Класифікація криміналістичних версій 3 страница

39) судове почеркознавство - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людиниСудове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і не ідентифікаційних (діагностичних) завдань .Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості. Судове почеркознавство — це окремий розділ криміналістики, що вивчає письмо як джерело інформації, яке стосується його автора, та інші фактори, які цікавлять попереднє слідство та суд. Теоретичною основою судового почеркознавства є психофізіологічне вчення академіка І. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип; учення про навички письма, їх стійкість і відносну незмінність; учення про індивідуальність письма, відображену в сукупності його ознак, що фіксуються на матеріальних носіях. Судове почеркознавство оперує поняттями "письмо", "почерк", "навичка", "ознака". Письмо — це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків — алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дають змогу людині здобувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним і зв'язок його з фонетикою мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей. Письмо має дві сторони — змістову (семантичну), яка називається писемною мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів — почерк. Писемна мова — це змістове значення тексту, виконаного (написаного) на матеріальному носії (папері, дереві) мовними засобами, які застосовують для його відображення. Розрізняють письмо літерне, цифрове та символьне. Почерк є системою рухів, які людина здійснює під час виконання знаків, літер. Це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-рухова навичка, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навичка письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей людини. Для формування навички письма потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля щодо вибору лексичних засобів з дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навички перцепційні (чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма). У результаті тривалого тренування навичка письма стає автоматичною, тобто під час створення письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістові тексту. Автоматичність навички письма зумовлюється діяльністю вищої нервової системи людини. Зазначені принципи є основою індивідуальної та постійної навичок письма.Отже, писемна мова є відображенням інтелектуальних навичок людини, а почерк — відображенням її рухових властивостей. Сформовані інтелектуальні (писемна мова) і графічні (почерк) навички є засобами відображення динамічних властивостей людини в зовнішньому середовищі. Основою навички письма є вчення І. Павлова про динамічний стереотип, згідно з яким сформована навичка письма майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу. З огляду на це навички писемної мови і почерку мають такі самі властивості, що вивчаються у психології та фізіології вищої нервової діяльності — динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність. Навички писемної мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які застосовують для ототожнення особи, яка писала, і встановлення особистих властивостей людини.

40) Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як:

• рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький);
• ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький);
• довжина речень (велика, середня, мала);
• переважаючі типи речень (прості, складні);
• використання фразеологічних засобів;
• лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо). Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення - для ідентифікації особи за почерком. Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин - це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчання топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів - малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци - малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів - пряма, хвиляста, випукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

• виробленість почерку - відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку;
• складність почерку - свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;
• нахил почерку - залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним;
• розмір почерку - визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);
• розгін почерку - характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) - ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній - ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) - ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені;
• зв'язність почерку - полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма);
• натиск почерку - характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем;
• переважаюча форма і напрямок рухів - форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво і правоокружний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку - це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

• форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго, круго, петлеподібна);
• напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право чи лівоокружний тощо);
• протяжність рухів;
• спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;
• вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);
• кількість рухів;
• послідовність рухів;
• розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;
• складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному змінені особою свого почерку.

41) Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвистики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи. АВТОРОЗНАВСТВО СУДОВЕ - - галузь криміналістики і наук, знань про закономірності мовної поведінки людини, методи дослідження її писемної індивідуальності з метою встановлення авторства документів для правосуддя. А. с. базується на теорії криміналіст, ідентифікації, формується та розвивається на основі відповідної трансформації даних багатьох наук, переважно лінгвістики, психолінгвістики, соціолінгвістики, психології і власне авторозн. експериментально-теоретичних досліджень. Об'єкт А. с. — писемне мовлення людини, предметним виразом якого є письмові тексти. Мета А. с. — розробка принципових положень про закономірності: а) формування та функціонування комплексу мовних, інтелектуальних навиків, які лежать в основі писем, мовлення, з погляду завдань авто-рознавчої судової експертизи; б) процесу експерт, дослідження писем, мовлення. Вивчення механізмів писем, мовлення дає можливість: з'ясувати природу властивостей, суттєвих для криміналіст, дослідження (індивідуальності, динамічної стійкості, варі-аційності); розкрити сутність і здійснити наук, систематизацію ознак писем, мовлення; зрозуміти ідентифікаційну, діагностичну значущість названих ознак у відповідних видах досліджень; розробити методику суд.-авторозн. експертизи.

42) Людина наділена даними, що забезпечують її життєдіяльність. їх можна класифікувати за трьома видами: фізичні, біологічні, соціальні. Це означає, що людині притаманні відповідно три види слідів. Отже, на місці події людина (злочинець, потерпілий, свідок) залишає сліди, які мають інформацію про неї. 1. Фізичні дані характеризують будову тіла людини.2. Біологічні дані характеризують функціональну діяльність людини як біологічного механізму в соціальному середовищі.3. Соціальні дані характеризують людину як суб'єкта правовідносин, суспільних відносин. Фізичні дані людини, у свою чергу, є двох видів: зовнішні (анатомічні) і внутрішні (структурні). Зовнішні (анатомічні) дані характеризують будову тіла людини (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкіряних покривів та ін.). Внутрішні (структурні) дані характеризують зовнішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму. Біологічні дані людини є трьох видів: динамічні, голосові й мовні. Динамічні дані означають рухові навички, що проявляються під час руху людини, в індивідуальній каліграфії, при жестикуляції, у голосі, манері поведінки. Голос – дані людини, джерело звукових слідів. Завдяки голосу можна формувати індивідуальні комплекси ознак – ідентифікувати людину за голосом, звуковою мовою. Мова – дані людини, що є засобом спілкування з іншими. Криміналістами досліджується усна і письмова мова. Соціальні дані людини характеризують її як особу. Усі соціальні дані можна об'єднати в окремі класи: персонографічні, психофізіологічні, психічні, світосприймальні, виробничо-ділові, морально-побутові.

Дата добавления: 2015-06-04