КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Французький романтизм
/ "романтизм був універсальним художнім нап- Г рямом і в тому розумінні, що він охоплював літературу й мистецтво, різних країн Європи та Америки. Але це не означає, що існував якийсь наднаціональний і надрегіональний романтизм як більш-менш визначена структура, що по-різному проявлялася в національних літературах. Скоріше маємо справу з романтизмами — німецьким і англійським, французьким і російським, українським та іншими, які розвивалися в різних умовах, відповідаючи на виклики життя, що дуже різнилися між собою, виходячи з різних культурних і художніх традицій. Звідси глибокі відмінності між ними як на змістовому рівні, так і в художніх системах. Водночас у них проявлялися, з різною мірою визначеності, спільні або близькі риси й тенденції і, зводячи їх до спільного знаменника, можна говорити про романтизм як типологічний феномен. Повною мірою це стосується й французького романтизму, який був своєрідним утворенням у контексті європейського романтизму. Ця його своєрідність обумовлювалася різними чинниками, серед яких вкажемо найістотніші. Передусім, це суспільно-історичний чинник, те, що французький романтизм розвивався в країні, де відбулася велика буржуазна революція, де суспільно-політичне життя вирувало й відзначалося великою напруженістю, що проявилося в революціях,1830 і 1848 pp. Звідси більша втягненість французької романтичної літератури в суспільно-політичне життя й боротьбу, вищий рівень її ангажованості порівняно з німецькою чи англійською зЙеР^УР010, Слід зазначити, що ця втягненість.подавлялася в різних формах, як у формі прямої участі письменників у суспільно-політичному житті (Шатобріан, мадам де Сталь, Констан, Гюго, Жорж Санд), так і в гостроті реакцій на це життя, пристрасності його негацій (Віньї, Мюссе, Нерваль, Бодлер). Не менш важливо брати до уваги шрадици', національ-н9І.Л£УлШЧи&і й гпг культурно-гсторичне середовище,'в якому, формувався й розвивався французький романтизм. Як відомо, Франція є тією країною, в якій у XVII—XVIII ст,„ найповніше" розвинувся й пустив найглибше коріння класицизм, і по всій Європі ще на початку XIX ст.^його ототожнювали з французькою культурою, вбачаючи в ньому її модель. Та й в самій Франції впродовж усього XIX ст. не„бракувало письменників, митців, есеїстів, які вважали класицизм за художню систему, іманентну національній культурі. Так само у Франції найповніше розвинулося Просвітництво в його суто раціоналістичному варіанті (Вольтер та його школа), яке в естетико-художній сфері дотримувалося класицистичних орієнтацій. Всім цим зумовлювалася, з одного боку, гострота боротьби французького романтизму з класицизмом, яка досягла апогею в 20-ті роки, а з іншого — набагато значніша пов'язаність з ним, у тому числі в поетиці й стилі. Тому процес становлення романтизму в французькій літературі відбувався іншими шляхами і в інших формах, ніж у німецькій чи англійській літературах,! з паузами й ретардаціями. Як зазначалося вище, | у Франції другої половини XVIII ст. лреромантизм теж набув значного розвитку, досить тут згадати руссоїзм та його фундаментальну роль у формуванні світоглядно-естетичних засад романтичного руху. Водночас у французькій літературі розвивався неокласицизм, причому на цьому етапі вони де протистояли одне-одному, а складали своєрідну художню систему, в якій поєднувалися неокласицистичні й преро-майтйчні елементи; досить тут згадати творчість Андре Шеньє. Ця рівновага похитнулася під час Революції, яка відбувалася в античних шатах і з античними фразами на устах; відповідно в.літературі починає задавати тон так званий революційний класицизм.'У наступний період Консульства й Імперії (1799-1814) "класицизм зберігає свої позиції і статус офіційно визнаного й підтримуваного мистецтва. Сам Наполеон, від волі й вподобань якого залежало тоді багато, був вихований на зразках класицизму й до романтизму ставився неприхильно. До того ж, класицизм відповідав його державницько-політичним ідеалам як мистецтво, що характеризується духовною дисципліною і художньою впорядкованістю. Отже, під час диктатури Наполеона романтизм опиняється в становищі мистецтва, певною мірою опозиційного існуючому режиму. Причому ця опозиційність у письмен- 120 Французький романтизм Французький романтизм 121
ників, яких традиційно вважають зачинателями французького романтизму, мала різну ідеологічну забарвленість: республікансько-прогресистську — у мадам ^це Сталь та Констана і консервативно-роялістську — у Ша-тобріана. Загалом же в той період класицизм пов'язувався у свідомості французів з Просвітництвом і революцією, тодЬяк романтизм асоціювався з феодально-середньовічним минулимГПбїнирений був такб'Жїіогляд на романтизм як чужоземне мистецтво, запозичуване з Німеччини і несумісне з французькою культурою та її традиціями; цей погляд підтримувався Наполеоном, про що свідчить хоча б заборона, накладена ним на знамениту книгу мадам де Сталь "Про Німеччину". Словом, розвиток романтизму в період Консульства й Імперії гальмувався, і це теж відіграло свою роль у тому, що його становлення у французькій літературі затягується і завершується значно пізніше, ніж у сусідніх літературах, в період Реставрації (1814-1830), а розквіт відбувається в 20-30-х роках. У зв'язку з цим виникає питання періодизації французького романтизму, заплутане в літературознавстві XX ст. Історики літератури, які зливають преромантизм з романтизмом, починають історію французького романтизму з середини XVIII ст., від Руссо, і доводять її до середини XIX ст., до революції 1848 р. Наприклад, в тритомній "Історії романтизму в Франції" М. Суріо в першому її томі розглядається "Романтизм за старого режиму", тобто до революції 1789 р., в другому томі — романтизм у періоди Імперії та Реставрації і третьому — періоду Липневої монархії (1830-1848). Ті вчені, які слідом за П. Ван Тігемом відділяють преромантизм від романтизму, історію останнього починають з межі століть, > них "епоха романтизму" — це час від 1799 по 1848 р. У радянському літературознавстві була канонізована періодизація, за якою "епоха романтизму" втискувалася в рамки 1799-1830 pp., а після.1830 р. за цією схемою починалася "епоха реалізму". Ця періодизація потребує серйозних коректив, щоб привести її у відповідність з реальним історико-літературним процесом. По-перше, необхідно належною мірою враховувати, що у французькій літературі періодів Консульства та Імперії відбувалося, власне, становлення романтизму, і творчість письменників, які вважаються його зачинателями (Шатобріан, мадам де Сталь, Констан, Сенанкур), здебільшого ще мала преромантичний характер. На цьому наголошують такі авторитетні вчені, як П. Ван Тігем, Р. Веллек, Б. Реїзов та ін. По-друге, епоху романтизму в французькій літературі не можна обмежувати 1830 р. вже тому, що справжній його розквіт у Франції розпочався лише в 20.-х роках і тривав у наступні два десятиліття^ /Нагадаю, що Гюго переходить до романтизму у 1826 "р\, перша збірка Мюссе побачила світ у 1830 р:, Жорж Санд публікує свій перший роман 1831 p., в цей же період приходить до романтизму Нерваль. Істотні відмінності притаманні художній системі французького романтизму. До них відносимо те, що в ньому не набула розвитку фольклорно-народна течія. Це пояснюється більшою його відірваністю від народної культури. Натомість інтенсивно проявилася "байронічна течія", яка була реакцією романтиків на "обмануті сподівання", на "царство крамаря", що встановилося в країні після великих революційних потрясінь. До істотних типологічних рис французької романтичної літератури слід віднести й активний розвиток соціально-утопічних тенденцій, особливо на пізньому етапі. Філософсько-ліричний струмінь притаманний творчості багатьох французьких романтиків, але він набував у них різного втілення, поєднуючись то з релігійно-містичним умонастроєм (Ла-мартін), то з песимістичним стоїцизмом (Віньї), то з філософським пантеїзмом (пізній Гюго "Споглядань" і "Легенди віків"). Специфічно французьким утворенням (хоч до нього й можна знайти паралелі в інших літературах) є пгторескний або живописний романтизм, який виник у другій половині 20-х і в подальшому еволюціонував до "парнаської школи" 50-60-х років. Помітним явищем був і "несамовитий романтизм", генетично пов'язаний з "готичним романом"; він зазнав також значного впливу Гофмана і набрав поширення в 20-30-х роках (III. Нодьє, Ж. Жанен та інші), проявившись і в творчості Гюго, Бальзака й навіть молодого Флобера. Однією з найважливіших особливостей французької романтичної літератури був-ініенеивний розвиток реалістичних тенденцій, які в 30-40-ві роки вилилися в реалістичний напрямок у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме. Однак не слід при цьому забувати, що в той час реалізм розвивався всередині романтичного руху і в тісному взаємозв'язку і взаємодії з ним. І у Бальзака, і у Стендаля — у кожного на свій лад — поєднувалися реалістичні й 122 Французький романтизм. французький романтизм 123
романтичні елементи, витворюючи цілісні й неповторні індивідуальні стилі. Ці письменники брали активну участь у романтичному русі і вважали себе романтиками, навіть "справжніми романтиками" — на противагу іншим романтичним течіям. Після виходу в світ трактату "Расін і Шекспір" Меріме писав його авторові, своєму другові: "Сподіваюся, тепер не будуть більше називати романтиками панів Гюго, Ансло та їхню братію". Але Меріме помилився: справжніми романтиками були все ж Гюго та його "братія", вони ж з Стендалем торували шлях реалістичному напряму. Звичайно, романтизм і реалізм — різні літературні напрями, але не слід перетворювати їх у художні полярності, як це у нас раніше робилося, ігноруючи те, що їх зближувало й об'єднувало, особливо в першій половині XIX ст.. Обидва в 20-30-х роках усвідомлювали себе учасниками спільного художнього руху, представниками "нового мистецтва", котр*е називали романтизмом, протиставляючи його "старому мистецтву" — класицизму. Існували й фундаментальні естетико-художні принципи, які об'єднували їх в протистоянні класицизму та його запереченні. Так, класицизм зображав життя під знаком вічності, як щось абсолютне й незмінне, за нормами класичної давності, нове мистецтво переносило акцент на його історичну мінливість і локальну своєрідність. Невипадково все більшого значення набувала для нього проблема "місцевого колориту". Класицистична поетика сходила зрештою, до зображення типів, типового з високим рівнем абстрагованості від життєвої конкретики, "нове мистецтво" в центр уваги ставить видове, індивідуальне, своєрідне. Доречно тут згадати концепцію в сучасній західній науці, за якою романтизм і реалізм у літературі першої половини XIX ст. складають синтетичну художню систему, що витісняла застарілу класицистичну, і цю систему, за пропозицією італійського вченого У. Боско, можна було б назвати "реалістичним романтизмом" чи "романтичним реалізмом". Специфічними рисами позначена й жанрова система -французької романтичної літератури та її еволюція. Тут впадає у вічі, що романтизм найраніше проникає в прозові епічні жанри, які класицисти вважали маргінальними й не включали в жанровий канон. Цікаво, що молодий Гюго, сповідуючи класицизм в поезії, свої перші романи пише в романтичному дусі, під впливом "готичного роману". Дещо пізніше романтизм поширюється в поезії, особливий успіх випадає на долю балади, в якій тоді вбачали мов би емблематичний романтичний жанр фольклорно-середньовічного походження. Популярним був також жанр елегії, передусім завдяки Ламартіну, розквітає інтимна лірика, що не вкладається в традиційні жанрові форми. Останнім оплотом класицизму залишається у Франції театр, і до його штурму романтики вдаються вже наприкінці 20-х років. Щоб заволодіти театральною сценою, необхідно було створити романтичну драматургію, провідним жанром якої стає вже не трагедія, а драма (в жанровому значенні слова) на історичні чи умовно-історичні сюжети. У період Реставрації посилено розвивається у французькій літературі історичний роман, пов'язаний з розквітом романтичної історіографії, його яскравий спалах припадає на другу половину 20-х років.
Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 2384; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |