологи накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши чималу кількість різнорідних за масштабом, тематикою емпіричних соціологічних досліджень, котрі торкалися лише деяких проблем суспільного життя. Американська соціологія з моменту своєї інституціоналізації орієнтувалася на пропаганду з побоюванням втрати зв’язку із масовою свідомістю. На цьому етапі свого функціонування американська соціологія виробила стиль, метод аналізу соціальної реальності. Подальшому розвиткові соціології в США сприяв демо­кратичний політичний режим американського суспільства. Соціологам забезпечувалася свобода дій, творчості, вільний вибір тем дослідження, можливість відкритої публікації даних об'єктивних досліджень незалежно від симпатій чи антипатій влади. Саме на американському континенті емпіричним шляхом підтверджувалася теза про те, що демо­кратія та соціологія - співвідносні поняття.До соціології ставилися як до науки, не вимагаючи від неї виконання невластивих науці функцій - критичності чи апологетичності щодо влади. Чиказька школа виникла на базі першого в США департаменту соціології, організованого з моменту створення нового університету в Чикаго в 1892 році. Чиказька соціологічна школа в період з 1915 року до початку 30-х років сформувала інтегральну і кумулятивну програму проведення заснованих на місцевих проблемах досліджень, які мали свого часу дуже сильне враження. Незважаючи на наявні в цій програмі слабкі місця, вона стала важливим етапом у інституціалізації соціології та емпіричних досліджень і мала довгострокове значення і вплив. Американський історик соціології Денніс Сміт у роботі, присвяченій цій школі, пише, що «як сила, так і слабкості Чиказької школи виникають із зіткненням між американським капіталізмом і американським лібералізмом» [2]. Школа спиралася в світоглядному плані на протестантську релігійну традицію, переважну в американському житті, в соціальному плані - на ідеї реформізму, а в гносеологічному - на емпіризм. Об'єктом дослідження школи були пенітенціарна система, життя в готелях, міські райони пороку, банди, самогубства, психічні захворювання, «сухий закон», релігійні секти. Ще один значний пласт дослідницької роботи чиказьких соціологів - формування громадської думки та ефективність соціальних процесів в умовах інтенсивної урбанізації. Тому ними активно вивчалися засоби масової інформації; колективне самовираження і культурні зміни як результат діяльності газет, релігійних організацій, кіно, радіо; економічні фактори та інститути, такі, наприклад- як мережа великих універмагів, валютний ринок, страйки, динаміка цін на землю. Багато уваги приділялося етнічним групам. Так, широку популярність здобули роботи з вивчення єврейського гетто в Чикаго, фінської громади в Мічигані, поселень менонітів у Канзасі.

Американський дослідник Лестер Куртц виділяє три покоління в розвитку Чиказької соціологічної школи. Перше покоління охоплює період розвитку з початку виникнення школи до першої світової війни. Його безперечним лідером був А. Смолл. З ним тісно співпрацювали провідні професори інших департаментів Чиказького університету Джон Дьюї, Джордж Герберт Мід, Торстайн Веблен. Найбільшою заслугою першого покоління є встановлення тісних зв'язків з міським правлінням Чикаго і з усіма його адміністративними службами. Саме ці соціологи переконали людей, які приймають рішення на різних рівнях міського самоврядування, що компетентне й ефективне рішення найгостріших міських проблем можливе тільки на основі глибокого професійного соціологічного опрацювання цих проблем з урахуванням як можливих альтернатив існуючих рішень, так і з аналізом ймовірних довгострокових і середньострокових наслідків кожного з варіантів рішень.

Значний вплив на методологічні позиції школи зробила філософія прагматизму, автор якої - Джон Дьюї. З кінця 1920-х Джон Дьюї взяв участь у роботі гуманістичних товариств, що виникли в США. Він був членом Першої гуманістичної спілки Нью-Йорка. У 1933 р. він брав участь у створенні Першого гуманістичного маніфесту - програмного документа релігійного гуманізму, основна ідея якого полягала у необхідності створення нової нетрадиційної гуманістичної релігії, що орієнтується виключно на мирські цінності[3]. У світову соціологічну класику увійшла також п'ятитомна робота цього періоду Чиказької школи «Польський селянин у Європі і в Америці» (1918 - 1920), опублікована Вільямом Томасом (1863 - 1947) і Флоріаном Знанецьким (1882 - 1958). Вивчені в ній процеси міграції та соціальної адаптації вперше будувалися на основі суворого якісного та кількісного аналізу особистих документів (листів, щоденників, автобіографій поляків, які переїхали і в США, і залишились у Польщі). Являючись представником психологічного напряму в соціології, Томас виділяв чотири групи спонукальних бажань людини, які грають провідну роль у визначенні його поведінки: необхідність нового досвіду, забезпечення безпеки, стабільності свого способу життя, потреба у визнанні себе з боку оточення і бажання панування над своїм оточенням. Індивідуальну конфігурацію цих бажань він пов'язував з вродженими особливостями людини, перш за все з його темпераментом. Однією найбільш значущою інновацією в «Польському селянині» є типологія особистостей з точки зору переважаючих у них механізмів соціальної адаптації. Міщанський тип характерний традиційністю своїх установок; богемний відрізняється нестійкими і мало пов'язаними установками при загальному високому степені адаптації; творчий тип - найбільш значущий, хоча і легковажний,але лише цей тип особистості набуває здатності на генерування винаходів та інновацій.

Флоріан Знанецький був представником гуманістичного напряму в соціології, він вважав основним предметом соціології соціальні системи і виділяв наступні їх різновиди: соціальні дії, соціальні відносини, соціальні особистості та соціальні групи. Знанецький ввів в соціологію поняття людського коефіцієнта, що означає особистісно значущий аспект людського досвіду даного індивіда.

Друге покоління Чиказької школи охоплює соціологів, які повною мірою проявили себе між першою світовою війною і серединою 30-х років XX століття. Лідерами цього періоду були Роберт Парк і Ернест Берджесс, а основною проблематикою - різні аспекти урбанізації, соціологія сім'ї, соціальна дезорганізація. Велику популярність здобула написана Парком і Берджессом книга «Введення в науку соціологію» (1921), що довгий час була основним підручником студентів-соціологів в університетах США. Вона вважається основоположною для формування сучасної емпіричної соціології.

Роберт Езра Парк (1864-1944) вважається ідейним творцем Чиказької школи. Серед важливих соціологічних понять, вперше введених Парком, слід особливо відзначити поняття соціальної дистанції, як показник ступеня близькості або відчуженості індивідів або соціальних груп, а також концепцію маргінальної особистості, що характеризує індивіда, що знаходиться в соціальній структурі на стику соціальних груп або ж на їх периферії.

Третє покоління Чиказької школи (середина 30-х - початок 50-х років) пов'язують з керівництвом департаментом У. Огборна (1886-1959). Він був деканом з 1936 по 1951 роки, а в університеті почав працювати у 1927 році. Його головною заслугою є виведення американської соціології з місцевого на загальнонаціональний рівень.

Четверте покоління Чиказької школи виділяє Денніс Сміт і датує його від початку 50-х років до нашого часу. Лідерами цього покоління він називає Герберта Блумера і Морріса Яновіца.

Іншими великими сучасними представниками Чиказької школи є Джералд Саттлз, Вільям Корнблум, Альберт Хантер.

Трохи менше значення як соціологічний центр мав на початку XX століття Колумбійський університет, який придбав міжнародну значимість з 1940 року під керівництвом Пауля Лазарсфельда і Роберта Мертона. Після першої світової війни і особливо з приходом до влади в ряді європейських країн фашизму колумбійська соціологія почала свій розвиток за рахунок європейської еміграції, що дало свої блискучі результати в розвитку соціологічної науки.

Першим представником цього університету є Роберт Моррісон Мак-Айвер. Він вніс значний внесок у розробку фундаментальних моральних, соціологічних і філософських засад демократичних інститутів і процесів. Займаючись розробкою великих теоретичних проблем, він у той же час пов'язував свій аналіз з можливістю вирішення конкретних соціальних проблем. Мак-Айвер,зокрема, прагнув застосувати соціологічну методологію до вирішення проблем трудових взаємовідносин, економічних перетворень, міжгрупових конфліктів, релігії, соціальної роботи, правопорушень неповнолітніх, ефективного використання трудових ресурсів. Великою фігурою не лише американської, а й світової соціальної науки є Джекоб Морено, ще один відомий представник Колумбійської школи. З 1915 по 1917 рік він був лікарем і комендантом табору біженців в Міттендорфе (Австрія), де і зробив перші спостереження про важливість міжособистісних зв'язків для здорового суспільства. З 1918 по 1925р. Морено займався психіатричною практикою. Перші його наукові праці в цей період написані й опубліковані німецькою мовою. В цей же час він видає журнал «Даймон», де друкуються молоді автори, зокрема Мартін Бубер.

У його теорії поняття ролі було центральним. Він і в житті грав багато соціальних ролей - був психіатром, драматургом, теологом, поетом, філософом, винахідником, груповим психологом, психодраматургом, соціодраматургом, соціометристом, педагогом. Найбільш важливий у суспільствознавстві його внесок у створення і розвиток психодрами, соціодрами і соціометрії.

Він створив журнали «Соціометрія» і «Журнал міжособистісних відносин» і очолював їх з 1937 по 1955 рік. У 1957 році він створив Міжнародний комітет з психотерапії, який згодом був розширений і перетворений до Міжнародної ради з групової психотерапії. Починаючи з 1954 року Рада регулярно проводить міжнародні конгреси з цієї тематики. Зараз ця організація називається Міжнародна асоціація з групової психотерапії. Педагогічну діяльність у Колумбійському університеті він став вести з 1937 року спочатку в Новій школі соціальних досліджень, потім у вчительському коледжі. В останній період своєї творчості (1961-1974) він аналізував історію наукових і практичних рухів, їм породжених. Він вважав себе соціальним реформатором, який діяв у традиціях Жан Жака Руссо, Йогана Песталоцци і Фрідріха Фребеля, хоча вважав за краще, щоб ініціатива реформ залишалася в руках народу. Сьогодні існує 23 інститути в США і 11 в інших країнах, діючих на основі його методик. Університетські курси з психодрами і соціометрії читаються в 14 вузах США і як мінімум в 12 вузах інших країн.

На рахунку Морено понад 300 опублікованих наукових праць і близько десятка створених ним наукових журналів, у тому числі: «Даймон», «Імпромптю», «Соціатрія», «Групова психотерапія та психодрама». У 1956 році він заснував «Міжнародний журнал соціометрії і соціатріі».

Пауль Фелікс Лазарсфельд (1901-1976) - австрійсько-американський соціолог, який зробив значний внесок у розвиток математичних методів в соціології. Лазарсфельд був пов'язаний з Колумбійським університетом з 1940 р. до свого відходу у відставку в 1969 році. Після 1962 р. він очолював тут кафедру імені А. Кетле, яка була створена спеціально для нього за пропозицією Р. Мертона, а названа так тому, що Лазарсфельд вважав Адольфа Кетле творцем емпіричного соціального дослідження. Лазарсфельд розробив цілий ряд специфічних методів емпіричного дослідження, прийнятих і широко використовуваних у світовій соціологічній науці. Зокрема, Лазарсфельд - автор так званого «панельного методу» (від англ. panel - «панель», «список»), що означає повторне соціологічне дослідження одного і того ж об'єкта по одній і тій же програмі і по одній і тій же методиці з метою вивчення зміни соціального об'єкта через певний часовий інтервал. Блискучим чином цей метод, зокрема, був ним використаний у відомому дослідженні президентських виборів у США в 1940 р. В ході дослідження вдалося вивчити психологічні та соціальні процеси, які затримують, блокують, підсилюють, активізують і змінюють рішення виборців. Так, люди, схильні до перехрещуючихся тисків, відтягують прийняття рішення.

По-друге, дослідження дозволило розкрити явище лідерства у формуванні громадської думки. Було виявлено, що це лідерство буває як горизонтальним, так і вертикальним і що зазвичай потік думок із засобів масової інформації впливає спочатку на осіб, які виконують соціальну роль лідера громадської думки, а вони вже безпосередньо впливають на публіку. Він назвав цей процес «двоступінчатим потоком комунікації».

З 1937 по 1940 р. він очолює Бюро з дослідження радіо в Прінстонському університеті, створене під егідою Рокфеллерівського фонду. У 1940 році проект під його керівництвом був перенесений в Колумбійський університет у Нью-Йорку і отримав назву Бюро прикладних соціальних досліджень. Одночасно він очолює тут департамент соціології. Під керівництвом Лазарсфельда (1940-1950 рр..) Бюро розширює масштаб, штати, програму своєї діяльності і стає відомою ведучою лабораторією в області емпіричних соціальних досліджень і підготовки професійних кадрів. Завдяки Лазарсфельду розробка математичних методів в соціології також стала однією з характерних рис Колумбійської соціологічної школи. Серед найбільш успішно працювавших у цьому напрямку соціологів слід особливо відзначити Т. Андерсона, Джеймса Коулмена, Лео Гудмена, Л. Дункана Люса, Герберта Саймона. Найбільш значне досягнення самого Лазарсфельда в цій області - розробка методики аналізу латентних структур - процедури, призначеної для виявлення установок або інших спостережуваних характеристик, які можуть бути зафіксовані лише за допомогою їх імовірнісних зв'язків зі спостерігаючимися даними. Лазарсфельд справив значний вплив на розвиток соціології в інших країнах. Так, при його великій участі були створені дослідні інститути не тільки в Австрії і США, але і в Осло та Єрусалимі. Він викладав також в університетах Варшави, Парижа. Багато європейських вчених проходили в Колумбійському університеті річне стажування під його керівництвом. Зокрема, його найближчими співробітниками та колегами були видатні французькі соціологи Раймон Будон і Жан Стетцель.

Роберт Кінг Мертон - один з найбільших представників структурно-функціонального аналізу в США. Він прийшов в Колумбійський університет в один час з Лазарсфельдом. Працюючи під керівництвом Лазарсфельда, він захопився його логікою з'ясування понять, його методологією кількісного та якісного соціологічного аналізу. Це спонукало Мертона зайнятися соціально-історичними дослідженнями. Спільно вони провели ряд досліджень і багато публікувалися за методами поліпшення стандартів підготовки в області соціальних наук.

Одна з основних робіт Мертона, - що вийшла під його редакцією колективна фундаментальна праця «Соціальна теорія і соціальна структура» (1949), в якій він визначив взаємини між соціальною теорією і емпіричними дослідженнями, продовживши подальшу розробку структурно-функціонального підходу стосовно суспільства і створивши поняття явних і латентних функцій та дисфункцій. Функції - по Мертону, ті спостережувані наслідки, які служать саморегуляцією даної системи або пристосуванням її до середовища. Дисфункції - ті спостережувані слідства, які послаблюють саморегуляцію даної системи або її пристосування до середовища. Три умови, що входять до вимоги функціонального аналізу Р. Мертона:

-функціональна єдність

-функціональна універсальність

-функціональна обов'язковість (примусовість).

Іншими значними його роботами є: «Масове переконання» (1946), «На плечах гігантів» (1965), «Про теоретичну соціологію» (1967), «Соціальна теорія і функціональний аналіз» (1969), «Соціальна амбівалентність та інші нариси» (1976).У західній соціології структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім´ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 50 - 60-х років функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних систем, де вони втрачають однозначність; за позаісторичний (статичний) розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватно описати і проаналізувати конфлікти. Згодом теоретичні підходи структурно-функціонального аналізу синтезувалися з іншими соціологічними течіями.

Отже, Чиказька школа існує і користується високою професійною репутацією і сьогодні. Однак з кінця 30-х років вона втрачає своє виняткове, монопольне становище у соціологічній науці США. Причинами цього стало, з одного боку, розвиток соціології в інших центрах, а з іншого – ухід з 1934 тодішнього лідера школи Р. Парка, також виникнення розбіжностей щодо методів досліджень і криза концепції локалізму як головного напряму розвитку американської соціології. До того часу в Чікаго не було загальновизнаних великих теоретиків рангу Сорокіна або Лазарсфельда. У країні в цей час значне визнання отримали Колумбійський університет і Гарвард. Активно розвивалися соціологічні департаменти і в інших американських університетах. Головна тематика Чиказької соціологічної школи сьогодні - урбаністична соціологія, проблеми навколишнього середовища.

Дата добавления: 2015-06-26