У той самий день житіє святого отця нашого Германа, архиєпископа Константинограда

Батьківщиною Германа святого був Константинопіль, батько — сенатор, один з найперших, славою і честю найвибраніший, патрикійським саном вшанований, на ім'я Юстиніян. Його убив із заздрости Констатин, прозваний Погонат, Грецьке прийнявши царство. Убивши ж того найкращого сенатора, звелів оскопити сина його, який був ще хлопцем, цього блаженного Германа. І віддав його в церковний клирицький чин, для того щоб Герман, змужнівши, не був у світському і сенаторському чині й не помстився дому Погонатовому за вбивство батька свого. Будучи в клирицькому чині, блаженний Герман жив як ангел Божий, від будь-якої земної пристрасти і мирської суєти віддалений, усім же розумом до Бога спрямований, і завжди хвалу Господню в устах носив. Віддавався читанню книг Божественних вдень і вночі — звідти і премудрости глибину добував, черпав життєві богонатхненних учень води, ними ж напоював Церкву Христову, вчинений був її пастирем і учителем. У дорослий вік і літа мужа прийшовши, прикладом добродійного життя свого і словом учительним засяяв, як світлий світильник. Поставлено його було спершу Кизицькому граду єпископом, і противився монотелітській єресі разом зі святішим патріярхом Царгородським Киром, з ним же і вигнання витерпів від неправовірного царя Филипіка. Тоді гонитель той скоро із шумом загинув, святіший же Кир у вигнанні переставився, а псевдопатріярха Йоана-єретика скинено було. Германа святого возведено було на престол Царгородського патріяршества за царювання Артемія, названого Анастасієм Другим, з великою радістю правовірних як достойного і сповненого Божою благодаттю, яка впізнавалася в ньому із ясновидства його, бо майбутнє передбачав і провіщав пророчо. Коли спочатку в соборну Святої Софії церкву вводили його і квапилися люди до церкви, бажаючи подивитися на нововибраного патріярха, жінка одна, на ім'я Анна, вагітна, наблизилася до святішого, покликала його, кажучи: "Благослови, отче, зачате в утробі моїй". Патріярх же, поглянувши на неї і внутрішніми очима передбачивши те, що має бути, сказав: "Нехай благословить те Господь молитвами святого первомученика". Тими словами пророкував, що має народитися хлопчик, тезойменний первомученикові Стефану. Ще ж і чудом пророцтво те запевнив, бо коли слова ті промовляв, побачила жінка (як же сама пізніше всім розповідала із присягою) полум'я вогненне, що з уст його зі словом вийшло, — і з цього запевнилася, що не оманливе пророцтво святого. Коли ж сповнилися дні, народила Анна хлопчика, і наречено йому ім'я Стефан, за пророцтвом святішого патріярха Германа. Цей-то Стефан, віку дійшовши, инокував преподобно в Авксентієвій горі і став після того ісповідником Христовим і мучеником: постраждав за святі ікони від злочестивого Копронима. Про Копронима ж того пророцтво було Германа святого, що мав лютим гонителем і катом правовірних бути. Лев-бо Ісаврянин, прийнявши Грецьке царство, народив сина Константина. Коли ж дитинча те руками святішого патріярха Германа охрещене було, осквернило купіль святу природним своїм випорожненням. І сказав про нього Герман святий: "Велике зло християнам і всій Церкві має бути від дитини тої: вирісши-бо, осквернить святиню церковну єретицтвом і багато проллє крови благовірних рабів Христових". І прозваний був Константин той пізніше Копронимом, тобто гноєйменним, і збулося про нього пророцтво святого Германа: багатьох-бо замучив Копроним за поклоніння чесним іконам, як же і вищезгаданого Стефана святого.

Почалася ж іконоборна єресь за царювання Лева Ісаврянина, батька Копронимового, і набирала сили: зміцнював і розширював її сам цар, який, у єресь ту заглибившись, дав у всі краї злочестивий свій наказ, щоб ікони святі всюди із храмів Господніх викидали, і ногами топтали, і вогнем палили. Називав-бо їх ідолами, а тих, що поклонялися їм, — ідолопоклонниками. Противився йому міцно святіший патріярх Герман: то благорозумних і чесних з духовного чину мужів до нього посилаючи, то сам, приходячи і розмовляючи з ним, настановляв і переконував зупинитися в поганому тому починанні, але нічого не досягнув. Якось сказав до нього: "Я чув одного святого мужа пророцтво, що має колись бути скинення святих ікон від зловірних, проте у твоє царство нехай не буде того". Допитувався цар наполегливо, у який час і за чийого царювання має те бути. Казав святий Герман: "Має бути якийсь цар на ім'я Конон, той на ікони святі повстане". Сказав Лев Ісаврянин: "Насправді я — Конон, те-бо ім'я мені при хрещенні дане. Левом же мене прозвано пізніше, отже, має те пророцтво справдитися за мого царювання". Сказав йому святий Герман: "Ні, володарю, не буде того, хай не збувається таке погане у дні володарювання твого: той-бо, що хоче зробити те зло, — антихрист, ворог Божого воплочення. Згадай, о царю, присягу, якою перед прийняттям царства присягав, — берегти святу віру непорочною, нічого ж із передання святих апостолів і богонатхненних отців не відкидаючи ані нічого нового протилежного не вносячи". Цар же, такі слова святішого чуючи, то соромився, то лютував і шукав на нього провини, як би його не як ісповідника істини, але як якогось крамольника і бунтівника з престолу вигнати. Знайшов же злому своєму намірові помічника — Анастасія, учня Германового, саном пресвітера і вдачею — другого Юду. Йому цар обіцяв патріяршество царгородське після вигнання Германа, той же обіцяв цареві помагати у викиданні і руйнуванні ікон. І ворогував Анастасій на святого Германа, намагався ще перед його вигнанням забрати в нього престол. Герман же святий духом провидів погане його бажання і передбачив, що має бути потім Анастасієві, що й провістив йому так. Коли Герман святий входив у царську палату, Анастасій за ним гордо йшов і наступив ззаду на довгий кінець одягу його. Святий же, оглянувшись, сказав йому: "Не поспішай, настане година, коли швидко вестимуть тебе на Диппін". Проте Анастасій й инші з ним, що те чули, не зрозуміли, що сказав святий Герман, пізніше ж, згадавши, пізнали, коли сказане збулося. Диппін же — місце в Царгороді народне, на якому відбувалися звичайно видовища. Як же те пророцтво святого сповнилося, пізніше скажемо. А святий Герман мужньо і небоязливо мечем слова Божого, як добрий воїн Ісуса Христа, з єретиками воював. Послав одного з найкращих служителів церковних до царя, кажучи: "Не годиться тобі, царю, на Бога, Творця твого, що дав тобі життя і царювання, безчинно возвишатися. І, як же кажеться, рухати непорушне — не годиться тобі переступати меж святих Отців, які вони у давні часи поклали. Бо людський образ, від Бога Слова з Пречистої і Пресвятої Діви прийнятий, винищив усі бісівські служби, і все ідолопоклоніння зникло. Подобу ж людську Христа, яку на дошці фарбами пишуть, і тої, що народила Його невимовно, і святих угодників Божих зображення вшановувати нам передалося від отців і вчителів. Передалося те сімсот двадцять п'ять літ тому, відколи ж Господь наш в образі нашому до нас прийшов. Після його Вознесення жінка, яка від кровотечі дотиком до краю Його ризи зцілилася, подобу Його на знак вдячности зробила. Але перед тим сам Господь Божественне лице своє на обрусі зобразив, Авгару в Едес послав. Тоді святий євангелист Лука подобу Пречистої Діви Богоматері зобразив. Через те божественні Святих Отців собори, які в різний час і в різних місцях були, не топтати, але шанувати ікони святі веліли. Знай тому достеменно, о царю, що коли беззаконну ту іконоборну догму утвердити хочеш, я перший ніяк же на те не погоджуся, але готовий і кров свою пролити за образ Христа мого, який свою пролив кров, щоб оновити впалий образ душі моєї. Очевидно, що безчестя, якого завдають образові Христовому, на першообраз Його виливається (тобто на самого Христа), так само і честь, яку Йому приносять. Годиться тому нам, як вірним рабам Христовим, за честь Господа нашого і померти". Знову в инший час Герман святий сказав цареві: "Якщо я — Йона, вкиньте мене в море, бо без вселенського собору нове щось про віру законоутверджувати не є я сильний". Тоді бачачи, що ніяк не зможе відвернути царя від єресей, святий омофор свій патріярший у божественному вівтарі на святій трапезі поклав, покинувши сан свій. А цар через сміливі його слова гніву сповнився, послав воїнів своїх, як на війну озброєних, аби кулаками святого били і, всіляко вдаряючи і штовхаючи, безчесно з дому патріяршого вигнали. Він же пішов на безмовність чернечу, инші дні свої пробув між ченцями і спочив з миром у Господі, на патріяршестві прожив чотирнадцять літ і п'ять місяців.

Після вигнання святішого патріярха Германа на престол його возвів цар того вищезгадуваного Анастасія-єретика, який, разом з царем ікони святі з церкви викинувши, іконоборну єресь утвердив. Збулося ж після того на ньому пророцтво Германа святого так. Коли помер злочестивий цар Лев Ісаврянин, настав після нього на царство син його Константин Копроним. Його вигнав із царського престолу Артавасд, зять Левів, помагав у тому Артавасдові Анастасій-патріярх і вінчав Артавасда і сина його Никифора на царство. Через три роки Копроним, зібравши військову силу і Царгород взявши, Артавасдові-зятю і синам його, а своїм сестрінкам, очі виколов і багатьох вельмож стратив, Анастасія ж патріярха на вищезгаданому місці Диппін перед усім народом оголеного бив, звелів висадити його на осла навспак і містом із насмішками водити. Тоді збулося пророцтво Германа святого, який казав до Анастасія, що "всенародно будеш виведений на Диппін". Хотів же злочестивий цар Копроним Анастасія із патріяршества скинути, але тому що другого такого, у злочесті собі рівного, знайти не зміг, через те дозволив йому бути на престолі. На ньому ж Анастасій, як мерзота запустіння на місці святому, перебув літ двадцять чотири, впав у недугу, яка називається кордаспос, у якій богомерзенні його уста, що на святі ікони і на учителя свого Германа святого багато образ говорили, стали йому нечистим проходом. І так погано викинув окаянну свою душу. Він-бо гірку кончину отримав, а святий Герман солодке життя здобув зі святими єрархами у царстві Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного Савина, архиєпископа Кіпрського, який після святого Єпіфанія престол прийняв.

І преподобного Полувія, єпископа Ринокирського. Обох їх у житії Єпіфанія святого згадано.

Дата добавления: 2015-06-04