Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України 2 страница

До прийняття біржею рішення про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. Оскільки укласти цей договір сторони зобов'язані до прийняття біржею рішення про допуск і невідомо, чи взагалі такі акції перебуватимуть в офіційному котируванні, то доцільно було б укладати його як угоду з відкладальною умовою.

Обов'язковим положенням даного договору є порядок надання емітентом необхідної інформації для проведення біржею періодичного аналізу фінансового стану емітента, що дає підставу для визначення відповідності поданих до лістингу акцій вимогам, встановленим біржею.

У своїй діяльності акціонерне товариство та його власники користуються послугами інших учасників фондового ринку. Емітент зобов'язаний ведення реєстру доручити реєстратору шляхом укладення відповідного договору, якщо:

— кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищила п'ятсот осіб;

— договір на ведення реєстру припиняється або не подовжений з ініціативи реєстратора або емітента;

Глава З

— анульовано дію ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку ці? них паперів: діяльність реєстратора щодо ведення реєстру власників іменних ці? них паперів, який веде систему реєстру цього емітента.

Такий обов'язок емітента визначений ст. 9 Закону Укра'їни "Про Націоналі ну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в УР раїні" від 10 грудня 1997 р. та Положенням про порядок ведення реєстрів влас ників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травн 1998 р. №60. Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одниі реєстратором. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінни паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів у порядку, вста новленому п. 2 ст. 9 зазначеного закону.

У вказаному договорі мають бути передбачені:

— назва сторін;

— предмет договору — ведення реєстру та здійснення обліку цінних папері; відповідно до функцій реєстратора;

— функції реєстратора (у Положенні про порядок ведення реєстрів наведені ряд основних функцій реєстратора, проте такий перелік не є вичерпним, і реєст ратор може виконувати додаткові функції, обумовлені цим договором);

— порядок надання необхідних документів для належного виконання ниі своїх функцій;

— підстави та порядок видачі виписок з реєстру;

— права та обов'язки сторін;

— відповідальність сторін.

Зазначений договір, сторонами якого є емітент і реєстратор, породжує певн права та обов'язки тих, кому належать чи належатимуть (власники, номінальн утримувачі тощо) акції. Ці права та обов'язки встановлюються Положенням пр< порядок ведення реєстрів. Так, наприклад, зареєстровані сторони зобов'язані ін формувати реєстратора про обтяження іменних цінних паперів зобов'язаннями у разі передачі прав власності надавати реєстраторові передавальне дорученні та ін. Отже, право вибору особи реєстратора належить емітентові, їх відносиш встановлюються на підставі договору. Відносини ж власника чи іншої зареєстро ваної особи встановлює законодавство, хоч це не виключає можливості додатко во укласти договір.

Проте Законом України "Про Національну депозитарну систему та особли вості електронного обігу цінних паперів в Україні" встановлено порядок взаємо дії депозитаріїв та зберігачів з власниками цінних паперів, емітентами, торговця ми цінними паперами, довірчими товариствами з приводу надання послуг щодс зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та веденнї рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаю чи кліринг за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітент* щодо випущених ним цінних паперів. При здійсненні такої депозитарної діяль ності у суб'єктів фондового ринку виникає потреба в укладенні ряду договорів обов'язковість яких встановлена вищеназваним законом.

Діяльність, пов'язана зі зберіганням цінних паперів та обліком прав власност на них, здійснюється на підставі: договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем пре передачу власником належних йому цінних паперів зберігачеві для здійснення депозитарної діяльності; депозитарного договору, що укладається між зберігачем

Правове регулювання біржової діяльності в Україні

і обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Такі договори мають відповідати вимогам типових договорів, затверджених ДКЦПФР.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг. Якщо цінні папери випущено у документарній формі, у договорі також визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Депозитарний договір є консенсуальним. Невід'ємна частина договору — інструкції щодо здійснення депозитарної діяльності, що їх затверджує депозитарій. У Положенні про депозитарії встановлено основні вимоги до депозитарного договору. До них належать:

1) загальні положення;

2) зміст договору із зазначенням сторін, предмета договору, строку дії договору, умови ведення рахунків, порядок ведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, ряд застережень, відповідальність сторін, розмір та порядок оплати послуг депозитарія, форми і періодичність складання звіту депозитарієм, права та обов'язки сторін.

Основні вимоги до депозитарного договору, встановлені законодавством, також є обов'язковими і для цього типу договору.

Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов'язані надавати власникам цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозитарієм визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випуску ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну тощо.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, що їх надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типову форму якого затверджують ДКЦПФР і Національний банк України.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" заповнив деякі прогалини Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Статтею 5 вказаного Закону визначено порядок переходу і здійснення права власності на цінні папери. Так, право власності на іменні цінні папери, які випущені в документарній формі, переда-

ються новому власникові шляхом повного індосаменту. У разі відчуження знеру-хомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Але слід зазначити, що корпоративні права, тобто права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, які випущені в паперовій (документарній) формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів.

Право власності на іменні цінні папери, випущені у бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Щодо форми угод з цінних паперів, то вони не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

У складному механізмі функціонування фондового ринку України договір посідає особливе місце як засіб регулювання порядку емісії, обігу та обліку цінних паперів. Він покликаний заповнювати всі неврегульовані законодавством правові ніші, що надає йому особливого статусу.

Глава 39. ДОГОВІР МІНИ (БАРТЕРУ)

У Цивільному кодексі України немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 241 ЦК УРСР). Наведені положення з додатковим посиланням на бартер як різновид міни збережено у новому ЦК України (ст. 734).

Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного господарського відання або право оперативного управління).

За своїми юридичними ознаками договір міни є сплатним, двостороннім і консенсуальним.

Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. У ранній період історичного розвитку, коли суспільство ще не мало грошової одиниці, міна була основною правовою формою забезпечення потреб громадян і товарообігу.

Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що у договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак, за таких умов договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартісна різниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням за товар меншої вартості відповідних послуг. У чинному законодавстві немає перешкод для подібних розрахунків у договорі міни.

Викладені положення щодо розрахунків закріплено у ЦК України, статтею 734 якого прямо визначено, що договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

В цій же статті закріплена новела про те, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 242 ЦК УРСР правове регулювання договору міни має здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін, а за ст. 735 ЦК України — за загальними положеннями про купівлю-продаж, положеннями про договори поставки, контрактації або інші

договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваногс майна тощо. Правила купівлі-продажу, невластиві договору міни, або ті, що су перечать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової су ми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмії громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обмі ну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мере жі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними.

До недавнього часу договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфе ра його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, де говір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організаці' міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгос пами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договор міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх і якщо це не суш речило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового хараї теру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними орг; нізаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень шдв застосування договору міни у сфері товарообігу зумовлювалася централізовано плановою системою розподілу матеріальних благ, ігноруванням законів ринков економіки.

І лише після започаткування економічних реформ ринкового спрямуванн прийняття нового законодавства про власність, підприємництво тощо договір N ни набув вагомішого значення. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "П| власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не с перечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження належного йоі> майна. У Законі України "Про підприємства в Україні" (ст. 10) зазначається, І підприємства можуть відчужувати, в тому числі обмінювати, належне їм май: іншим підприємствам, а також за певних умов — громадянам. Предметом доі вору міни може бути практично все те майно, що й у договорі купівлі-прода» Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися ті чи інші обмеження ц до товарообмінних угод. В умовах реформування системи розподілу продук-матеріального виробництва, виникнення диспропорцій у структурі виробнищ та відсутності у суб'єктів підприємництва достатніх коштів ^шбули поширен бартерні угоди.

^ Договір міни може також породжувати й негативні тенденції. Бартерні уго; зокрема, здатні гальмувати товарообіг, сприяти розвиткові тіньової економіки в умовах дефіциту оборотних коштів — спонукати сторони укладати їх на неї гідних та нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоекономічній діяльнос Тому з метою впорядкування здійснення бартерних (товарообмінних) опера: суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, регулювання платіжні балансу України 27 січня 1995 р. було прийнято Указ Президента України "Г регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоеконол ної діяльності"1.

Галицькі контракти. - 1995. - № 5. - С. 16-17.

Договір міни (бартеру)

Однак, як свідчить статистика, товарообмінні бартерні угоди (операції) надзвичайно поширилися як у внутрішньому, так і зовнішньоекономічному товарообігові.

Так, у січні—вересні 1997 р. 39,2 відсотка всієї промислової продукції країни було реалізовано на бартерних умовах. При цьому обсяги реалізації продукції за бартерними угодами в чорній металургії становили 41,2 відсотка, в хімічній та нафтохімічній промисловості — 50,1, лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 54,3, промисловості будівельних матеріалів — 57,8 відсотка.

Питома вага бартерних операцій у загальному обсязі експорту дорівнювала 11,1 відсотка (у січні—серпні 1996 р. — 23,5 відсотка), імпорту — 10,4 відсотка (16,2 відсотка). Особливо високою у цей період була питома вага бартеру в експорті паперової маси — 96,2 відсотка, каучуку та гумових виробів — 77 відсотків1.

Статистичні дані свідчать про те, що заходи, передбачені в Указі Президента України від 27 січня 1995 р., певною мірою спричинили зменшення бартерних угод у зовнішньоекономічному товарообігові.

Однак у загальному товарообігові питома вага бартерних угод у реалізації продукції є надто високою. У зв'язку з цим представники банківської системи запропонували запровадити прямі обмеження на здійснення суб'єктами підприємництва бартерних угод, посилити державний контроль та ввести спеціальний режим розрахунків за такими угодами через банківські установи2. На нашу думку, такі пропозиції суперечать принципам ринкового законодавства, яке утверджує свободу договору та вільного вибору його організаційно-правових форм. Ефективнішим тут може виявитися встановлення відповідного механізму оподаткування бартерних угод та їх цивільно-правового врегулювання.

23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", який набрав чинності через 90 днів з дня його опублікування3. Закон відтворив переважну частину положень вищезгаданого Указу Президента України.

Відповідно до згаданого закону бартерна (товарообмінна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

За вищезгаданим законом товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, які фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартер-

Урядовий кур'єр. Інф. додаток "Орієнтир". — 1997. — 6 листопада.

Кравець В. Пора приборкати бартерну вакханалію // Урядовий кур'єр. — 1997. — 9 серпня.

о

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 44.

6 — 2-2728

Глава З

ним договором робіт, послуг — з дати підписання акта або іншого документа, ш засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки вві зення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищуват 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Порушення строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), ш імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожни день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від вартості неодержаних товарів, з; гальний розмір якої не може перевищувати розміру заборгованості.

На відміну від традиційного договору міни предметом бартерного договор можуть бути не лише майно, а й послуги і роботи, що випливає із змісту зазн; ченого Указу. Можлива ситуація, за якої взагалі немає обміну реальними тов; рами, наприклад, коли кожна із сторін бартерного договору надає одна одній пс слуги чи виконує роботи.

До бартерного договору в зовнішньоекономічній дяльності застосовуютьс відповідні положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" т інші спеціальні законодавчі акти.

Незважаючи на поширення товарообмінних угод у внутрішньому товарооб ГОБІ України, загальноцивільний договір міни, що опосередковує цей обіг, вш вився практично неврегульованим, адже в ЦК УРСР йому присвячено всього т ше дві статті — 241 і 242. Стільки ж статей пропонується і в новому ЦК Україн — статті 734 і 735. У даному випадку не можна компенсувати проблему законе давчої неврегульованості договору міни посиланням на те, що до нього застосс вуються відповідні правила про договір купівлі-продажу та інші договори, оскілі ки мінові угоди, за якими здійснюється обмін одних товарів (робіт, послуг) н інші товари (роботи, послуги) за своїми правовими наслідками у разі їх невикс нання можуть виявитися значно складнішими, ніж угоди купівлі-продажу з грс шовою оплатою товару або інші самостійні договори.

Так, українська компанія "Укрнафтохім" уклала з АТ "Індустріалекспорт (м. Бухарест, Румунія) контракт від 17 вересня 1992 р. № 19—12, згідно з як* ми компанія зобов'язалася на бартерній основні поставити АТ топковий мазуі а останнє — виготовити та поставити фланці на суму 2 217 373 доларів СІШ У встановлені строки фланці було виготовлено й підготовлено для відвантажеі: ня, однак компанія "Укрнафтохім" не змогла поставити мазут. АТ звернулося д Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України з позовом, якому вимагало стягнути з "Держкомнафтогазу" (правонаступника компан "Укрнафтохім") вартість виготовлених фланців. Суд задовольнив вимоги позивг ча. Водночас своїм рішенням від 14 грудня 1994 р. суд зобов'язав відповідач розпорядитися виготовленими для нього фланцями1. Вирішуючи цю справу, су, обгрунтовано визнав за доцільне застосувати принцип реального виконання зс бов'язання в натурі лише позивачем. Оскільки відповідач не міг виконати пс ставку мазуту в натурі, примусове спонукання його до цього не могло забезпє чити захист інтересів позивача, який своє зобов'язання виконав належниі чином.

1 Архів Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України. — 1994. — Справ АС № 62 У.

Глава 40. ДОГОВОРИ ПОСТАВКИ

Дата добавления: 2015-06-04