Право на обмін житлового приміщення

Право на обмін житлового приміщення є одним із суб'єктивних прав наймача і включає в себе елементи розпорядчих повноважень. Потреба у його здійсненні виникає у наймача з різних причин, зокрема у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи його розірванням, об'єднанням з батьками в одну сім'ю, наближенням місця проживання до місця роботи.

Обмін житловими приміщеннями за своєю юридичною категорією та згідно з чинним житловим законодавством є своєрідним перерозподілом житлових приміщень.

Право наймача на обмін житлового приміщення та порядок обміну встановлюються і регулюються статтями 79—89 та 164 Житлового кодексу і Правилами обміну житлових приміщень, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 р. № 31.

Учасниками обміну можуть бути наймачі державного, комунального, громадського та приватного житлових фондів.

Правом на обмін користуються лише наймач та члени його сім'ї, що проживають разом з ним. Такого права не мають піднаймачі та тимчасові мешканці. Обмін допускається лише за наявності^письмової згоди всіх членів сім'ї, що проживають спільно, включаючи й тимчасово відсутніх. За "неповнолітніх членів сім'ї свою згоду в письмовій формі висловлюють батьки, опікуни чи піклувальники.

Предметом обміну може бути як ізольована квартира чи інше ізольоване житлове приміщення, так, за певних умов, і частина житлового приміщення.

Коли між членами сім'ї наймача (чи колишніми членами сім'ї) не досягнуто згоди про обмін, кожний з них має право вимагати в судовому порядку примусового обміну приміщення, яке вони займають, на приміщення у різних будинках (квартирах).

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 передбачається, що при примусовому обміні на підставі ст. 80 Житлового кодексу_^погір,шення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допускатися. У цьому разі суд має всебічно врахувати інтереси та обгрунтовані доводи членів сім'ї наймача. Однак обмін житлового приміщення на приміщення в загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.

Стаття 81 Житлового кодексу передбачає можливість обміну частини житлового приміщення. Наймач або член його сім'ї має право провести обмін житлової площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати з наймачем іншого житлового приміщення, але за тієї умови, що особа, яка пе-

Договір найму житла

реїздить у порядку обміну, є членом сім'ї тих, хто залишився проживати у цьому приміщенні. Так, якщо у двокімнатній квартирі проживає подружжя з дорослим сином, а окремо в однокімнатній квартирі — мати наймача, то природно, що в результаті обміну старенька мати перебирається жити до сина та невістки, а син цього подружжя займає однокімнатну квартиру.

Відмова наймодавця в дозволі на обмін може мати місце лише з підстав, зазначених у законі. Стаття 86 Житлового кодексу передбачає підстави, за яких не допускається обмін, зокрема, коли до наймача предіавлено позов про розірвання чи зміну договору найму, якщо обмін має фіктивний характер, якщо житлове приміщення є службовим або знаходиться у гуртожитку. Відмова наймодавця в обміні може бути оскаржена в судовому порядку.

Угода про обмін житловими приміщеннями в державному, комунальному та громадському житлових фондах набирає чинності з моменту одержання сторонами обмінних ордерів і вважається виконаною з моменту переселення наймачів в обмінювані житлові приміщення. У приватному житловому фонді така угода набуває чинності з моменту досягнення згоди про обмін між наймачами та їх членами сім'ї і власниками обмінюваного житла. Відмову власника житлового приміщення у згоді на обмін не може бути оспорено в судовому порядку.

Дата добавления: 2015-06-04