Поняття та ознаки договору довірчого управління майном

Найбільш часто довірчі відносини виникають на підставі правочинів, специфічним різновидом яких є договір довірчого управління майном. Конструкція договору довірчого управління майном базується на загальних для цивільних договорів принципах свободи договору, рівності сторін, оплатності договору, неприпустимості свавільного втручання у приватні справи тощо. До специфічних рис, притаманних договору довірчого управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний характер, а також спеціальні вимоги до суб'єктного і об'єктного складу та здійснення цих правовідносин.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України під договором довірчого управління майном розуміється такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителю) на певний строк майно в довірче управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). У ЦК УРСР відсутні норми про довірче управління.

Довірче управління майном може бути створене за волевиявленням власника або за відсутності самостійної волі власника майна, яке передається у довірче управління.

Договір довірчого управління майном є єдиною підставою виникнення довірчого управління за волею власника майна, який реалізує повноваження на передачу в управління належного йому майна. За відсутності самостійної волі власника довірче управління майном може бути створене у випадках, коли необхідність управління майном наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, паралізована або відсутня взагалі1. В цьому випадку підставою виникнення довірчого управління майном є юридичний склад, до якого входять адміністративний акт про створення довірчого управління (рішення суду, органу опіки тощо) і договір, укладений з довірчим управителем, що безпосередньо породжує довірче управління майном. У такому договорі в інтересах власника майна, установником управління може виступати інша особа (орган опіки та піклування, виконавець заповіту тощо).

За суб'єктною спрямованістю виконання зобов'язань договір довірчого управління може бути договором на користь сторін договору (установник призначає

1 Кутн Л. Доверяй, но проверни // ЗЖ-Юрист. - 2002. - № 23. - С. 3.

Договір довірчого управління майном

вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодонабу-вачів).

Договір довірчого управління майном, укладений в інтересах вигодонабувача, як і будь-який інший договір на користь третіх осіб, має певні особливості. При укладанні такого договору, довірчий управитель зобов'язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, виконавши такі дії, довірчий управитель погашає свої обов'язки перед установником. Поряд з цим, суб'єктний склад договору довірчого управління майном не збігається з суб'єктним складом правовідносин, які ними породжуються. Будучи учасником правовідносин, вигодонабувач не стає стороною за договором. Крім того, виконання договору довірчого управління може вимагати як засновник, так і вигодонабувач. Саме ця характерна ознака договорів на користь третіх осіб притаманна договору довірчого управління майном1.

За кількістю зобов'язаних сторін договір довірчого управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з другої сторони зобов'язання. В договорі довірчого управління майном відсутні єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна зі сторін виступає як кредитор і як боржник.

Установник після укладання договору зобов'язується передати частину свого майна в управління довірчому управителю, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню довірчого управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Довірчий управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду.

Договір довірчого управління майном залишається двостороннім й у тому випадку, якщо власник призначить вигодонабувачем третю особу. Коли в даному договорі з'являється третій учасник — вигодонабувач, договір не перетворюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір між установником управління і довірчим управителем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Традиційним критерієм поділу договорів на дво- і багатосторонні є наявність у кожної зі сторін прав та обов'язків. Саме відсутність обов'язків на боці вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як тристоронній. Боржником за цим договором визнається довірчий управитель, який має виконати те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором — установник управління. Останній виявляє довіру управителю і чекає від нього ефективної реалізації наданих йому прав на майно.

За характером спрямованості надання договір довірчого управління є сплатним. Договір довірчого управління майном визнається сплатним, що прямо випливає із змісту глави 70 ЦК України. Відповідно з п. 1 ст. 1048 ЦК України діяльність щодо довірчого управління майном здійснюється за винагороду. Довірчому управителеві відшкодовуються необхідні витрати, зазначені ним при довірчому управлінні майном (ст. 1061 ЦК України). Умови про розмір і форму

Майданик Р. А. Траст: собственность й управление капиталами. — К: Наукова думка, 1995. — С.34.

винагороди довірчому управителеві віднесені ст. 1054 ЦК України до істотних умов договору. У разі відсутності в тексті договору умов винагороди, такий пра-вочин вважатиметься недійсним.

Переважно еквівалентно-оплатні засади сучасного цивільно-правового обміну обумовило загальне правило про сплатний характер відносин установника і довірчого управителя. Положення про сплатний характер послуг довірчого управителя є цілком обгрунтованими з огляду на те, що особа, яка надає матеріальні блага іншій особі, має право отримувати за це певне зустрічне задоволення.

Припустимим є укладання безоплатного договору довірчого управління майном за взаємною згодою сторін або в прямо визначених законом випадках.

Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно довірчого управління. При передачі майна в довірче управління управителю установник розраховує на еквівалентне збільшення або збереження свого капіталу, хоч не завжди одержує вигоди від цього безпосередньо. Крім мети одержати прибуток чи примножити капітал, заснування довірчого управління можливе і в некомерційних цілях. Проте і в цьому випадку договір матиме сплатний характер. Оплатність договору у цьому випадку буде пов'язана з майновими відносинами між установником та управителем1.

Закон допускає укладання безоплатних договорів довірчого управління майном. Укладення безоплатних договорів передбачаються в тих випадках, коли довірчий управитель — непрофесіонал, тобто фізична особа, яка не є підприємцем, не займається управлінням майном на постійній основі, а реалізує повноваження своїх близьких осіб, наприклад, у якості опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місце перебування яких невідоме; у якості опікунів малолітніх, а також осіб, визнаних судом недієздатними, тощо. Іноді безоплатним може бути і договір з професіоналом. Наприклад, коли довірчий управитель — підприємець — приймає на себе зобов'язання здійснювати майнові права малолітніх, недієздатних із благочинності або у випадку, коли здійснення конкретних послуг не потребує від нього особливих витрат, а саме перебування майна, майнових прав у нього (довірчого управителя) — нерухомості, "голосуючих" цінних паперів тощо — дають йому замість грошової винагороди вигоди іншого роду. Відомо, наприклад, що банки пропонують великим корпораціям із солідним фінансовим обігом обслуговування на пільгових, майже безоплатних умовах з наміром отримати прибуток не у вигляді плати за послуги, а користування тимчасово вільними засобами (залишками) на рахунках клієнтів тощо. І все ж безоплатний договір довірчого управління це, скоріше, виняток, а не правило2.

За моментом набрання чинності договір довірчого управління майном є реальним договором, оскільки за цією угодою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителю) на визначений строк майно у довірче управління. Про реальність договору свідчить чітко визначене положення: установник управління передає майно в управління, а не зобов'язується його передати. Тому для виникнення договору довірчого управління майном, як і будь-якого реального договору, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін (офер-

Майданик Р. А. Указ. соч. — С. 34—35.

п

Слюсаревський М. М. Характеристика договору довірчого управління майном // Підприємництво, господарство і право. — 1997. — № 11. — С. 20.

Договір довірчого управління майном

ти та акцепту). Обов'язковою умовою укладання цього договору є передача майна. Обіцяння передати майно в довірче управління не тягне за собою у даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя і потенційного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме і відокремить від іншого, що перебуває в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір (ст. 637 ЦК України)1.

Моментом укладання договору довірчого управління майном вважається вручення установником майна довірчому управителю. Договір довірчого управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (ст. 1050 ЦК України).

За загальним правилом, ЦК України не допускає конструювання договору довірчого управління майном як консенсуального. Укладення договору як консен-суального могло б привести до відносин, коли установник управління зобов'язаний був би передати майно, а управитель мав би право вимагати його реальної передачі навіть у тому разі, коли власник засумнівався б у професіоналізмі та старанності обраного контрагента і вирішив би припинити відносини.

Внаслідок того, що цивільно-правовий інститут управління запроваджений з метою повнішого задоволення інтересів власників майна, які передають своє майно в управління, то, природно, ці інтереси повинні мати пріоритетний захист. Права управителів ні в якому разі не повинні ущемляти інтереси їх клієнтів. У літературі зазначається про неприпустимість надання управителю можливостей примушувати власника майна проти його волі до передачі майна навіть у випадку, якщо рішення не передавати його прийняте після підписання договору2.

З іншого боку, визначаючи цей договір реальним, тим самим установнику надається право одностороньої відмови від виконання договору у ситуації, коли договір з будь-яких причин укладений до передачі майна в управління.

Договори, при укладенні яких потенційний управитель наполягає на оформленні його як консенсуального (такі випадки відомі практиці), намагаючись отримати юридичні важелі для примушування контрагента до реального виконання зобов'язання, а у разі відмови установника управління від передачі майна передбачає також можливість притягнення його до матеріальної відповідальності у формі відшкодування збитків, повинні визнаватися недійсними3.

Проте, у деяких спеціальних випадках договір довірчого управління може розглядатися як консенсуальний.

Довірче управління державними корпоративними правами здійснюють довірчі управителі, визначені на конкурентних засадах за результатами конкурсів на право довірчого управління відповідним державним майном. Звичайно договори довірчого управління державними корпоративними правами (пакетами акцій, частками, паями) вважаються укладеними з дати їх підписання. Такий підхід знайшов відображення в п. 31 Правил проведення конкурсів на право укладення договорів довірчого управління, закріпленими у федеральній власності акціями акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, затверджених Поста-

Ноеицкий Й. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 143.

п

Слюсаревський М. М. Указ. соч. — С. 21. 3 Майданик Р. А. Указ. соч. - С. 34-35.

29 — 2-2728

новою Уряду РФ від 7 серпня 1997 р. № 989і. Договір довірчого управління нерухомим майном також розглядається в літературі як консенсуальний, враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми2. Договір довірчого управління нерухомим майном не може бути реальним, оскільки згідно з ЦК України правочини з нерухомим майном вважаються укладеними з моменту державної реєстрації, проведеної у встановленому порядку. Тому договір довірчого управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту державної реєстрації.

Отже, договір довірчого управління майном є реальним, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті цих відносин.

Договір довірчого управління майном є строковим договором. ЦК України (ст. 1048) у самому визначенні поняття договору довірчого управління майном вказує на його строковий характер, за якою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно у довірче управління.

За особливостями мети договір довірчого управління майном є каузальним і сплатним. Метою (саиза) даного договору виступає добросовісне управління майном. Якщо договір не буде укладений з цією метою або за її відсутності, то він не може мати юридичної сили. Договір довірчого управління має бути укладений у письмовій формі. У разі, коли договір довірчого управління потребує нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (наприклад, об'єктом договору є нерухомість), він вважається укладеним тільки після проведення відповідної реєстрації. В цьому випадку недотримання форми і вимог про державну реєстрацію тягне за собою недійсність договору на підставі ст. 1050 ЦК України.

Безпосередньою підставою виникнення довірчого управління майном у будь-яких випадках є договір, який укладається між установником і довірчим управителем.

Таким чином, договір довірчого управління майном є строковою, каузальною, двосторонньою, сплатною або безоплатною, реальною або консен-суальною (у визначених законом випадках) угодою, яка укладається між установником і довірчим управителем, згідно з якою останній володіє, користується і розпоряджається чужим майном від свого імені та в інтересах установника або вигодонабувача (вигодонабувачів) з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, для досягнення певних правомірних юридичних наслідків.

Дата добавления: 2015-06-04