Едгар Аллан По (1809-1849) 3 страница

Однак попри всю реальність оповіді у початкових ро­зділах роману, безліч переконливо реалістичних подро­биць з життя портового міста, побуту моряків, обладнання китобійного судна тощо, вже з перших сторінок виникає

тривожне почуття. Передчуття чогось грізного нагнітаєть­ся повільно, але неухильно. Воно створюється певними таємничими і погрозливими образами, зустрічами, слова­ми, натяками. Раз-у-раз, як далекий спалах, з'являється згадка про левіафана, біблійного кита-велетня, жахливого вбивці моряків. В назвах заїздів у портовому містечку — "Схрещений гарпун" (хрест), "Меч-риба" (меч) або прізви­щах їхніх власників-Гробб (гроб, труна) вибудовуються в ряд слова, котрі звучать, як своєрідне "мене, текел, фа-рес" — пересторога, віщування трагедії. На стіні у шинку висить потемніла від чаду і пилу картина, де крізь бруд просвічує щось схоже на зображення великої білої риби, викликаючи в душі героя незрозумілий жах. У розділі, промовисто названому "Вирок", випадковий перехожий, дикуватий, а може й божевільний, Ілайжа віщує у темних словах-натяках загрозу Ізмаїлові, якщо він подасться в море на кораблі під проводом капітана Ахава. Та й сам цей капітан досить загадкова постать. Він вперше з'явля­ється на капітанському мостику лише через кілька днів плавання. Самотній велетень з похмурим обличчям, він спирається на штучну ногу, виточену з кістки кашалота, бо колись білий кит відшматував йому кінцівку.

Все, щойно згадане, надає оповіді типово романтичного колориту, вабить читача далі й далі недомовками, загад­ками, натяками, пророцтвами. Підготувавши сцену для наступних подій, познайомивши з головними персонажами і постатями другого плану, й навіть розігравши силами цих персонажів кілька вступних сценок, автор раптово різко ламає стиль оповіді і вводить розлогу 32-гу главу "Китознавство", написану як старовинний науковий трак­тат, хоч і з певним присмаком іронії.

Тут і починається та більша частина романного тексту, яка робить твір дивним для багатьох читачів, викликає суперечки у колах літературознавців вже понад сто років. Бо замість більш-менш звичної історії про морські пригоди поступово винурюється, як білий кит з океану й срібляс­того туманного повітря, досить складна, примхлива, сти­лістично вельми розмаїта художня структура, в якій не змішуються випадково, а зливаються органічно в єдиний сплав описи китоловлі, драматичні епізоди та зіткнення людських особистостей, філософські монологи дійових осіб і авторські відступи-роздуми, ліричні пасажі, висока па­тетика, суха, майже наукова, манера оповіді тощо. Вдало висловив сутність "Мобі Діка" (передусім його централь-

454

Американський романтизм

Американський романтизм

455

них і кінцевих розділів) дослідник творчості Мелвілла Юрій Ковальов:

"За всієї складності і багатоплановості головним його елементом, котрому підпорядковані і дія, і авторські описи, і характери, є думка. Глибока філософська думка, що перебуває у безупинному пошуку, пуль­сує, злітає від тривіальностей буденного життя до зоряних світів, втілена то у простодушних словах матроса, то у морочливих символах, трагічно кам'яніюча перед безглуздям і пустотою всесвіту, заглиблена під повер­хню явищ; думка, спрямована до своєї єдиної і головної мети — осяг­нення розумом універсальної істини".

Слід зауважити, що авторські роздуми про кардиналь­ні проблеми існування людини, суспільства, всесвіту вті­лені в романі "Мобі Дік" у розмаїтих художніх формах. Це і авторська мова, і внутрішній монолог Ізмаїла, де та чи інша філософська думка виступає, так би мовити, у своїй первозданній формі, майже ніяк не перевтілена ху­дожньо. Інакше звучать монологи, діалоги, полілоги пер­сонажів про хвилюючі їх проблеми буття. Вони мають певні ознаки живої розмовної мови, забарвлені особистіс­тю мовця. Найбільшої художньої сили набувають філо­софські роздуми і узагальнення Мелвілла у властивій його романові складній системі символів та алегорій, що взагалі характерне для світового романтизму.

Поряд з усім арсеналом романтичної образності, роман­тичних прийомів і структур є у Мелвілла і образність, описи іншого типу. Він напрочуд точний, конкретний, зри-мий і "відчутний на дотик" у зображенні морських буднів, щоденних занять моряків, їхньої праці, портового міста, корчми, церкви, зовнішності, одягу, мови персонажів тощо. Вирвані з контексту фрагменти такого плану могли б свідчити про реалістичний характер творчості майстра. Але такі фрагменти цілісно злиті з очевидно романтични­ми частинами тексту, складають суцільну тканину прози письменника. Його типізація також не реалістична, а ро­мантична. За пластичними предметними картинами життя — звичайного чи екзотичного — ховається у нього гли­бинний таємничий зміст, філософське, етичне узагальнен­ня, далеке від поверхового чи банального.

Майже всі дослідники творчості Мелвілла наголошу­ють на притаманній його творчості "двосвітовості", тобто наявності у нього такої характерної для романтиків ду­шевної, естетичної роздвоєності. Але у Мелвілла цей ро­зрив між мрією та дійсністю, бажаним і сущим, уявним ідеалом прекрасного світу й людини в ньому і ницою реальністю, сповненою жорстокості й трагізму, має дода-

ткові риси. "Двосвітовість" у письменника проявляється і через дві форми художнього зображення в романі. Одна з них предметна, надто конкретна, з виписаністю всіх дета­лей і подробиць матеріального світу, можна було б сказати, документальна чи навіть натуралістично, фотографічно точ­на, якби за цією пластично чіткою виписаністю не ховався символічний, а подекуди містичний зміст. Друга'форма — суто романтична, далека від конкретики, це реальність думки, пафос філософської ідеї, титанізм і демонізм істин­но романтичного характеру.

Розглядаючи під таким кутом зору особливості худож­ньої форми "Мобі Діка", важливо пам'ятати про те, що час написання книги — це час перемоги в літературі Європи художників так званого критичного реалізму — Бальзака, Діккенса, в творчості яких очевидні явища синтезу реалі­стичного і романтичного бачення і зображення світу. Мел-вілл не жив у духовному вакуумі, його естетика зазнавала численних впливів.

Ці впливи вельми розмаїті і відрізняються за своїм характером. Так, злам у характері оповіді багато хто з дослідників вважає наслідком глибокого знайомства Мел­вілла саме в час написання роману з творчістю Шекспіра, чиї твори він через різні обставини раніше не читав. Вплив Шекспіра на світовий романтизм був, як відомо, дуже великий. Американські письменники і мислителі 30-40-х років XIX ст. переживали захоплення Шекспіром, творили справжній культ великого англійця як мислителя і худо­жника (саме в такому порядку — мислителя спочатку, а художника вже потім). У своєму англомовному пращурі американські романтики вбачали взірець для творення великої національної літератури, глибокодумної, масштаб­ної, всеохоплюючої.

Зв'язок роману Мелвілла не лише з духовними, філо­софськими шуканнями великого єлизаветинця, втіленими у його творах, а й структурними, суто драматургічними особливостями Шекспірових п'єс, його образною системою, зокрема символами і метафорами, нарешті, з його мовою, досліджені дуже грунтовно. Цей зв'язок — факт беззапе­речний. Відмінності полягають лише у тлумаченні цього факту різними вченими. Найпереконливішою здається версія, що Мелвілл не стільки наслідував Шекспіра, скіль­ки знаходив у нього "підтвердження або, навпаки, запе­речення власних ідей, іноді — ґрунтовне формування нечіткої ще думки, яка тільки визрівала в його свідомості"

456

Американський романтизм

Американський романтизм

457

(Ковальов). Звичайно, автор знаходив і формальні елемен­ти, зокрема мовні, котрі відповідали загальному пафосу "Мобі Діка", що виростав під пером автора в епос життя не лише американського народу, а й людства в цілому, набував універсального ідейно-філософського звучання. Для такого задуму не вистачало слів не лише щоденної мови, а й мови літературної. І Мелвілл звертався до мови єлизаветинської драми, до високої лексики поем Мільтона і давнішого універсального джерела — Біблії, що її мова була такою близькою для американських пуритан.

Одна з важливих проблем книги — проблема влади, волі вождя, лідера, силу і небезпечність якої письменник розкриває так яскраво у постаті, вчинках, словах фанати­чного месника Ахава. Борець проти вселенського зла, що його втіленням для капітана "Пекоду" стає Білий Кит, Ахав тиранічно посилає на смерть усіх своїх підвладних і гине сам. Фанатизм навіть в ім'я великої і благородної ідеї несе, на думку Мелвілла, загибель, він антилюдяний, він, бажаючи добра, творить зло, несе кров і смерть. Це одна з найважливішх ідей роману. Сам час висував на чільне місце думку, чи не приведе загострення політичної, соціальної, расової боротьби в Сполучених Штатах, релі­гійна нетолерантність, суперечки між окремими відгалу­женнями християнської церкви до жорстоких катаклізмів, до кривавих вирішень конфліктів. Громадянська війна між Північчю і Півднем спалахнула через десять років після виходу Мелвіллового твору у світ, доводячи мудрість його похмурих пророцтв, слушність його заперечення будь-якого фанатизму, сліпого поклоніння одній якійсь доктрині і прагнення за будь-яку ціну втілити її у життя.

Ізмаїл поступово відходить на другий план, мабуть тому, що з його допомогою автор не міг передати весь філософський зміст твору, внутрішній світ Ахава та інших учасників трагічної гонитви за Білим Китом. В їхніх мо­нологах, як і в авторських відступах це можна було зро­бити повніше і краще. В одній з важливих сцен, кульмінаційній за своєю суттю, коли Ахав відкриває перед командою справжній зміст експедиції і веде всю команду за собою на непримиренний двобій з Мобі Діком, головний герой перших розділів роману начебто розчиняється в масі, стає безвольною складовою "масового підсвідомого", за термінологією К. Юнга.

Однією з найзагадковіших є глава, де Ізмаїл розмірко­вує про білість Мобі Діка. Ця білість викликає в ньому

якесь містичне почуття й він намагається пояснити при­чини цього надприродного жаху. Не випадково посилаєть­ся він на Колріджа з його загадковим білим альбатросом з поеми "Старий Мореплавець", символом, що має надто багато суперечливих інтерпретацій:

"Навіть у наших забобонах ми неодмінно одягаємо примари в ті самі снігові шати: всі привиди постають у молочно-білому тумані... Так, коли вже ми погрузли у цих жахах, то ще згадаймо, що і сам цар жаху, зображений євангелістом, сидить на білому коні".

Згадка про апокаліпсичного коня смерті з Одкровення Іоанна Богослова тут найважливіша. Білість як ознака смерті. Якщо виходити з цих тлумачень білості, боротьба Ахава проти Білого Кита набуває апокаліпсичних масшта­бів битви проти найстрашнішого зла — неминучості смер­ті. Мелвілл-філософ замислюється над сутністю людського існування, приреченого на загибель, на безмежне Ніщо. Чи є сенс у цього існування, у життя людства взагалі? Чи є якась вища сила, яка наперед накреслила план цього життя? А, може, у живого на землі нема розумної причини і розумного плану, нема позитивного майбуття, а є лише закон випадковості, лише хаос причин і наслідків, який не може розплутати не лише смертна людина, а й вища істота? Ці тривожні думки безмежно хвилювали письмен­ника, людину віруючу, хоч його віра і була дуже далекою від ортодоксальності.

Різноманітність символів, які несе в собі образ Білого Кита, ускладнює розуміння роману. Можна ще згадати, що в романі своєрідно використана біблійна історія про грішника Йону у череві китовому. На початку роману в сцені біля церкви портового міста священник тлумачить поневіряння Йони, як кару Божу за гріховну пиху, а визволення Йони з китового черева — як прощення за покаяння. Ахав в усьому антагоніст біблійного персонажу. Він не сприймає напад кита як справедливу кару за свої гріхи, повстає проти кари Божої, отже проти Бога. По суті в романі розмаїті символи Білого Кита залежать від того, хто проектує свої ідеї на цю постать, бо в цьому образі свідомо закладена філософська багатозначність. Перекон­ливо звучить, наприклад, ще одне тлумачення Білого Кита як Природи, байдужої до добра та зла, нейтральної до людських зусиль і духовних шукань, котра живе своїм одвічним життям за законами, непідвладними людям. Як­що прийняти таку інтерпретацію, то протиборство Ахава, що вбачає у Білому Киті втілення всюдисущого універ-

458

Американський романтизм

Американський романтизм

459

сального зла, стає все більш безглуздим, навіть божевіль­ним.

Є своя символіка і у китобійного корабля. Він начебто уособлює всю Америку, або навіть увесь світ. Відірваний від суспільства, відокремлений у просторі океану "Пекод" стає своєрідним дослідним майданчиком, замкненою в собі площею притчі, де в мініатюрі повторюються характерні процеси і явища зовнішнього світу, але з чіткістю і чис­тотою експерименту. Не випадково команда "Пекода" складається з представників різних народів і рас, різних професій, культурного рівня, вірувань тощо.

Гріховному світу, що заплутався у суперечностях і конфліктах, жорстокому і несправедливому, егоїстичному і безбожному, письменник пророкує похмуру загибель, якщо люди не схаменуться, не стануть розумними і гу­манними, будуть безвільно і бездумно йти за фанатичними проводирями. І критика в романі, і проекти протидії злу носять узагальнюючий, досить абстрактний — романтич­ний характер.

Після загибелі команди "Пекода¹" і її капітана живим лишається один Ізмаїл. Автор зберігає йому життя, щоб він міг розповісти історію трагічної і повчальної гонитви за Білим Китом.

Через те що "Мобі Дік" був більш ніж холодно зустрі­нутий читацьким загалом, Мелвілл далі шукає такі роман­ні форми, які б могли зацікавити публіку. Він пише роман "Л'єр" (1852) із романтично-мелодраматичною інтригою, такими ж героями і досить штучними пристрастями.

Останнім крупним твором письменника був історичний роман "Ізраїль Поттер: п'ятдесят років його вигнан­ня" (1854). Він написаний на основі документальної кни­жечки "Життя і пригоди Ізраїля Поттера", яка випадково потрапила Мелвіллу до рук. За фабулою це типово роман­тичний історичний роман, які були популярні у перші десятиліття XIX ст. В ньому багато пригод, неочікуваних поворотів долі героя, який потрапляє під час війни за незалежність то в один, то в другий ворогуючий табір, діють у ньому, як у Вальтера Скотта, історичні персонажі тощо. Взагалі вплив читання популярних книжок цього гатунку, насамперед американців Купера, Готорна та ін­ших, помітний у творі автора "Мобі Діка". Але поряд із традиційними елементами жанру історичного роману є в "Ізраїлі Поттері" новаторські риси. Найсуттєвіша новація полягає у виборі героя. Це не вигаданий персонаж, як у

традиційному романі, а реальна історична особа. Це не видатна людина, вождь чи полководець, а звичайний ро­ботящий, чесний і мужній американський фермер, який з патріотичних міркувань добровільно йде на війну за не­залежність, потрапляє в полон до англійців і п'ятдесят років поневіряється на чужині.

Показ історичних катаклізмів і розвитку суспільства через долю звичайної, типової для американського народу, до того ж реальної людини — одна з новацій роману Мелвілла. Друга полягає в тому, що видатних діячів істо­рії, які перетворилися у свідомості співгромадян на пам'ят­ники, були міфологізовані й ідеалізовані, Мелвілл зображує без будь-якого пієтету, вельми критично, зображує таки­ми, якими їх бачить їх звичайний сучасник. Вони з'явля­ються в книзі не в мундирі чи сурдуці, не на баскому коні чи біля штурвалу вітрильника, а в халаті, серед буденних справ, чи в час приниження і покути. Такими виступають в романі Бенджамін Франклін, Поль Джонс, Іттен Аллен.

Новим у романі було і те, що автора цікавили не грандіозні чи великі події історії, про них говориться у тексті коротко, а, такі ситуації, де найповніше розкрива­ється характер людини, передусім національний амери­канський характер, який намагався намацати Мелвілл.

Головна проблема, яка хвилювала Мелвілла протягом усього творчого життя,— "що ж відділяє освічену людину від дикуна? Чи є у цивілізації своє обличчя, чи це лише вищий ступінь варварства?" — поставлена в "Ізраїлі Пот­тері" особливо гостро.

Незважаючи на те, що прихильність читачів відверну­лася від Мелвілла, він продовжує писати. Анонімно вихо­дять "уоллстрітська повість" "Писар Бартлбі" (1853), стилістично схожа на деякі твори Діккенса. Цю повість про малу людину, переписувача паперів, що намагається чинити опір своїй нещасній долі, природно порівнюють з "Шинеллю" і "Нотатками божевільного" Миколи Гоголя.

Все, що Мелвілл пише, свідчить, що його талант зміц­нів. Він вільно почувається у різних гатунках прози. Може черпати не лише з досвіду своєї молодості, а й з власної художньої фантазії. Зростає і його майстерність психоло­га, яка виявилася і у "Мобі Діку" і в "П'єрі" і в "Ізраїлі Поттері". Та наклади його "Оповідань на веранді" (1856) і сатирично-притчевої книги "Дурисвіт" (1857) не розкупо­вувалися, а видавці цих творів збанкрутували. Автор де­сятка романів слушно вважав себе професіоналом, а

460

Американський романтизм

461

заробити на життя літературною діяльністю не міг. Це гнітило його так само, як і невизнання його останніх творів. Мелвілл впадає у важку депресію. Перестає писати.

В 1866 р. завдяки допомозі впливових знайомих пись­менник одержав посаду в митному управлінні. Як романі­ста його зовсім забувають. У цей період свого сповненого суперечностей життя він писав лише вірші.

Весь масив поезії Мелвілла став відомий через роки після його смерті. Кончина творця "Мобі Діка" у 1891 р. пройшла непоміченою, преса відгукнулася на неї коротким повідомленням. Але сталося так, що XX сторіччя побачило творчість письменника по-новому. "Мобі Дік" був визнаний одним з найбільших романів, які будь-коли були створені американським романістом. Може взагалі найбільшим. Мелвілла вже давно вважають класиком літератури Спо­лучених Штатів, а його геніальний роман — твором, особ­ливо співзвучним трагічному й буремному XX століттю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

І. Хрестоматії, антології, збірки текстів

Від романтизму до натуралізму у французькому театрі XIX сторіччя. Редакція і вступна стаття О. І. Білецького. К., 1939.

Европейская поэзия XX века. М., 1977.

Зарубежная литература XIX века. Романтизм. Хрестоматия. М., 1977.

Зарубежная литература. Романтизм. Хрестоматия историко-литературных материалов. М., 1990.

История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. В 5-ти т. Т. 3. Эстетические учения Западной Европы и США (1789-1871). М., 1967.

Литературные манифесты западноевропейских романтиков. М., 1980.

Поэзия английского романтизма XIX века. М., 1975.

Співець. Із світової поезії кінця XVIII — першої половини XIX ст. К, 1972.

Хрестоматия по зарубежной литературе XIX века. В 2-х ч. Ч. 1. Сост. А. А. Аникст. М., 1955.

II. Посібники та наукова література Загальні

Аникст А. А. История учений о драме: история драмы на Западе в первой половине XIX в. Эпоха романтизма. М., 1980.

Бойко Ю. Творчість Шевченка на тлі західноєвропейської літератури // Вибрані праці. К, 1992.

Ванслов В. В. Эстетика романтизма. М., 1966.

Европейский романтизм. М., 1973.

Журавська І. Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури. К, 1961.

История мировой литературы. В 9-ти т. Т. 6. М., 1989.

Наливайко Д. С. Спільність і своєрідність. Українська літера­тура в європейському літературному контексті. К, 1988.

Неупокоева И. Г. Революционно-романтическая поэма первой половины XIX века. Опыт типологии жанра. М., 1971.

Франко І. Я. Статті про Дж. Байрона, В. Гюго, Г. фон Клейста, Г. Гейне та інших європейських романтиків // Зібрання творів у 50 т. К, 1976-1986.

Чижевський Д. Історія української літератури. Тернопіль, 1994.

462

Abrams M. H. The Mirror and the Lamp. Romantic Theory and the critical Tradition. N. Y., 1953.

Beguin A. L'ame romantique et la reve. Paris, 1927.

Die europaische Romantik. In 2 Bd. Wiesbaden, 1982.

Furst L. R. Romanticism in perspective. A comparative study of aspects of the romantic movements in England, France and Germany. London, 1969.

Van Tieghem P. Le romantisme dans la litte'rature europeenne, Paris, 1946.

Wellek К A History of Modern Criticism. The Romantic Age. New Haven, 1956.

Німецький романтизм

Берковсъкий Н. Я. Романтизм в Германии. JL, 1973.

Гиждеу С. Лирика Генриха Гейне. М., 1983.

История немецкой литературы. В 5-ти т. Т. 3. М., 1966.

Карельский А. В. От героя к человеку. Два века западноев­ропейской литературы. М., 1990.

Шамрай А. П. Ернст Теодор Амадей Гофман. К., 1969.

Художественный мир Гофмана. М., 1982.

Эстетика немецкого романтизма. Сост., перевод, вступ, статья и комментарии А. В. Михайлова. М., 1987.

Hoffmeister G. Deutsche und europaische Romantik. Stuttgart, 1978.

Huch R. Bluhtezeit der Romantik. Leipziq, 1908.

Huch R. Ausbreitung und Verfall der Romantik. Leipzig, 1920.

Hundolf F. Romantiker. Berlin, 1930.

KorffH. A. Geist der Goethezeit. Bd. III-IV. Leipzig, 1955, 1956.

Walzel O. Deutsche Romantik. In 2 Bd Leipzig, 1918.

Англійський романтизм

Алексеев M. П. Из истории английской литературы. М.; Л., 1960.

Великий романтик. Байрон и мировая литература. М., 1991.

Дьяконова Н. Я. Английский романтизм. Проблемы эстетики. М., 1978.

Дьяконова Н. Я. Лондонские романтики и проблемы англий­ского романтизма. Л, 1970.

Жирмунский В. М. Байрон и Пушкин. Л, 1978.

Клименко Е. И. Английская литература первой половины XIX века. Л, 1971.

Павличко С. Д. Джордж Байрон. Життя і творчість. К, 1988.

Реизов Б. Г. Творчество Вальтера Скотта. М.; Л, 1965.

Abrams М. Н. English Romantic Poets. Oxford, 1960.

Fry є N. A Study of English romanticism. New York, 1968.

Literature of the romantic period, 1750-1850. Ed. by R. T. Da-vies, B. G. Benthy. Liverpool, 1976.

463

Французький романтизм

Де Ла-Барт Ф. Шатобриан и поэтика мировой скорби во Франции. К, 1905.

Моруа А. От Монтеня до Арагона. М., 1983.

Наливайко Д. С. Віктор Гюго. Життя і творчість К, 1976.

Реизов Б. Г. Между классицизмом и романтизмом. Л., 1963.

Реизов Б. Г. Французский исторический роман в эпоху ро­мантизма. Л, 1958.

Сент-Бев Ш. де. Литературные портреты. Критические ста­тьи. М., 1970.

Шрейдер Н. С. Французская литература периода Консуль­ства и Империи. Днепропетровск, 1972.

Adam F., Lerminier G., Norot-Sir E. Litte'rature francaise. T. 2. Paris, 1972.

Castex P. Les Horisons romantiques. Paris, 1988.

Nartino P. L'Epoque romantique en France. Paris, 1945.

Noreau P. Le romantisme. Paris, 1968.

Souriau M. Histoire du romantisme en France. 3w. Paris, 1927.

Італійський романтизм

История итальянской литературы ХІХ-ХХ веков. М., 1990.

Де Санктис Ф. История итальянской литературы. Т. 2. М., 1964.

Оветт А. История итальянской литературы. М.; П., 1923.

Полуяхтова И. К. История итальянской литературы XIX века (Эпоха Рисорджименто). М., 1970.

Романтизм глазами итальянских писателей. М., 1984.

Battaglia S. Introduzione al romanticismo italiano. Napoli, 1965.

Discussioni e polemica sul romanticismo (1816-1826). 2v. Bari, 1943.

Farinelli A. II romanticismo nel mondo latino. 3v. Torino, 1937.

II Romanticismo. A cura di V. Branca e T. Kardos. Budapest, 1968.

Американський романтизм

Ковалев Ю. В. "Молодая Америка". Л, 1971.

Литературная история Соединенных Штатов Америки. В 3-х т. Т. 2. М., 1978.

Паррингтон В. Л. Основные течения американской мысли. В 3-х т. Т. 2. Революция романтизма в Америке. М., 1962.

Романтические традиции американской литературы XIX ве­ка и современность. М., 1982.

Literary Romanticism in America. Ed. by W.L. Andrews. Baton Rouge; London, 1981.

Studies in the American Renaissance... Ed. by a. Meyrson. Boston; 1978!

Дата добавления: 2015-06-26