Повість дивна й жахлива про смерть блаженного Константина, митрополита Київського, що помер у Чернігові

Коли забрали велике княжіння київське від Ігоря блаженного і прийняв його Ізяслав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, а святіший митрополит Київський Михаїл, другий того імени, переставився до Господа не забагато днів перед убивством Ігоря, — великий князь Ізяслав вибрав після нього на престол митрополії Київської одного ченця вельми книжного — Клима Філософа, який був у схимі, його ж привів зі Смоленська. Захотів же, щоб освятили його свої руські єпископи в Києві, — не посилав через якісь перепони по благословення до вселенського патріярха в Царгород, як же від початку був звичай. Зібрав для цього собор єпископів Руської землі і звелів їм освятити Клима-схимомонаха на митрополита Києва. Одні єпископи не погоджувалися, не сміючи святити без благословення патріярха Царгородського, инші ж, догоджуючи князеві, освятили Клима головою святого Климента, папи Римського, яку святий Володимир з Херсона до Києва приніс. Про той собор і поставлення митрополита написано в Житії преподобного Нифонта, єпископа новгородського. Він-бо з поставленням тим неправильним не погоджувався. Юрій Володимирович, син Мономаха, прийнявши княжіння київське після Ізяслава Мстиславича, не захотів мати Клима на престолі Київської митрополії як неправильно освяченого. Тоді, на прохання великого князя, прийшов із Царгорода від святішого вселенського патріярха до Києва цей, про якого тут слово, митрополит Константан.

Константан владою, від патріярха йому даною, відсторонив зі ступеня архиєрейського і престолу митрополичого Клима і всіх тих, кого той у духовні сани ставив. Небагато ж минуло літ, і великий князь київський Юрій Володимирович переставився. І були серед князів руських як через князювання київське, так і щодо митрополитів великі незгода та збентеження. Одні Константина, правильного пастиря, трималися, инші ж знову Клима хотіли. Найбільше не приймав Константина син колишнього великого князя Ізяслава Мстиславича, що називався Мстислав Ізяславич, правнук Володимира Мономаха, казав-бо: "Не хочу Константина через те, що проклинав батька мого за Клима". І треба було князям руським відставити обох митрополитів — і Клима, і Константина. Послали тому в Царгород до святішого патріярха, просячи, щоб иншого їм прислав митрополита. Святіший патріярх, хотівши серед князів руських збентеження те вгамувати, послав до Києва митрополита иншого — на ім'я Теодор. Тоді блаженний Константан, бачачи різноголосся серед князів й уникаючи бунту, покинув престол перед приходом иншого митрополита, вийшов з Києва, пішов до Чернігова і там розхворівся до смерти. Пізнавши кончину свою, написав грамоту, запечатав її, дав єпископові чернігівському Антонію і під присягою взяв з нього слово, що після переставлення його той відкриє печать, прочитає і вчинить все, що написано в грамоті, обов'язково.

Коли ж переставився блаженний Константин, єпископ, взявши ту запечатану митрополитову грамоту, пішов з нею до князя чернігівського Святослава Ольговича, відкрив її і прочитав перед усіма. І було написано таку страшну річ: "Після смерти моєї не ховайте тіла мого, а зчепіть за ноги шнуром, виволочіть з града і киньте псам на поїдання, бо я згрішив і через мене бунт. На мені нехай буде рука Господня, нехай я постраждаю, щоб відвернув Господь збентеження від людей своїх". Те чувши, всі здивувалися і вжахнулися. І сказав князь до єпископа: "Як же хочеш, так і зроби". Єпископ, боячись не послухати веління митрополитового і написаних за непослух проклять, зробив те, що було йому наказано в грамоті: виволік тіло померлого за град і кинув його в полі. І лежало так кинене митрополитове тіло три дні. Був же на всіх страх і жах через таку дивну річ. На третій день князь Святослав Ольгович, страху Божого сповнившись, жах-бо великий напав на нього через дивне те діло, звелів з належною честю поховати кинене тіло Божого архиєрея. І принесли його в град з великою честю, і поклали в церкві Святого Спаса в теремі красному, де лежав новий страстотерпець князь київський блаженний Ігор, убитий від киян. У ті ж три дні, коли тіло за градом Черніговом лежало, у Києві потьмяніло сонце і така настала буря страшна, що й земля затряслася. Також і блискавка, і спалахи, і громовиця страшна була, що всі люди в Києві принишкли від страху. У той час грім одним ударом убив восьмеро людей — двох священиків, двох дияконів і чотирьох звичайних людей. Князь же київський Ростислав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, стояв тоді в Поварах біля Вишгорода, і поламала буря шатро навколо нього. Сповнився князь страху і, про смерть митрополитову згадавши (сповістив-бо йому гінцем князь чернігівський), послав у Київ до Святої Софії і до всіх соборів, щоб влаштовували нічні чування в церквах. "Ось-бо, — казав, — за гріхи наші послав Бог на нас кару цю". Було ж це лише в Києві, а в Чернігові у ті три дні сяяло сонце ясно і страху не було ніякого. Вночі ж над тілом блаженного митрополита Константина, за містом киненим, з'явилося три стовпи вогненні сяючі, що неба сягали. Коли поховали чесне тіло, тиша настала в Києві — і всі з подивом славили Бога. Йому ж і від нас нехай буде слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У Великій Мінеї Четьї в цей же день згадано преподобного авву Доротея, який написав Книгу постницьких слів. Ті, що хочуть про його життя довідатися, хай прочитають житіє учня його — блаженного Доситея — місяця лютого в 19-ий день.

Дата добавления: 2015-06-04