У той самий день житіє святого отця нашого Єфрема, патріярха Антіохійського

Перенесення чесних мощей святого великомученика Теодора Стратилата

Місяця червня на 8-ий день

Святий великомученик Теодор постраждав за Христа від Ліцинія, нечестивого царя, у граді Іраклійському, де був воєводою. Час же кончини його — місяць лютий, день восьмий. У цей же місяць і день вшановуємо перенесення чесних мощей його з іраклійського града на батьківщину його в Євхаїти. Так-бо слузі своєму Варові, що на страждання його дивився і те записав, заповідав святий, кажучи: "Тіло моє поклади у Євхаїтах, у володіннях моїх батьків". Хто хоче все про цього святого довідатися, хай читає страждання його, просторо написане й розміщене у восьмий день місяця лютого. Ми ж тут згадаємо чудо дивне, що від ікони його було, — про нього ж святий Анастасій Синаїт і святий Йоан Дамаскин свідчать.

Було ж то чудо таке. Є місце, що лежить від Дамаска-града за чотири тисячі стоп, називається Карсата. Там була церква святого великомученика Теодора Стратилата. Коли те місце взяли сарацини у своє володіння й почали там жити, увійшло багато з них у церкву мученикову й осквернили її всілякими нечистотами: ввели-бо до неї худобу свою, і жінок, і дітей. І чинили гріхи тілесні, жахливі й мерзотні. Був же там на стіні намальований образ святого великомученика Теодора. Одного дня, коли сиділо багато сарацинів у церкві тій і розмовляло, один з них взяв лук і стрілу і, напнувши, вистрелив в образ і влучив у праве рамено святого. Прострелила його стріла — і зразу витекла кров з образу, наче з живої людини. Бачили ж те чудо сарацини, дивувалися, проте не вийшли з церкви, а перебували в ній і нечистоти, за звичаєм своїм нечистим, чинили. Було ж їх там двадцять сарацинів, кожен мав жінок і дітей своїх. І за короткі дні всі, гіркою смертю несподівано вражені, померли. А ті, що поза церквою перебували, всі цілі й здорові залишилися. І розповідає про образ той преподобний Анастасій Синаїт, що сам бачив його і знак крови, що витекла з рани. Це чудо було на пострах сарацинам невірним — нам же, вірним, на настанову, щоб знали, як шанувати святі ікони: при них буває і діє чудесна благодать Бога нашого.

Святий Єфрем був спершу воєводою країв східних, за царювання Анастасія, також і Юстина, після того патріярхом Антіохійським поставлений був. Муж, вірою благочестивий, життям добродійний та богоугодний, до убогих вельми милостивий, до тих, що в біді, милосердний і співчутливий і до всіх люб'язний. Вибрання ж його на патріяршество було з Божого благовоління — через відкриття про те одному святому єпископові у час, коли град Антіохія після зруйнування відбудовувався. Розмножилося тоді в Антіохії різних єресей і єретиків, несторіян і євтихіян та инших. Й ображали божество Христове, і Пречистої Божої Матері честь принижували — тому гнів Божий торкнувся града. Місяця травня у 29-ий день, у п'ятницю в полуднє, почався землетрус великий, ще ж і вогонь невгасимий зайнявся. Від землетрусу руйнувалися і падали кам'яні споруди і мури града, вогонь же все пожирав, сильний гнів Божий на грішних людей явно показуючи. І мало що не стала Антіохія як Содома і Гомора — більша частина міста загинула, і незліченна кількість людей: одних убили будинки, що руйнувалися й падали, инші у вогні згоріли. Останнім зі всіх помер Євфрасій, патріярх Антіохійський: стовп на нього якийсь упав. І були для людей, що залишилися, плач і ридання великі, і страх у навколишніх градах і краях. Коли впав той гнів Божий на Антіохію, дехто зі святих отців, що на дальшій відстані були (як же преподобний Теодосій Великий у Палестині і преподобний Зосим у Кесарії Палестинській), бачили все ясновидними очима і ридали, молячись до Бога, щоб до решти не нищив града, на який праведно розгнівався.

Після того страшного землетрусу і великої пожежі послано було в Антіохію від царя Юстина східного воєводу — цього блаженного Єфрема, щоб обновив град новими спорудами. І виконував старанно наказане йому діло. Був же там між робітниками один нікому не відомий єпископ, який покинув свій сан і чин відклав — в образі жебрака будував з робітниками споруду. Одного дня Єфрем-воєвода таке про того єпископа мав одкровення. Спав єпископ на землі, стомлений роботою, і було видно, як стовп вогненний над ним стоїть, аж до неба сягає. Це ж бачив блаженний Єфрем не раз ані не двічі, але багато разів — і вжахнувся. Було ж то справді чудо страшне й жаху сповнене. Не знав воєвода, що робітник той — єпископ. Як-бо можна було пізнати, хто він є: на вигляд чоловік простий і убогий, голова повна пороху, одяг полатаний, подертий і землею обмащений, весь схудлий — виснажене мав тіло великою повстримністю і працею надмірною. Отож прикликав Єфрем робітника того і спитав його на самоті, хто він і звідки і як називається. Той же мовив: "Один з убогих міста цього, не маю чим підтримувати життя свого, тому працюю і плату беру, і Бог годує мене". Єфрем же, Богом зрушений, сказав до нього: "Повір мені, не відійду від тебе, поки не скажеш мені про себе всієї правди". Той же, примушений, не міг більше про себе приховувати, сказав до воєводи: "Дай мені слово перед Богом, що не скажеш нікому про мене, доки я живий". І присягнув йому Єфрем. Той же сказав йому: "Я єпископом був, Бога ради покинув єпископство і прийшов сюди, серед незнайомих людей, і, працюючи, здобуваю з труду свого малий цей хліб. Імени ж свого і міста, в якому я був єпископом, не повім тобі. Ти ж до милостині, яку чиниш, ще додай щедрот своїх: у ці дні має Бог возвести тебе на апостольский престол цієї Антіохійської Церкви, щоб випасав ти людей, яких зібрав кров'ю своєю Христос, істинний Бог наш. Роби, як же сказав тобі, більші милостині і чини подвиг добре, ставши проти єретиків за православну віру: такими жертвами Бог насолоджується ". Це мовивши, той незнаний єпископ пішов від нього. Блаженний же Єфрем-воєвода, таке чуючи, здивувався і сказав собі: "Скільки має Бог таємних рабів своїх, їх же Він лише один знає". Єпископ же, пішовши, не був з робітниками, а подався куди-інде, уникаючи впізнання і марної людської слави. Пророцтво ж його збулося скоро. Через небагато днів Єфрем блаженний Божими судами поставлений був патріярхом великого града Божого Антіохії.

Яка ж цього святішого патріярха Єфрема ревність була за благочестям, разом і святість, зрозуміло з цього. Якось розповіли йому про одного стовпника, який був у краях Ієраполя, що він до зловірних севиріян приєднується. Пішов до нього сам великий архиєрей Божий і вчив його, разом і просив, аби відступив від севирового злочестя і приєднався до святої соборної апостольської Церкви. Відповів йому стовпник: "Я до собору вашого ніяк не приєднаюся". Сказав йому патріярх: "Як бажаєш, аби сповістив я тобі, що благодаттю Господа нашого Ісуса Христа чиста соборна апостольська Церква від зловірних учень?" Стовпник же, хотівши налякати патріярха, сказав: "Пане патріярше, накажімо запалити вогонь великий і увійдімо в нього — я і ти. І хто з нас вийде з вогню цілий, неушкоджений, того віра праведна і за тим всі нехай підемо". Відповів йому святіший патріярх: "Годиться тобі послухати мене як батька і нічого не випробовувати, що вище сили нашої. А тому що випробовуєш речі, які силу мого окаянства перевищують, уповаю на милосердя Сина Божого всесильного і покладаюся на Нього, що задля спасення душі твоєї і те зробить".

Тоді сказав патріярх до тих, що біля нього стояли: "Благословен Господь, принесіть сюди дрова". Коли ж було принесено дров багато, звелів патріярх запалити перед стовпом вогонь великий. І мовив до стовпника: "Зійди зі стовпа, і, за рішенням своїм, увійдімо обидва у вогонь". Стовпник же подивувався великій патріярховій вірі і міцному його на Бога упованню і не хотів зі стовпа зійти. Сказав йому патріярх: "Чи не ти так вирішив і таким чином вибрав спокусити Бога, то чому нині цього зробити — у вогонь увійти — не хочеш?" Тоді патріярх зняв із себе омофор, став поблизу вогню, звів очі до неба й помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Боже наш, що ізволив спасення нашого ради воплотитися й народитися від Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, нині покажи нам правдиву віру". І, закінчивши молитву, вкинув омофор свій у вогонь. Горів же вогонь десь три години, коли ж дрова до решти згоріли, взяв патріярх омофор з вогню цілий й анітрохи не пошкоджений. Тоді стовпник, бачивши, що було, пізнав точно, що правдива віра патріярхова, і відрікся зловір'я свого, і, Севира проклявши, прийшов до святої соборної апостольської Церкви, і з руки святішого патріярха Єфрема прийняв святе божественних Таїнств Причастя — і прославив Христа Бога. Багато й инших знамень цей великий угодник Божий зробив і паству добре випас. Переставився до Бога, для якого ж усі дні земного життя свого служив вірно і правдиво, й увійшов у радість Господа свого. І кого ж благочесно прославляв на землі, того нині славить на небі зі всіма, що славлять Його, нині і на безкінечні віки. Амінь.

У житії святого Єфрема Патріярха згадано двох преподобних отців-ясновидців, які заздалегідь зруйнування Антіохії бачили, — Теодосія Великого і Зосима. Теодосієве житіє святе всім відоме, в 11-ий день місяця січня написане. А тому що житіє і святість преподобного Зосима нинішньому часові не відомі, хай покладене буде тут і про нього з Євагрія, грецького історіографа. Два були в Палестині Зосими преподобні: перший, якого в житії Марії Єгипетської згадано, де й про Зосима-єретика, що жив в инший час, йдеться; иншого святого Зосима нині в житії Єфремовому згадано, про нього ж Євагрій у Книзі 4-ій, у главі 7-ій пише таке.

Дата добавления: 2015-06-04