Житіє і подвиги преподобного отця нашого Сави Освяченого 3 страница

Відомо ж стало про те цареві незабаром, що новопоставлений патріярх Іван відкидає собор Сідонський, Халкедонський же приймає. Через те розгнівався цар на Олімпія і скинув його із сану за те, що такого патріярха вибрав. А замість Олімпія такого собі Анастаса, усій Палестині єпарха, поставив, до Єрусалиму його послав, щоб патріярха Івана або до Севірового товариства схилив, або із престолу скинув. Коли прийшов Анастас, зразу патріярха взяв і кинув його до в'язниці. Патріярх же просив єпарха, щоб звільнив його, обіцяючи все наказане виконати, тільки щоб не виглядало, що з примусу, каже, волю цареву виконав, але добровільно, й обіцяв у наступну неділю в церкві перед усім людом проклясти собор Халкедонський, Сідонський же прославити й об'єднатися із Севіром. Випущений був патріярх із темниці, послав таємно до преподобних отців Сави і Теодосія, щоб постаралися зібрати всіх отців і прийти до нього в день недільний до церкви. Трапилося тоді бути в Єрусалимі й Іпатію, родичеві царевому, що прийшов для поклоніння. І коли настала неділя, прийшли обидва архимандрити, Сава і Теодосіи, маючи зі собою багато чорноризців, аж до десяти тисяч. Коли ж церковний собор був і єпарх Анастас, також й Іпатій, царевий родич, до церкви з воїнами своїми увійшли, і люду багацько зійшлося, вийшов патріярх на амвон, маючи зі собою Саву і Теодосія, весь же народ і чорноризці до патріярха закричали: "Прокляни єретиків, Халкедонський собор утверди!" І, прийнявши дерзновення, патріярх воскликнув, кажучи: "Якщо хто думає так, як Євтихій, Несторій, Севір і Сотерих, анатема хай буде". Також і блаженний Теодосіи із преподобним Савою закликали: "Якщо не приймуть чотирьох Соборів, як чотирьох євангелистів, хай будуть прокляті". Бачивши ж те, Анастас-єпарх злякався великої кількости чорноризців і людей і, вийшовши з церкви, поспіхом утік із Кесарії. Родич же царевий клявся отцем, що прийшов не Севірову стверджувати віру, але святим місцям поклонитися і приєднатися до святої католицької Церкви. Дав же преподобним отцям Саві і Теодосію багато золота, щоб розділили поміж чорноризцями, які прийшли. Після цього преподобні отці від усього собору писали до царя таке: "Господь наш Ісус Христос, усіх Цар вічний і Бог, земного царства скіпетри вашій владі благістю своєю поручив, бажаючи воістину всім Церквам, насамперед же матері Церков (святому Сіону) благий мир подати через ваше добротолюбіє. Знають же всі, що від цієї Церкви починається велике праведної віри таїнство, що аж до кінця світу триватиме, яке ми, цих божественних місць населення, першими від святих апостолів прийнявши, цілим і неушкодженим аж до цього дня зберегли і навіки Христовою благодаттю збережемо, з праведної путі через жодних противників не відступимо, ані не принесуть шкоди погані і суєтні їхні голоси. У тій-бо непорочній і чистій вірі, в якій і ваше царство виховувалося і виросло, дивуємося нині, що в дні вашої держави таке сум'яття і таке заворушення найшло на Святий град Єрусалим, що навіть Божих служителів не оминає, але пресвітери та ченці, що полюбили з юности добродійність, покірне ж у мовчанні життя собі вибравши, перед очима юдеїв та деяких инших язичників зі самого святого Сіону через площі посеред града волочені бувають і в погані їх вигнано місця. Ще ж і примушувані бувають те, що не пасує праведній вірі, робити, так що ті, які приходять сюди заради молитви, замість користи для душі шкоду знаходять і спокушені повертаються. Просимо Вашу Державу, щоб позбавила нас від такого зла, — його ж винахідником і зачинателем є Севір, йому ж через гріхи наші Антіохійську віддано церкву, на його ж самого душі загибель, усім же церквам на спокусу. Чи відступництвом є нам, єрусалимцям, нині учитися віри? Ми були всім отцями у слові благочестя, а нині виглядає, що ми пізніше пізнали праведне сповідання. Хіба не знаємо, що новоявлене хоче здаватися покращенням праведної і здорової відданої віри отців, хоч насправді покращенням не є, але воістину розбещенням перелюбодійним, яке для тих, що прийняли її нагороду, готує згубу душевну? Не терпимо щось инше до віри докласти понад встановлене трьомастами вісімдесятьма святими отцями в Нікеї та иншими пізнішими трьома Вселенськими Соборами, ані що-небудь змінити, але готові за те й душі наші покласти і незчисленних, якщо-буде можливо, зазнати смертей. Мир же Божий перевищує будь-який розум, хай збереже святу нашу віру і бурю, проти неї відновлену, хай стишить, до Своєї святої слави, до прикрашення ж вашого царства". Таке святих отців послання прийнявши, цар лютував страшно й замислив Івана-патріярха з обома архимандритами, Савою і Теодосієм, за межі єрусалимські вигнати. Але Божий промисел злості його здійснитися не допустив: стався тоді якийсь варварський напад, отож відклав цар гоніння на Церкву і на преподобних отців, проти варварів на війну готуючись на инший час.

Були ж по неправедному святого Ілії-патріярха вигнанні праведним судом Божим голод, і посуха, і зубожіння велике по всій Палестині, як у дні Іллі-пророка. Закрилося Небо й не дало дощу, і висохли джерела водні. Ще ж і саранчі намножилося, і наповнила вона все лице землі, і з'їла всю траву польову і листя дерев. Тривала ж така кара Божа до п'яти років, багато померло з голоду і спраги. І казали люди єрусалимські, що за неповинне патріярха Ілії вигнання голодом карає Бог Палестину. У той час блаженний Сава, скликавши старійшин створених ним семи монастирів, звелів їм ні про що тілесне не турбуватися, пригадуючи їм євангельські слова, що вчили: "Не турбуйтеся, що будете їсти, або що пити, або у що зодягнетеся, але покладайтеся на Бога, що знає всіх потребу. І насичені будемо всемогутнім промислом Божим". Одного разу, коли надходила неділя, економ великої лаври казав Преподобному: "Не можемо, отче, ударити в било цієї суботи і неділі до Божественної Служби, бо не тільки отцям, коли зберуться, не маємо що дати, щоб скуштували, але навіть до святого Приношення хліба нема, так збідніли". Святий же відповідає: "Я через брак їжі Служби Божої не залишу, вірю-бо, що Той, Хто звелів про завтрашнє не турбуватися, має силу прогодувати нас у час голоду. Пономар же хай пішле в град посуд чи ризу і, продавши, хай купить до Святої Літургії потрібне". Так святий економові відповів і надію на Бога поклав, терплячи. І ще неділя не надійшла, як прийшли до нього якісь юнаки, Божим промислом послані, що вели зі собою тридцять ослів, навантажених хлібами, і пшеницею, і вином, і єлеєм та иншими різними наїдками, і Преподобному все те віддали. Він же, Богові подякувавши, каже до економа: "Що скажеш, брате, чи заборонимо вдарити в било в цю суботу і неділю, бо нема що запропонувати отцям, які зберуться?" Економ же великій святого вірі і великому про них промислу Божому подивувався, прощення за маловірство своє просив. Після цього преподобний Сава захотів відвідати святішого Ілію, патріярха Єрусалимського, що був у вигнанні, — було ж тоді Саві від народження його років вісімдесят. Взявши зі собою двох ігуменів, Стефана і Євтала, пішов. Бачивши ж Саву і тих, що прийшли з ним, Ілія утішився і затримав їх у себе на кілька днів. У всі ті дні, виходячи із келії своєї о годині дев'ятій, від відпусту вечірнього аж до дев'ятої години дня не показувався нікому, але, замкнувши за собою двері, перебував у самотині. О дев'ятій же годині виходив до них, обідав з ними й духовними утішався бесідами. По відпусті ж вечірньому знову йшов у самотню свою келію. Одного ж разу не вийшов до них, за звичаєм — був же день дев'ятий місяця липня, вони ж його чекали весь день, не скуштувавши їжі. О шостій же годині вечора вийшов патріярх, заплакані мав очі і мовив до них: "Ви їжте, я-бо часу не маю, виконую одну справу". Вони ж його допитувалися, чому так затримався і пізно вийшов, через що плаче. Він же, тяжко зітхнувши й заридавши, каже до святого Сави: "О отче блаженний, о горе, у цю годину Анастасій-цар помер, випадає і мені від життя цього відійти по десяти днях і зустрітися з ним перед Страшним судом Божим". І було так. По десяти днях святіший патріярх Ілія переставився, трохи похворівши перед кончиною своєю. Його ж чесно поховавши, Сава Блаженний до лаври своєї повернувся. Про смерть же Анастасія-царя розповідається, що тої ночі, в яку про нього було явлення Ілії і патріярхові, грім і блискавка зверху ударили й палату царську наповнили, і гонила блискавка царя, що бігав з місця на місце і з кутка в куток. Досягши його в одному куті, убила, і так поганий погано загинув.

По смерті зловірного царя Анастасія прийняв царство Юстин благочестивий і послав у всі краї землі своєї веління, нехай правовірні із вигнання відпущені будуть і кожний з них своє місце і свій сан отримає; Халкедонський собор у святі книги нехай буде вписано, мир же і тишу нехай має Церква Христова. Коли таке веління цареве у святий град Єрусалим прийшло і всі утішилися, патріярх Іван просив преподобного Саву, щоб пішов до Кесарії і Скитополя благочесне те веління царське показати і собор Халкедонський до церковних вписати книг. Преподобний, хоч і немічний був тілом, старий літами й багатьма чернечими подвигами обтяжений, проте задля Церкви Христової не відмовився від такого послуху, не облінився понести труд такого шляху, але пішов з иншими деякими начальними чорноризцями. І зустрів його у Кесарії святий Іван Хозевіт, що був тоді там єрархом. У Скитополі ж митрополит Теодосій і всі мешканці прийняли його з любов'ю, і чуда там творив. Про Силвана, одного самарянина сановитого, що на християн повставав, пророкував, що вогнем посеред міста спалиться, про що пізніше явить слово. Жінку кровоточиву зцілив. Дівчину біснувату вилікував. І велику Церкві користь приніс, повернувшися. Коли вже минув четвертий рік бездощів'я в Палестині і велика нестача води була, і брати хотіли розійтися і просили святого, щоб їх відпустив, він, покартавши їх за нетерплячість. на Бога покладатися звелів. І на третій день з'явилася над лаврою дощова хмара і був дощ великий, і наповнилися водою рови лаврські. Був же дощ той у лаврі лише, а в околицях ані крапля не впала. Прийшли з навколишніх монастирів ігумени до старця, мовлячи: "Чим розгнівили тебе, отче, що зневажив ти нас, своїй тільки лаврі дощу випросивши від Бога?" Він же утішив їх словами благими, обнадіявши, що не має і їхнім монастирям забракнути води, бо дасть Бог дощу всій Палестині. Коли настав п'ятий голодний рік, така нестача води була, що жебраки у Святому Граді помирали від спраги. Через посуху і бездощів'я спорожніли криниці та рови й висохли потоки. Патріярх же Іван у великій був печалі і, проходячи по місцях, що колись були болотяні та мокрі, копав рови та колодязі, воду знайти хотів, але не знаходив. У Силуанському потоці великим трудом і за великої кількости робітників викопав до сорока сажнів і не знайшов води — втратив надію, сидів, плачучи над спільною бідою для цілого міста. Був же місяць вересень, і зближалося свято Оновлення. Дізнавшись, що преподобний Сава у лаврі своїй молитвою звів дощ, послав прикликати його до себе і просити, щоб помолився до Бога за помилування людей своїх і не заморив їх до решти голодом і спрагою. Преподобний же Сава відмовлявся, кажучи: "Хто я такий, щоб змогти заспокоїти гнів Божий, сам грішний". Патріярх же просив його великим благанням. І сказав Преподобний: "Це заради послуху, увійшовши в келію, буду молити ласки Божої. Якщо ж три дні минуть і не буде дощу, то знайте, що не послухав мене Бог. Просіть-бо і ви, щоб дійшла молитва моя до Бога". Це сказавши, відійшов. Зранку ж спека була велика, і багато робітників у тому рові увесь день працювали. Увечері ж залишили весь посуд і кошики, сподіваючись знову зранку прийти до роботи. Коли настала ніч, повіяв вітер з півдня, і були блискавки, і громи, і дощ великий цілу ніч ішов, що наповнилися водостоки і потоки текли звідусіль. І збільшилося води на місці викопанім, і земля, що її стільки часу і з трудом висипали з колодязя, пішла на своє місце за одну годину і покрила посуд і коші, і зрівняла із землею колодязь, що не пізнати було, де копали. І всі купелі Святого Граду води наповнилися молитвами Сави преподобного, люди ж із веселістю вдячність воздавали Богові.

На вісімдесят шостому році життя Сави преподобного Іван-патріярх помер, залишивши по собі Петра, родом із Єлевферополя, мужа добродійного. Відтак минуло три роки, цар Юстин старий був і немічний тілом, залишив царювання, вручивши його Юстиніянові, синові своєму. Петро ж патріярх любив Саву преподобного і шанував його, як і попередні патріярхи, і приходив до нього часто в пустелю. Мав же патріярх сестру на ім'я Ісихія, що жила по Бозі. Вона впала у хворобу велику, багато ж лікарів зцілити її намагалися, і нічого не вдавалося. Просив патріярх Саву святого прийти у дім хворої і молитву за неї створити. Він же, прийшовши, знаменував хвору хресним знаменням трикратно, і зразу стала здорова, славлячи Бога. По цьому преподобний і богоносний отець Теодосій до Господа відійшов, місяця січня у 18-ий день, було ж-тоді преподобному Саві дев'яносто і один рік від народження його. У той час самаряни, що в Палестині жили, відторглися від землі царя грецького, поставивши собі царя з роду свого на ім'я Юліян. І напали на християн, і велику біду зробили. Церков багато захопили і попалили, напали на села і міста, багато християн побили, найбільше в неапольських межах, і там же краю того єпископа на ім'я Самсон, взявши, убили мечем. А тих пресвітерів, що були з ним, посікли на частини, змішали з мощами святих мучеників і вогнем спалили. Дізнавшись про те, цар багато війська на самарян послав, і була війна, убитий був цар самарянський Юліян. Тоді й Силван, його ж загибель преподобний Сава передбачив, від християн був узятий і в Скитополі посеред граду спалений був. Син же Юліянів Арсеній пішов до Царгороду й помалу не знати яким чином добився ласки у царя — сановитим став у дворі царському. І дерзновення до царя здобувши, наговорював брехливо на християн, що в Палестині [сам він нечестя самарянського], ніби вони були винні у повстанні самарян і відторгненні їх від держави царської. І гнівався цар на палестинців, повіривши наклепу Арсенія-самарянина. Коли довідався Петро, патріярх Єрусалимський, з єпископами, що були під ним, просив блаженного Саву потрудитися в Царгород на вгамування гніву царевого і просити його за багато потреб церковних і градських. Сава ж преподобний, хоч вже і вельми старий був, проте пішов із поспіхом, церковну потребу воліючи понад власний спокій. Довідавшись про його прихід, благочестивий цар Юстиніян і царгородський патріярх Єпіфаній послали чесних мужів зустріти його. Коли входив він до царя, відкрив Бог очі цареві Юстиніяну, як колись Анастасію. І побачив благодать Божу, що над головою преподобного Сави ясно світилася і, як вінець, голову його обвивала, проміння випускаючи сонячне. Настрашений був, став із престолу свого і поклонився йому, благословення просячи. Обняв же преподобного голову, цілував її люб'язно й радісно. Просив же старця, щоб і царицю його Теодору сподобив благословення свого, що й було. Побачивши Саву преподобного, цариця поклонилася йому, мовлячи: "Молися за мене, отче, хай подасться мені плід лона". Старець же каже: "Бог, усіх владика, хай збереже царство ваше". Каже цариця: "Моли, отче, Бога, хай розрішить неплідність мою і подасть мені народити сина". Каже старець: ''Бог слави хай береже царство ваше у добрій вірі і хай подасть над ворогами перемогу". Цариця і втретє про розрішення непліддя свого просила старця, але почувши те ж, що й спочатку, була збентежена.

Коли ж преподобний відійшов від цариці, отці, що з ним були, питали його: "Чому, отче, засмутив царицю, не помолився за неї так, як просила?" Відповів їм старець: "Повірте мені, отці, що не має вийти з лона ЇЇ плід, щоб не напоївся Севірового вчення і гірше від Анастасія не бентежив Христову Церкву". Тими словами преподобний повідомив, що цариця всередині єретично мудрувала. Прийнявши ж прохання преподобного, цар гнів свій із палестинян перекинув на самарян і встановив самарянам закон зібрань собі не робити, щоб діти їхні не перейняли спадку по батьках своїх. Врешті старійшини їх, винуваті у ворожнечі, хай будуть убиті. Тоді й Арсеній Самарянин сховався від царя, що повелів убити його. Потім же звернувся до святого Сави, впав у ноги йому, просячи святого хрещення, щоб так уникнути царського гніву і втекти від смерти. І хрещений був сам, і всі його хрестилися.

Хотів же цар ласку свою показати й угодити Саві преподобному — звелів йому, щоб просив у нього, чого потребує, і нехай візьме золота на потребу монастирям своїм скільки хоче. Преподобний не сам збагатитися, але корисного для християн хотів: просив царя, щоб скасував податки на царя в Палестині, бо люди бідніють через напади самарянські. Хай спалені і зруйновані від самарян церкви знову збудує царською волею. Хай у Святому Граді створений буде притулок для подорожніх на перепочинок християнам, що здалеку приходять поклонитися Гробу Господньому. Хай там-таки постане лічниця для подорожніх і лікарі хай приставлені будуть. Хай церкву Богородичну, що її заснував Ілля-патріярх, добудує, хай створить град у пустелі, нижче монастирів його, і воїнська сторожа хай буде поставлена на захист від варварського нападу. Над усе ж хай попіклується про викорінення єресі зі землі своєї: Арієвої, Несторієвої, Оригенової та инших єретиків, що бентежать Церкву Божу. За все ж те обіцяв цареві від Бога землі, що їх попередні царі розгубили, — Рим та Африку, — знову до Грецької землі приєднати. Цар же, даючи на те волю, звелів бути тому, що святий просив, сам докладаючи зусилля, щоб незабаром бажання Преподобного у всьому здійснилося. Поки настановляв же цар про прошення святого радників і скарбників своїх, Преподобний, трохи відступивши, читав Давидові псалми, відправляючи час третій. Один же з учнів його на ім'я Єремія, приступивши до нього, сказав: "Чесний отче, коли цар стільки старання має щодо виконання твого прошення, ти нащо, від нього відступивши, стоїш осібно?" На те йому старець: "Дитино, вони своє діло роблять, а ми творимо діло наше". По цьому цар дав писання святому і відпустив його з миром. Бог же цареві за явлену блаженному Саві благодать і за виконання його прошення воздав сторицею. Збулося пророцтво старцеве, бо за короткий час дві преславні над ворогами перемоги отримав, Рим і Африку прийняв й обох царів — Витига Римського і Гелимира Картлинського — в Царгород як полонених приведених бачив. Преподобний же Сава до Єрусалиму повернувся, знову патріярхом і єпископами ошений був піти до Кесарії і Скитополя царське показати писання. І там же малого хлопця Кирила [що житіє це написав] побачив, учнем своїм нарік, пророкував же про нього, що чорноризцем має бути і лаври його мешканцем. Повернувшися звідтіля і якийсь час перебувши, впав у недугу. Про те довідавшись, патріярх Петро прийшов відвідати його і, бачивши, що нічого нема в келії старцевій, потрібного хворому, хіба що трохи ріжків і старих фініків, взяв його на ноші й поніс у єпископію свою, і сам піклувався про нього, своїми руками допомагаючи йому. Декілька днів проминуло, бачив преподобний Сава одне божественне видіння, що оповіщало про швидке його переставлення. Він же, про побачене патріярхові сказавши, просив, щоб відпустив його до лаври, щоб він у своїй келії міг померти. Патріярх же, всіляко догодити йому хотівши, відіслав його до келії зі всіма потребами для упокоєння хворого. Старець же ліг у келії своїй, прикликав усіх отців і братів і, останнє їм давши цілування, поставив на своє місце ігумена, одного мужа достойного, на ім'я Меліта, заповідаючи йому берегти без пошкоджень устави монастирів, переданих йому. І пробув чотири дні, нічого не куштуючи ані до нікого не говорячи. У вечір же суботній, попросивши Пречистих Таїнств і причастившись, останнє сказав слово: "Господи, в руки Твої передаю дух свій". І так помер у 5-ий день місяця грудня. Проживши всіх років життя свого дев'яносто чотири, перейшов до життя без старости, відпроваджували його ангели Божі та святі мученики.

Чути ж було зразу по цілому єрусалимському порубіжжі про успення Преподобного, і зібралася зі всіх лавр і монастирів незліченна кількість ченців, і патріярх з єпископами і начальниками градськими прийшов. І, співаючи надгробне, поклали тіло його чесне між обома церквами, на місці, де преподобний колись бачив стовп вогненний. Про те, що душа його свята проваджена була на Небеса ангелами і мучениками, сповістилося ж звідси. Був один у святому граді продавець срібла, родом із Дамаска, на ім'я Ромул, слуга старійшини Гетсиманського. Той сам розповідав, що в час переставлення преподобного отця Сави злодії, прокопавши його дім, покрали срібла багато, і його власне, і чуже, що в нього було, десь до ста літрів. У великій печалі був Ромул, прийшов у церкву святого мученика Теодора й пробув п'ять днів, плачучи і свічу запалюючи перед олтарем. На п'яту ж ніч заснув і бачив святого мученика Теодора, що мовив йому: "Що тобі, брате? Чому так тужиш і стільки плачеш?" Він же каже, що срібло і своє, і чуже втратив, — злодіями вкрадене. "Через те плачу, і тужу, і молюся, проте безуспішно, не почув ти мене". Святий же говорить: "Повір мені, брате, що не був тут у ці дні, звелено було зібратися всім мученикам святу душу Преподобного Сави, що з тіла вийшла, зустріти і провадити її на місце спокійне. Нині ж не плач, але йди на те місце [назвав те місце] і знайдеш украдене". Ромул же зразу встав і, зі знайомих декого взявши, пішов на вказане місце, і знайшов так, як у явленні від святого Теодора повідано йому було. Не можна не сказати і про инші деякі чудеса, що були по переставленні Преподобного. Два брати гостелюбні виноград мали і братам із лаври Сави блаженного, що до них приходили, давали спочинок. На погану хворобу розхворілися якраз у час виноградозбирання, що й надію втратили і на вино, і на життя своє. Маючи ж любов і віру до Преподобного Сави, його ж згадуючи, прикликали на допомогу. Святий же поспішив на молитву їхню, явився кожному з них зосібна і мовив: "Ось молю Бога про здоров'я ваше, і дам вам, як просите, встаньте-бо і йдіть на діло своє". Вони ж при пам'яті були і, здоровими себе почувши, прославили Бога і святому дякували. І відтоді у всі роки в той день, коли трапилося їм чудо, свято велике влаштовували.

Жінка одна на ім'я Гінаруса, благочестива і добродійна, обіцяла дві завіси подати на прикрасу церковну і в Кастилію, і в Печеру. Але через лінь тої, що ткала, не скоро готувалися ті завіси, через те сумувала Гінаруса. Явився ж їй преподобний Сава, кажучи: "Не журися, завтра почне здійснюватися діло, якщо не є неприємним твоє приношення". Явився ж і ткалі і з гнівом картав її за лінивство. Коли ж настав ранок, розповіли одна одній побачене, і здійснене діло було швидко.

Економ Великої лаври найняв верблюдів сарацинських, щоб принести з Мертвого моря куплену пшеницю. Коли йшли верблюди з пшеницею до лаври, один з них відійшов зі шляху праворуч, впав із вантажем з берега у потік й обмастився у болоті. Господар же верблюда, сарацин той, скрикнув: "О отче Саво, допоможи і не дай загинути худобі моїй!" І тут же миттю побачив старця чесного, що на верблюді сидів. Поспішив же иншим шляхом і, в потік зійшовши, знайшов худобу свою неушкодженою, а того, що сидів на ньому, не бачив. Також і пшениця виявилася цілою. З того часу у всі роки приходив сарацин той до лаври поклонитися гробу Сави Преподобного.

Одного разу оригени, з різних зібравшися місць, Леонтія такого собі маючи за начальника, хотіли наскочити несподівано на Велику лавру й розігнати преподобного Сави правовірне стадо, лавру ж всю до основ зруйнувати. Приготувавши для того багато мотик і рал та иншого немало залізного знаряддя та зброї, пішли в силі своїй із гнівом великим. Була ж друга година дня, і напала на них в дорозі мла і темрява, і, весь день трудячись, до лаври не втрапили, але в місцях непрохідних заблудилися, де й ніч їх застала. І ледве наступного дня недалеко від монастиря Маркіяна святого знайшлися, і Зрозумівши, що нічого не зможуть, розійшлися кожний собі зі стидом — сповнилися на них слова пророка Ісаї: "Зранення і труд в дорогах їхніх, осядуть, як сліпий стіну, і як той, що очей не має, обшукають, і будуть опівдні, як опівночі".

Бог же беріг лавру задля угодника Свого преподобного Сави, що добре у ній потрудився. Його ж святими молитвами хай і те від усіх лих оберігає, Він же преблагий і єдиний у Тройці Бог, Отець і Син, і святий Дух, Йому ж слава навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04