Про священомученика Маркелина-папу

Маркелин-папа після святого Гая престол прийняв за царювання Диоклитіяна і Максиміяна, у дні найлютішого гоніння на християн, коли за тридцять днів сімнадцять тисяч християн, чоловіків і жінок, у Римі різними муками було вбито.

Взято було й папу і до Диоклитіяна на допит приведено. Злякався той лютих мук — поклав кадило на ідольський вівтар і приніс жертву в капищі Вести й Ісиди. Цар же за те віддав йому честь, одягнув його в коштовний одяг і назвав собі другом. Повернувся у дім свій Маркелин, ридав і плакав гірко, як же колись святий Петро-апостол, коли відрікся був Христа. І докоряв сам собі, що инших багатьох у вірі утвердив і до мученицького подвигу заохотив, а сам упав падінням лютим. І переживав через те серцем своїм невимовно. Був же в той час у кампанійському краї в граді, що називався Сінуеса, помісний собор духовного чину, на ньому зійшлося єпископів із пресвітерами осіб сто вісімдесят. Маркелин одягнувся у волосяне веретище, попелом себе посипав і з жалем серця увійшов до отців на собор — як засуджений, перед ними став, визнав гріх свій ясно перед усіма і багато сліз проливав, плачучи й ридаючи і суду на себе просячи. Вони ж казали: "Сам своїми устами суди себе. З уст твоїх вийшов гріх, з уст-бо твоїх і суд нехай вийде. Знаємо і Петра святого, що через страх відрікся був Христа, але плакав гірко — й отримав першу милість у Господа свого".

Маркелин таки сам на себе видав суд, кажучи: "Відчужую себе від священичого сану, якого я недостойний. Ще ж і після смерти моєї тіло моє нехай не передають звичному похованню, а нехай викинуть псам на поїдання. Хто ж насмілиться поховати його, той буде проклятий". Після собору того повернувся Маркелин до Риму і, одяг коштовний, який від Диоклитіяна прийняв, у руки взявши, поспішив до Диоклитіяна. Кинув перед ним одяг, докоряючи йому, і злословив богів його брехливих, визнавав, що важко згрішив, і плакав. Цар же сповнився гніву, передав його на муки, тоді на смерть засудив. І вели блаженного за град на страту з трьома вірними — Клавдієм, Кирином й Антоніном. Ішов за ним Маркел Пресвітер, який після нього мав престол прийняти. Прикликавши Маркела, мученик Христовий Маркелин переконував його, щоб був твердий у вірі. Заповідав про тіло своє, щоб ніхто не смів у землю його закопати, але нехай буде на поїдання псам кинене: "Не достойний я поховання людського, не є я достойний, щоб мене земля прийняла, бо відрікся був Господа мого, неба і землі Творця".

Коли ж досягли місця смерти, святий мученик Маркелин помолився з упованням до Христа Господа, що приймає грішників з покаянням, з усього серця простягнув шию свою до страти — і помер за Христа, якого ж відрікся був через страх. Потято з ним було й тих трьох мужів — Клавдія, Кирина й Антоніна. І кинули тіла їхні на шляху без поховання. Проте через декілька днів тіла Клавдія, Кирина й Антоніна вірні, вночі взявши, закопали. Маркелинового ж тіла ніхто не смів взяти й поховати, бо він клятвою закляв, щоб не було передане тіло його похованню. І лежало на шляху тридцять шість днів. Явився ж святий апостол Петро новопоставленому папі Маркелові, кажучи: "Чому тіла Маркелинового досі не поховав?" Відповів Маркел: "Боюся прокльонів його: усіх закляв, щоб ніхто не посмів поховати його тіла". Сказав апостол: "Чи не пам'ятаєш написаного: «Той, хто смиряє себе, піднесеться?» Іди й поховай його чесно". Вставши ж, Маркел-папа пішов, взяв чесні мощі мученикові й поховав їх у гробниці Прискіли, що при шляху Саларійському. Так закінчив земний шлях священомученик Маркелин-папа, залишивши приклад покаяння багатьом, що тоді в такий гріх падали. Багато ж було настрашених муками — Христа відрікалися. Ми ж Боже невимовне милосердя славимо нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04